Грузинський актор, співак, автор пісень Вахтанг Кікабідзе – заслужений артист України. У 2014 році він засудив анексію Криму і присутність російських військових на Донбасі. Президента Росії Володимира Путіна називає «політиком чорної сили». Вахтанг Кікабідзе вже п'ять років не гастролює в Росії та не приймає російських нагород.
Вахтанг Кікабідзе живе в приватному будинку, в престижному тбіліському районі Ваке. Застати його вдома не так уже й легко. Незважаючи на свій поважний вік (співакові 81 рік), він досить часто їздить на різні виступи і гастролі.
Кореспонденту Крим.Реалії вдалося зустрітися з Вахтангом Кікабідзе в його будинку. Говорили багато: про анексію Криму, про російську агресію в Грузії та в Україні, про протести в Тбілісі, про новообраного президента України Володимира Зеленського і про ставлення Вахтанга Кікабідзе до України.
– Вахтанг Костянтинович, після подій 2008 року (в серпні 2008 року почалася війна між Росією і Грузією, після якої Росія визнала «незалежність» сепаратистських регіонів Грузії – Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) – КР) – ви називали Росію країною-агресором, країною-окупантом і відмовлялися туди їздити на гастролі. Чому так?
Таке відчуття, що Путін хоче поставити нас на коліна, але люди не стануть
– Я і сьогодні їх так називаю, нічого не змінилося. Взагалі вважаю, що це огидний сценарій Путіна. Всі політологи говорили, що у нього мізки працювали на відновлення Радянського Союзу. Але на нас, грузинах, у нього зламалася палиця. Потім цей сценарій перейшов у Молдову, потім кудись ще і в Україні. Це справжня окупація, інтервенція. Найогидніше те, що нещодавно закрили повітряну трасу в Грузію і відмовилися приймати грузинські вина. Таке відчуття, що Путін хоче поставити нас на коліна, але люди не стануть. Нічого хорошого від них чекати не можна. Я маю на увазі не російський народ, народ тут ні до чого – я маю на увазі Кремль і політику Кремля.
– Ви думаєте, тоді введення військ було здійснене з метою принизити Грузію?
– Не зовсім, велика передмова була у цього всього. Район, який називають «Південна Осетія», це ніяка не Осетія – це центр Грузії, який називається Самачабло. Там зараз стоїть паркан, колючий дріт і кожні 2-3 дні це загородження на кілька метрів пересувають уперед. Така повзуча анексія. Там живуть люди. Наприклад, дехто живе перед парканом, а могила дружини – вже на тій стороні. Церква – на тому боці, сади, землі, які вони орали, на яких працювали, теж – по той бік.
Кремль дуже дратує, коли їх окупантами називають, але це так, і нікуди від цього не втечеш
Росія чомусь думає, що Абхазія – це окрема республіка. Абхазія – це теж регіон Грузії, як Кахетія, як Імеретія. Я навіть якось про це у Євгена Максимовича Примакова запитав (генерал КДБ, у 1991-1996 роках – голова Служби зовнішньої розвідки Росії, прем'єр-міністр в уряді часів Бориса Єльцина – КР). Я кажу: «Навіщо Росії потрібна ця Південна Осетія?» А він мені відповів: «Щоб про Абхазію забули». Ну ми так один одного добре знали, він тбіліський. Кремль дуже дратує, коли їх окупантами називають, але це так, і нікуди від цього не втечеш.
Я Україну добре знаю, я рік тому зустрічався з кримськими татарами. А сьогодні їх ніби не існує, про них взагалі ніхто не говорить у Росії, а це їхня земля була.
– Багато хто говорить, що війна на Донбасі сталася через те, що Путіна ніхто не зупинив у 2008 році. Ви з цим згодні?
– Я гадаю, цілком можливо. Цілком можливо. Якби Ангела Меркель і Ніколя Саркозі підтримали вступ Грузії в НАТО (вони ж удвох виступили проти) можливо, зараз усе по-іншому було б. Розумієте?
– Як ви гадаєте, чому світова спільнота закрила очі на агресію проти Грузії?
