У серпні 2014 року українські військові підрозділи зайняли захоплене бойовиками місто Іловайськ Донецької області біля російського кордону і через два тижні потрапили в оточення.
Учасники тих боїв стверджують, що проти них воювали регулярні російські частини. Через п'ять років група британських дослідників Forensic Architecture, проаналізувавши сотні годин відео, опублікувала докази участі російської армії в битві під Іловайськом. Всі зібрані докази учасники тих боїв збираються використовувати в Європейському суді з прав людини.
Ростислав Шапошников, український журналіст, блогер, у серпні 2014 року разом із українськими військовими потрапив у полон до бойовиків, але зміг винести звідти флеш-карту з відео, на якому, в тому числі, танк T-72Б3, нова модель, яка в той час була тільки у Росії. Саме зняті українським журналістом матеріали лягли в основу дослідження Forensic Architecture.
Зараз Ростислав Шапошников живе в США. В ефірі програми «Вечір» він розповів, як зміг у полоні зберегти флеш-карту з відео.
– Нашим глядачам треба пояснити, що ви і самі були в полоні після Іловайська.
– Так, я був у полоні у солдатів Російської Федерації, власне, спілкувався з ними віч-на-віч. Тому я – безпосередній свідок тих подій, про які йдеться у доповіді британських дослідників.
– У який момент ви зрозуміли, що перед вами росіяни, як ви говорите, російські військові – мабуть, маєте на увазі кадрових військових?
– Справа в тому, що коли ми були в Іловайську, військові зайшли до нас зі спини. Вони обійшли нас навколо і зайшли до нас зі спини. І перший доказ того, що це дійсно були російські військові, ми отримали через пару днів після початку оточення, яке почалося 24 серпня 2014 року за Іловайськ.
Я на свою відеокамеру записав той знаменитий танк Т-72Б3. Ці дані передаються зараз до ЄСПЛ за звинуваченням Росії у військовій агресії
Я на свою відеокамеру записав той знаменитий танк Т-72Б3, власне, відео якого використовується зараз британськими дослідниками, які довели, що це дійсно танк Т-72Б3. Ці дані передаються зараз до ЄСПЛ за звинуваченням Росії у військовій агресії.
– Це дивовижна історія. Є відео, є свідки цього відео, і свідки цього відео пережили полон, я вас правильно розумію?
Я був добу в полоні у російських солдатів. Забрали камеру, ноутбук, телефони, документи, навіть золотий ланцюжок зірвали. Але флеш-карти не знайшли
– Дійсно, ці відеозаписи, які ви зараз можете бачити на екрані, які використовують британські дослідники і в суді, я провіз через полон на флеш-картах. Я їх сховав. Я потрапив у полон, я був добу в полоні у російських солдатів. У мене все забрали: камеру, ноутбук, телефони, документи, навіть золотий ланцюжок зірвали. Але флеш-карти – найцінніше – я сховав, і вони не знайшли.
– Вони просто не здогадалися? Як це сталося?
– Справа в тому, що флеш-карти з камери, ви знаєте, дуже маленькі. Я їх сховав в обшивку своїх кросівок. Їх просто неможливо було промацати, треба було тільки розпорювати кросівки, щоб виявити. Це була така ситуація, там війна була, було не до того їм.
– Давайте подивимося відео, яке ви зняли. Можете пояснити, що відбувається?
– Це три бронетранспортери, російська каска – це залишки того, що залишилося від російських солдатів. Там трупи. Я замилив, тому що там розірвані трупи. І полонені солдати Російської Федерації. Також ви можете – я надав відео – подивитися, ми захопили в полон живих російських солдатів.
– Вони зізнавалися [в цьому], називали назву частини або що?
– Так звісно. Це Руслан Ахметов і Арсеній Ільмітов, це десантники з Ульяновська.
– Що це за гвинтівка зараз у кадрі?
– Це російська гвинтівка «Винторез» [гвинтівка снайперська спеціальна], використовується десантниками, спецназом. В Україні таких гвинтівок немає, наші підрозділи не використовують «Винторез».
– Як так вийшло, що ви змогли з полону так швидко піти? Що відбувалося там?
– Справа в тому, що нас було чотири людини, коли ми потрапили в полон: це були троє журналістів разом зі мною – Єгор Воробйов і Тарас Чкан, також був поранений солдат, якого кинули наші командири. Ми переодягли його «по гражданке», видали за водія телеканалу. Коли нас взяли в полон, нас хотіли розстріляти, поставили в ряд, перекрутили затвори автоматів. Сказали: «Все, хлопці, до побачення». Загалом шляхом переговорів нам вдалося переконати, що ми – не «шпигуни-диверсанти», що ми – журналісти, видали нашого військового теж за журналіста, оскільки він у цивільному одязі [був].
Наступного дня нам привезли ще людей 15-20 військовополонених. Під кінець наступного дня, якщо не помиляюся, це було 31 серпня 2014 року, нас всіх повантажили у вантажівку і відвезли на точку збору, де було ще кілька вантажівок із українськими військовополоненими. Загалом було десь осіб 170-180. І був «Червоний Хрест». Цих всіх людей військовополонених зібрали в купу і разом зі мною – я в цій купі – поїхали вже на ту територію України, яка була під контролем наших військ.
Ті солдати, які були з добровольчих батальйонів – «Донбас», «Дніпро» – їх залишили в полоні і передали «ДНР». Російські солдати вирішили так: ті, хто від ЗСУ, – вони невинні, їх примушують воювати, і тому вони їх відпустили. Ну і журналістів.
– Ви були в статусі журналіста там? Ви ким були?
– Так, я був журналістом.
– Ви не воювали там?
– Ні, звичайно. Я фіксував, я був у цивільному одязі, я жодного пострілу [не зробив].
Наприкінці серпня 2014 року бійці сил АТО потрапили в оточення під Іловайськом Донецької області. За даними української влади, військові регулярних частин Збройних сил Росії вторглися в Україну для захисту підтримуваних ними бойовиків і обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські силовики. Росія заперечує заяви про її участь в збройному конфлікті на Донбасі. Тоді, за даними Генпрокуратури України, під час бойових дій в Іловайську загинули 366 військовослужбовців і добровольців, 429 були поранені, 28 потрапили в полон, 158 вважають зниклими безвісти.
