«Сигнал для Європи та США»: українські санкції проти севастопольських заводів і «Россотрудничества»

Президент України Володимир Зеленський запровадив санкції проти декількох заводів у Севастополі, включаючи виробничо-технічну базу, до складу якої Росія внесла «Севастопольський морський завод». Це передбачає блокування активів, повну зупинку торгових операцій, запобігання виведенню капіталу за межі України.

Таким чином Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України. Ці санкції запроваджені на три роки, у переліку підприємств присутні ТОВ «Завод Молот-Механіка», ТОВ «СЕВМОРМАШ-2М», «Севастопольський агрегатний завод», а також російське АТ «Спеціальна виробничо-технічна база «Звездочка», куди входить і «Севморзавод». До списку санкцій України потрапило також «Россотрудничество» ‒ російське федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які живуть за кордоном, та міжнародної гуманітарної співпраці. Про значення цих санкцій йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Журналісти Крим.Реалії надіслали запити у вищевказані севастопольські підприємства, однак відповіді поки не отримали. Редакція готова пізніше опублікувати їхні коментарі. Але видання «Форпост» повідомляє, що ТОВ «Завод Молот-Механіка», ТОВ «СЕВМОРМАШ-2М», «Севастопольський агрегатний завод» у коментарі цьому ЗМІ «висловили солідарну думку, що про будь-який практичний ефект від санкцій говорити не доводиться, оскільки компанії і так не мають фінансових чи торгових відносин з українською стороною».

Журналіст із Севастополя Давид Аксельрод розповів Крим.Реалії, чим, за його інформацією, займаються підприємства, проти яких запровадив санкції президент України.

‒ «Завод Молот-Механіка», «СЕВМОРМАШ-2М» і «Севастопольський агрегатний завод» так чи інакше мають стосунок до суднобудування, виготовляють окремі деталі, які потім використовуються на інших підприємствах. У публічній площині з-поміж них фігурував лише «СЕВМОРМАШ-2М»: колись ЗМІ писали, що він мав стосунок до структур Ріната Ахметова. Сьогодні це досить скромне підприємство: у штаті не більше ста осіб, невеликі виробничі цехи. Представники дирекції говорили, що їхні замовники переважно з Петербурга, це якісь військові структури. Про інші заводи я матеріалів у недалекому минулому не знайшов. Окрім «СЕВМОРМАШ-2М», в інформаційному порядку денному присутній тільки «Севморзавод». Його доля сьогодні виглядає досить сумно.

Давид Аксельрод нагадує, що після так званої націоналізації «Севморзаводу» у 2015 році російська влада повідомляла про великі плани на це підприємство.

‒ Втім, скасовуються навіть ті проєкти, які запустили з приходом на завод суднобудівної компанії «Вимпел». Я так розумію, що вона буде розвивати «Комети» на своїй постійній основі в Ярославлі. Катери на підводних крилах планували будувати на «Севморзаводі», але, як стало відомо в результаті, проєкт тихо згорнули. Цілком імовірно, що тут спрацював ефект західних санкцій: так чи інакше двигуни та агрегати російським підприємствам доводиться закуповувати за кордоном. Якщо компанія вироблятиме плавзасоби в Севастополі, то досить імовірно, її позбавлять доступу до технологій і послуг закордонних партнерів. Точно так само на «Севморзаводі» планували будувати плавкрани, було два замовлення, але врешті-решт збудували тільки основу для них і зупинилися.

У жовтні 2017 року Севастопольський морський завод потрапив до списку санкцій США ‒ через зв'язки з російськими військовими та спецслужбами.

Колишній перший заступник голови Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Казарін вважає, що санкції проти севастопольських підприємств ‒ хоч і запізніле, але вірне рішення.

‒ У цьому є великий політичний сенс. Ми, нарешті, усвідомлюємо, що у нас з Росією не конфлікт і не якісь локальні суперечності, а тотальна, повномасштабна, визнана Америкою та Європою війна. У таких умовах ми не можемо визнавати окуповані території за противником, так що не повинні й підтримувати з ним відносини в усіх сферах, включаючи промисловість. Без запровадження санкцій діяли каламутні, темні схеми, і те, що виготовлялося у нас, у результаті опинялося на території Росії ‒ і навпаки. Виявлялося, що ми фінансували їхні виробництво, а вони за наш кошт вирішували промислові, індустріальні та всякого роду військові проблеми. Вони можуть говорити що завгодно, але це початок великого шляху з остаточного розриву прихованих взаємин. Мені видається, що ці ніші в Україні заповнять європейські та американські контракти.

Депутат Держдуми Росії з анексованого Севастополя Дмитро Бєлик, коментуючи нові санкції агентству ТАСС, сказав, що причина їх появи ‒ в «елементарній заздрості». За словами Бєлика, «при Україні промисловість Севастополя та Криму не розвивалася. Росія ж, навпаки, систематично розвиває заводи і промпідприємства як приватні, так і державної форми власності». Володимир Казарін стверджує, що Бєлик спотворює ситуацію з точністю до навпаки.