– Тому що ніхто не хотів головного болю. Це моя особиста думка. Тим паче, що Грузія – маленька країна. Вже зовсім інша справа – Україна. Вона велика і за кількістю громадян, і за територією. Я думаю, вони зрозуміли, що помилки припустилися.
– Як ви думаєте, чому Путін не прагне закінчити війну на Донбасі? Чому він її продовжує, в чому його мета?
– Гадаю, що він дуже переймається тим, що він не в перших рядах серед держав, які диктують політику світу. Почавши лякати всіх, він знову вибрав неправильну позицію. Світова спільнота його не злякається. По-перше, технології набагато вищі, по-друге, усе вже давно по-іншому. Така велика країна, як Росія, багата, з цікавою історією, повинна бути однією з кращих країн у світі. Маю на увазі щодо добра і добросусідства, а у них якось усе навпаки. Чому? Прості люди знають, що їм увесь час втовкмачували в голову, як і мені за радянських часів, що найогидніша країна в світі – це капіталістична Америка, Франція чи Англія. Ось це у старшого покоління залишилося в головах й досі. Мені смішно, коли дивлюся телепередачі, а там знову всі телеведучі та політологи в старому стилі розмовляють: «Ось якщо з нами!.. А ми зараз їм як!..».
– Владислав Сурков якось сказав, що Південна Осетія «показала дорогу життя» для Луганської та Донецької областей. Я так розумію, що Кремль використовує той же сценарій, що і в Грузії?
Історія Криму, Абхазії та Південної Осетії схожі в тому, що у нас усе почалося з закликів про допомогу
– Справа в тому, що Абхазія і Південна Осетія дуже маленькі, тому це зовсім інша розмова. До того ж, українці – за своєю натурою націоналісти, у них це сидить у крові. Вони просто так руки вгору не піднімуть і не здадуться. Це треба розуміти в тому сенсі, що сьогодні анексований Крим і ніхто не знає, чим усе закінчиться. Те, що у нас буде тільки гірше, – ми, грузини, знаємо. А з Україною так жартувати не можна.
Історія Криму, Абхазії та Південної Осетії схожі в тому, що у нас все почалося з закликів про допомогу. У Криму теж говорили: «Допоможіть нам!», – ось їм допомогли.
– Можна було якось заздалегідь визначити те, що сталося в 2014 році з Кримом?
Це справжня окупація. Жодної історичної справедливості в цьому немає
– Я не здивувався, тому що дуже довго нас телебачення тренувало на цю тему. Але все одно я не міг довго повірити в це. Я виріс зі знанням того, що Крим – це Україна. Хоча нам і розповідали, що цю територію України якийсь дідусь подарував. Ага, як Орджонікідзе свого часу наші території віддавав (Григорій Орджонікідзе, радянський державний і партійний діяч, член Політбюро ЦК ВКП (б) – КР). Це справжня окупація. Жодної історичної справедливості в цьому немає. У Росії дуже багато громадян радіє, що Путін починає окупувати якісь маленькі території. Їм подобається, що він – загарбник, а тих, кому не подобається – таких дуже мало.
– Після так званої «Гавриловської ночі» (протести в Тбілісі 21 червня 2019 року, після того як депутат Держдуми Росії Сергій Гаврилов відкрив у Тбілісі сесію Міжпарламентської асамблеї православ'я, сидячи в кріслі спікера парламенту Грузії – КР), ви якось казали, що були здивовані кількістю молоді на вулицях столиці. Чому так багато людей вийшли на протести?
– Це сталося абсолютно стихійно. Я такої кількості молоді не бачив ніколи. Зараз влада сподівається, що учасники мітингу розійдуться, але вони не розійдуться, поки не буде виконано останню вимогу. Потрібно, щоб прибрали з посади міністра МВС Георгія Гахарія.
Молодь правильно зробила, що вийшла на вулиці. Якби мені було 20-30-40 років, я б теж там стояв
А почалося все з того, що людина, яка свого часу підтримувала відторгнення Абхазії і Південної Осетії, сів у крісло спікера грузинського парламенту. Цю людину знають за прізвищем Гаврилов, він депутат та православний комуніст. А молодь знає, що в сорока кілометрах від міста вже стоять загородження і кордон. І молодь правильно зробила, що вийшла на вулиці. Якби мені було 20-30-40 років, я б теж там стояв із ранку до вечора. Усі вийшли, мій старший онук теж там.
