Італійське видання La Stampa пише про лицемірство Російської православної церкви у її закликах не руйнувати православну єдність наданням автокефалії українському православ’ю. Американська газета The New York Times заторкує питання можливих проявів насильства після проголошення автокефалії Української православної церкви. Німецький часопис Frankfurter Allgemeine розглядає проблеми біженців у східній Україні.
Один із найпопулярніших часописів Італії La Stampa друкує матеріал «Константинополь, Москва і Україна. Хто порушує єдність?». Туринське видання пише, що вважати причиною конфлікту між Константинополем та Москвою змагання за владу є дещо наївною річчю. Реальність, на думку газети, у цьому випадку значно складніша. Тут йдеться про дещо більше, аніж просто релігійна суперечка.
Утім, часопис зазначає, що сама Православна церква є інституцією, яку навряд чи можна назвати «демократичною». Йдеться про те, що згідно з православними канонами, істина не належить якимось конкретним єпископам чи окремому Синоду. Вона належить цілій церкві. Відтак, на думку італійського видання, доволі дивним постає оскарження Московським патріархатом відновлення законної справедливості для мільйонів українських православних, і визначення цих мільйонів українських православних як «розкольників».
La Stampa веде далі, зазначаючи, що рішення Вселенського патріархату щодо надання автокефалії Українській православній церкві підкріплюється ще й історичними прецедентами. Проте шалений спротив Москви у цьому випадку свідчить про багато інших чинників, і насамперед про те, що Росія просто боїться втратити свою нерухомість на теренах України.
Світове православ’я тим часом, як пише туринська газета, здобуде нового повноправного члена, так як свого часу сталось з іншими національними православними церквами – Грецькою, Болгарською та православними церквами колишньої Чехословаччини.
Тим часом закиди Московського патріархату щодо «руйнування» єдності світового православ’я внаслідок надання автокефалії Українській церкві, вважає італійське видання, не витримують жодної критики, бо ж, власне, ця «православна єдність» постає, до певної міри містичною ілюзією, якої, у принципі, не існує у реальному житті. А сама Російська православна церква у цьому випадку, розриваючи стосунки з Константинополем, втрачає історичну нагоду показати свою «православну єдність» зі Святим престолом, натомість вдаючись до тактики погроз розколу і переривання екуменічних зв’язків.
Насамкінець італійський часопис вказує, що православним церквам треба і надалі виявляти толерантність щодо інших вірувань, культур і церков, а ієрархам православних церков варто демонструвати зразки мудрості та терпіння.
«Константинополь, Москва і Україна. Хто порушує єдність?»
Теми надання автокефалії Українській церкві торкається і американський часопис The New York Times у статті «Народження нової української церкви приносить побоювання проявів насильства».
Газета зазначає, що надання автокефалії Українській православній церкві піднімає питання – що станеться з приблизно 12 тисячами церков в Україні, що належать Московському патріархату. Нью-йоркське видання наводить слова українського політолога Володимира Фесенка, який вважає це питання одним із найболючіших у процесі виокремлення автокефальної незалежної Української православної церкви.
Газета нагадує своїм читачам, що ще з 17-го сторіччя православна церква в Україні була переважно філією Російської церкви. Багатьом українцям, як додає часопис, не подобалась подібна ситуація, що вказувала на те, що Україна була ані чим іншим аніж просто країною-васалом Росії.
The New York Times пише, що президент України Петро Порошенко, який привітав створення повноправної Української православної церкви як гарантії духовної свободи, заявив, що жодних ворожих дій стосовно парафій Московського патріархату в Україні не відбуватиметься.
Подібні обіцянки пролунали також із вуст патріарха Філарета – голови УПЦ КП, який підкреслив, що створення єдиної помісної православної церкви в Україні не означає, що Російська православна церква не матиме права не існування в Україні.
Водночас нью-йоркське видання вказує, що певні українські сили націоналістичної орієнтації вбачають присутність церков Московського патріархату на терені України як форму пропаганди країни-агресора, беручи до уваги, що Московський патріархат має тісні стосунки з Кремлем.
Часопис завершує, зазначаючи, що війна на сході України між українським військом та проросійськими бойовиками, що розпочалась 2014 року і забрала більше 10 тисяч людських життів, також загострила ворожість щодо церков, що належать Московському патріархату в Україні.
Насамкінець видання наводить слова отця Сергія Дмитрієва, який несе службу в українському війську. Отець Сергій колись сам належав до Московського патріархату, але перейшов до Київського патріархату по тому, як священники Московського патріархату почали відмовлятися служити панахиду за полеглими у конфлікті на сході українськими вояками.
«Належати до Московського патріархату – це значить брати участь у вбивстві українців. Винними тут є не лише ті, хто натискає гачок, але й ті, які благословляють натискання цього гачка», – заявив отець Сергій.
«Народження нової української церкви приносить побоювання проявів насильства»:
Поважне періодичне видання Німеччини Frankfurter Allgemeine публікує статтю, присвячену проблемі біженців на сході України. Часопис зазначає, що, зокрема, біженці, які тікають із теренів, контрольованих проросійськими бойовиками у так званій «ЛНР», намагаються розпочати нове життя на решті території України.
Кореспондентка німецької газети Керстін Гольм відвідала Сєвєродонецьк і пише, що війна на сході України, розпочата і роздмухана Росією, вже спричинилась до загибелі тисяч людських життів.
На додаток до цього, як вказує Гольм, майже два мільйони осіб стали біженцями. У Луганській області, де проросійські бойовики утримують певну частину території регіону, місцевий промисловий центр – Сєвєродонецьк – став новим обласним центром на території, підконтрольній українській владі. У цьому ж таки місті знайшла прихисток Луганська обласна адміністрація, частина Луганського університету, театр та Луганський філармонійний оркестр. Так само у Сєвєродонецьку працюють активісти гуманітарної програми ООН.
Кореспондентка Frankfurter Allgemeine зустрілась у Сєвєродонецьку з деканом економічного факультету Луганського університету Русланом Галашем, який роки роки тому втік із Луганська разом зі своєю родиною по тому, як місто захопили підтримувані Росією бойовики.
Галаш розповідає, як терористи погрожували йому зброєю, що, власне, і змусило його вивезти його сім’ю на територію, контрольовану українським військом. За словами Галаша, в окупованому проросійськими бойовиками Луганську залишились бідніші, старші за віком, або менш налаштовані викладачі та студенти.
Тоді як у Сєвєродонецьку частина Луганського університету модернізує процес навчання і викладання за підтримки Євросоюзу, та частина цього вишу, що залишилась в окупованому Луганську, повністю орієнтується нині на російський ринок праці і змінила курс історії на той, що його наказала викладати Москва.
Кореспондентка німецького видання також зустрілась у Сєвєродонецьку з іншим луганчанином, Олександром Конєвим, який розповідає з гіркотою, що Росія висмоктала всі соки з Луганська. За словами Конєва, місцевий машинобудівний завод було розібрано і відправлено до Росії на Урал, а рівень викладання у місцевому університеті, за час окупації проросійських бойовиків, «впав до найнижчої позначки».
«Росіяни за це мусять заплатити»:
