Заява колишнього президента України, який зазначив, що «формула Штайнмаєра» не призведе до миру в країні, справила сенсаційний ефект. Якщо вже сам Кучма, який поставив у Мінську свій підпис під цією самою формулою, так вважає, так навіщо тоді було підписувати?
Але справедливості заради варто нагадати, що Кучма, як він сам каже, «відбивався» від згоди з «формулою Штайнмаєра» стільки, скільки міг. І навіть попереджав учасників Мінської групи, що підписання українською стороною формули призведе до масових протестів в Україні. І мав рацію.
Підпис Кучми під узгодженим сторонами варіантом «формули Штайнмаєра» – це не його власне рішення. Це рішення президента України Володимира Зеленського.
При цьому і сам Зеленський не говорив, що «формула Штайнмаєра» призведе до встановлення миру на Донбасі. Він лише стверджував, що підписання формули – необхідна умова для проведення зустрічі в «нормандському форматі». Надії на встановлення миру Зеленський пов’язує саме з цією зустріччю. І не просто з зустріччю в «нормандському форматі», а з зустріччю з президентом Росії Володимиром Путіним. Український президент, схоже, вірить, що він щось зможе пояснити російському лідерові, про щось із ним домовитися. І війна завершиться.
Зеленський повторює помилку Кучми
Зеленський, ймовірно, сам того не усвідомлює, але повторює ту ж помилку, якої припустився Леонід Кучма, коли був обраний президентом України. Недосвідчений «червоний директор» теж вірив, що варто йому провести офіційні переговори з колегою – президентом Росії Борисом Єльциним, як всі проблеми українсько-російських відносин будуть вирішені.
Точно так, як Зеленський зараз прагне до зустрічі з Путіним в «нормандському форматі», Кучма хотів домогтися офіційного візиту Єльцина до Києва. Точно так, як недосвідченому Зеленському протистояв сильний політичний маніпулятор, колишній чекіст, недосвідченому Кучмі протистояв тоді сильний політичний гравець, колишній кандидат у члени політбюро ЦК КПРС. Точно так тоді жителі України очікували від «народного президента» поліпшення відносин із Росією.
Єльцин прекрасно розумів, що Кучма зацікавлений у його приїзді до Києва. Умовою було підписання угоди про Чорноморський флот, що стало результатом значних поступок з української сторони. Ця угода, по суті, дозволила Росії встановити фактичний контроль над Севастополем, створити умови для майбутньої анексії Криму і нападу на Україну. Тоді в ролі нинішнього Кучми виступав Євген Марчук, який попереджав президента про небезпеку таких поступок – але до нього не прислухалися, аж надто кортіло забезпечити візит Єльцина. За іронією долі, робота колишнього прем’єр-міністра України Марчука в Мінській групі завершилася після обрання на посаду президента Володимира Зеленського. Дійові особи одні й ті ж. І помилки одні й ті ж.
Інстинкт кріпака
Суть цих помилок є простою. Досвідчений російський президент бачить, що в Києві зацікавлені в зустрічі з ним. І вимагає узгодження всіх умов зустрічі, всіх документів, всіх поступок ще до проведення зустрічі. Недосвідчений український президент готовий піти на будь-які поступки, аби зустрітися з російським колегою і «все йому пояснити».
Це – інстинкт кріпака, який вірить, що зможе все пояснити панові і той до нього прислухається. І цей інстинкт притаманний не лише українським президентам. Його не може позбутися більшість українських громадян.
У 90-і роки могло здатися, що в українців ще є час, щоб «вичавити з себе раба по краплині». Але зараз часу вже практично не залишилося, від здатності позбутися цього інстинкту і чергового разу не потрапити до пастки Кремля залежить саме існування України.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обовязково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