Нічні протести у Грузії (фотогалерея)
– Проти чого було спрямоване суспільне обурення – проти російської політики чи уряду Грузії?
– Через те, що Гаврилов там був. Він же не сам прийшов до парламенту та сів у крісло. Його ж хтось туди запросив.
Я слухав виступ цього Гаврилова, він говорив, що їм пообіцяли, що приймуть на вищому рівні. Хто обіцяв? Я? Ні! Уряд! У мене відчуття, що наш уряд, наш парламент проросійський, тому що це відчувається.
– Бідзіна Іванішвілі багато років пропрацював у російському «Газпромі», а зараз очолює керівну партію «Грузинська мрія». Вам не здається, що тут більше інтересів Росії, аніж інтересів Грузії?
– Як тільки він приїхав до Грузії, я дружині так і сказав. Я його називаю (не хочу нікого образити) «директор грузинського парламенту».
– Як ви пояснюєте, що після Революції троянд, після всіх спроб поставити Грузію на демократичний шлях, народ так спокійно поставився до проросійської політики?
– Тому що він почав проводити тиху, докладну і повільну політику. Він подрібнив суспільство на дві частини, одна сторона – це його люди, яким він дав роботу, а друга половина – ті, хто його не любить і лає.
– Як ви думаєте, це наслідок зовнішнього впливу або внутрішньої політики? Чому відбувається такий занепад?
– Гадаю, що це спеціально робиться. Я для себе такий висновок зробив, що хочуть нас довести до такого стану, щоб ми самі Росію попросили: «Допоможіть нам!».
– Після липневих подій у Тбілісі, як у Грузії ставляться до російських туристів?
– Чудово! Грузія – дуже гостинна країна. Це наш мінус. Дуже багато російськомовних жили і живуть тут досі. У Грузії до народу Росії ставляться добре, а ось до політики Кремля – дуже погано.
– Як у Грузії зараз ставляться до Сталіна і Берії?
– Я би сказав, що навіть дев'яносто відсотків старшого покоління ставляться до них дуже погано, а про молодь і розмови бути не може. Вони знають, що він для своєї батьківщини зробив усе погане, що міг. А в Росії – навпаки. Свого часу я якось чув, як Путін сказав, що треба поважати Сталіна. Йому подобається ось такий лідер.
– Які з колишніх радянських республік найдалі пішли, відірвалися від радянського минулого?
– Прибалтика! Більше ні про кого не можу так сказати. Багато хто хоче, але це минуле на них тисне. Чим це закінчиться – ніхто не знає.
– Якими ви бачите майбутні відносини між Грузією і Росією? Чи можливе національне примирення?
– Якщо уряд зміниться – звісно, можливе. У Росії до влади повинна прийти свіжа кров, тоді все буде по-іншому.
Що мені сподобалося в Україні, так це те, що Зеленський переміг. Дай бог, щоб у нього все вдалося, я його добре знаю
Що мені сподобалося в Україні, так це те, що Зеленський переміг. Дай бог, щоб у нього все вдалося, я його добре знаю. Свіжа кров уже бачила, в якому «г ...» вони жили, я маю на увазі людей до 40 років. І саме тому вони іншу вже політику проводитимуть. Якщо ж свіжа кров не прийде, а прийде старше покоління, яке вже було при владі, – тоді це мертвий номер. Росія – дуже цікава країна, її можна на руках носити, пишатися нею, але Кремль робить усе для того, щоб усі їх лаяли, плювалися на них і ніхто не хотів із ними спілкуватися. Це страшна річ.
У мене є дві концертні програми російською мовою і ще одна грузинська. Коли мені дуже «закортить» заспівати російською, я їду в Україну і там співаю. Задоволення отримують всі – і я, і глядачі.
– Якими ви бачите сьогоднішні відносини Грузії та України?