‒ Усі економічні показники українського періоду якраз говорять про активний, швидкий та бурхливий розвиток економіки Севастополя. Його докір можна вважати справедливим лише в тому плані, що тоді відбувалася масова, системна демілітаризація всього промислового виробництва міста. До всіх 36 місцевих бухт отримав доступ бізнес, там була створена величезна кількість підприємств з експорту, імпорту, виробництва, доставки та інших напрямків. Це підвищувало добробут севастопольців, місцевий бюджет наповнювався податками. З приходом Росії все це було відразу ж ліквідоване, всі бухти знову отримали військову спрямованість, туди завели відповідні підприємства. Якщо цього позбутися, на Севастополь чекає величезне зростання як єдиного справжнього морського порту на Чорному морі. Непотоплюваний авіаносець ніколи не принесе економічного успіху.

Кандидат економічних наук, директор Українського інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський переконаний, що в нових санкціях є політичний вимір.

‒ Це сигнал для наших міжнародних партнерів, особливо США та Європи, про те, що ці підприємства захоплені, окуповані, що з ними Київ не збирається мати жодних торговельних та економічних відносин. У Вашингтоні вже не раз говорили, що Україна недостатньо використовує свій санкційний список щодо захоплених у Криму підприємств ‒ особливо тих, які виробляють продукцію подвійного призначення. Ми саме заповнюємо цей пробіл, і запровадження українських санкцій служить сигналом для Європи, США та інших країн вводити власні обмеження. Окрім того, ці санкції ‒ відповідь на неповороткість судової системи України, яка дуже часто розглядає подібні справи довго, і в результаті людина або підприємство продовжує довгий час працювати. Обмеження доступу до активів, до управління грошовими коштами ‒ це миттєвий результат.

В організації «Россотрудничество» у відповідь на санкції повідомили, що агентство зробить у відповідь кроки щодо української влади. Керівник відомства Євген Примаков також сказав про те, що «Россотрудничество» «не кине російських і російськомовних людей, які живуть на території України та симпатизують Росії й бажають дружити з нею».

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Деокупація Криму: «Сьогодні Росія не хоче – завтра не буде вибору»

Однак кореспондент українського інформаційного агентства «УНІАН» у Москві Роман Цимбалюк вважає, що «Россотрудничество» стало одним з інструментів російської пропаганди проти України.

‒ Ця організація має займатися м'якою силою: це щось типу Інституту Сервантеса або Інституту Гете ‒ але в російських реаліях у неї свої відтінки. Якщо ми говоримо про російську мову десь, скажімо, у Південній Америці, то цілком можливо, що якщо на базі «Россотрудничества» будуть створені якісь курси, то від них ніхто не помре і не постраждає. А ось у пострадянських країнах і в Україні зокрема це одна з філій російської пропаганди. Коли російські ЗМІ почали розганяти тему, що Україна, мовляв, обов'язково нападе, то Євген Примаков у себе в Telegram-каналі написав, що прийшов час завдати ракетних ударів по стратегічній інфраструктурі, як ціль назвав, наприклад, будівлю Офісу президента України. Ніхто це не спростовував. Ось я й запитую себе: чи справді це «Россотрудничество» ‒ м'яка сила? Загалом, дуже своєрідна організація.

Роман Цимбалюк також вказує на те, що керівництво «Россотрудничества» в коментарях російським виданням погрожувало відкрити свої представництва на непідконтрольних Києву територіях.

‒ Якщо люди дозволяють собі такі висловлювання, то це говорить про те, що всі стогони з приводу російськомовних ‒ не що інше, як відволікальний маневр. Звичайно, я не думаю що «Россотрудничество» зробило вирішальний внесок у те, що відбувається в наших двосторонніх відносинах: усі рішення ухвалюються в Кремлі, особисто Володимиром Путіним. Це лише один з елементів, одна з цеглинок, яка має сприяти одурманенню громадян України через культуру, через російську мову. Як вони захищають людей, ми знаємо: це артилерія, танки, гармати ‒ тому на ситуацію потрібно подивитися трохи ширше. «Россотрудничество» ‒ не про російську мову й не про якісь гуманітарні зв'язки: Євген Примаков використовує точно таку ж мову війни, як і російська держава.

Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков сказав, що у Кремлі незабаром відреагують на санкції, які Україна запровадила проти низки підприємств, зокрема проти «Россотрудничества». Відповідаючи на запитання, чи загрожує блокування роботи організації в Києві діяльності Українського культурного центру в Москві, Пєсков заявив, що «принцип взаємності ніхто не скасовував».

(Текст підготував Владислав Ленцев)