У Грузії та України дуже давнє коріння дружби. Мене там приймають як на другій батьківщині
– Нещодавно прийшли в гості вісім молодих хлопців (а до мене дуже часто приходять якісь незнайомі люди) і привезли мені в подарунок чотириметровий український прапор. Це виявилися льотчики. Сиділи, говорили, трохи випили. У Грузії та України дуже давнє коріння дружби. Мене там приймають як на другій батьківщині. Я дуже люблю українців. І один із хлопців мене запитав, чи пам'ятаю я свій перший візит до України. Я розповів, що молодий тоді був, увійшов до готелю і не встиг поставити валізи, як хтось постукав, у двері увійшов офіціант і каже: «Вахтанг, це вам від менеджера готелю». У нього на таці були хреновуха, часничок і маленька пампушка. Я так зрадів, прийняв частування і сказав: «Ваше здоров'я!». Україна – це дуже близька країна.
Я хочу єдине сказати, що країна велика, у неї може все добре відбутися, якщо народ і уряд будуть на одній букві, на одній ноті. Я сподіваюся, що Зеленський це розуміє і, напевно, поступово контакт цей налагодить.
– Ви знайомі з ним особисто? Яке він справляє враження?
– Дуже гарне враження, дуже! Інтелігентний, освічений, із гумором, хороший актор. Чув, говорили: «Комедіант прийшов», – а Рейган – один із кращих президентів світового масштабу, теж був актором. Актор – це освічена людина. Повинна бути, у всякому разі такою.
– Що змінилося в Грузії за останні 10 років?
– У поганий бік змінився вигляд міста (Тбілісі – КР), тому що не до ладу почали будувати величезні багатоповерхові будинки – це огидне видовище. А з хорошого – найголовніше, що залишилося добросусідство і любов до гостя. Якщо це зникне, то копійка нам ціна, тоді це вже буде нецікава країна.
Також змінилося те, що молодь почала мислити по-іншому. Вона зрозуміла, що біле – це біле, а чорне – це чорне. І це головне! Ми-то що? Ми вже старі люди, мені вже 81 рік, я навіть їм поради не даю, незручно.
– Вам доводилося бувати в останнім часом у Криму, відпочивати або концертувати?
Востаннє був у Керчі ще до анексії. У мене там батько загинув
– Ні, востаннє був у Керчі ще до анексії. У мене там батько загинув. Я приблизно 30 міст об'їздив в Україні, але там не був.
– Як часто ви буваєте в Україні?
– Дуже часто, ось зараз у Одесу збираюся їхати. Потім у мене – Харків, Дніпро і ще чотири міста. До цього ми вже три рази їздили десятьма містами. Організовував «95 квартал» – я через цю «контору» Зеленського знаю. Це ще коли він про політику і не мріяв.
– Як ви ставитеся до того, що в Росії, в пресі вас часто критикують?
– Знаю! Я не звертаю на це уваги. Якщо критикують – це означає, ти кимось є, я так розумію. Один актор мені сказав: «На мене зробили пародію», – а я кажу: «Це означає, ти хороший актор, це означає, ти – впізнаване обличчя, інакше не робили б, правда».
Коли я відмовився від ордена, дуже багато моїх знайомих – російських артистів – писали в інтернеті про мене гидоти. А потім уже мені в обличчя вони говорили: «Це не я написав, а замість мене хтось підписався». А я кажу: «Ну і слава богу, якщо не ти написав».
– Ви зіграли багато ролей, яку роль вважаєте найвдалішою?
– «Не тужи» – фільм-класика, «Міміно», хоча я не знаю, багато було.
– А невдалі ролі були?
– Ні, як не дивно, не було невдалих. Я трохи грав, в основному, відмовлявся від запрошень, тому що у мене була головна робота – естрада. Я не міг постійно зніматися.
– Як у вас самопочуття?
– Самопочуття дуже паскудне. У мене вже шостий рік із нирками проблеми, я на діалізі. Коли я їду на концерти – один день проїду, інший – лежу, лікуюся.
– Ви щасливі?
– Я? Дуже!
Повна версія відео-інтерв'ю з Вахтангом Кікабідзе.
