Однією із ключових політичних тенденцій 2021 року політологи називають санкції РНБО. В якомусь сенсі рік, що минає, можна впевнено назвати «роком санкцій». Санкційні обмеження торкнулися громадян України – чого не було ніколи раніше. А серед осіб, які потрапили під дію санкцій – проросійський політик і бізнесмен Віктор Медведчук, який на кінець року опинився під домашнім арештом.
Крім безпосередньо на Медведчука, санкції РНБО вплинули й на подальші політичні події і тенденції, зокрема – на появу так званого «закону про олігархів», документу, який не лише призвів до конфлікту між президентом Володимиром Зеленським та найбагатшою людиною України Рінатом Ахметовим (який вважає себе не олігархом, а інвестором), а й спровокував дві важливі кадрові зміни: перша – відставка «вічного» міністра Арсена Авакова, друга – відставка голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, який на кінець року став самостійною політичною фігурою.
Радіо Свобода аналізує головні політичні події і тенденції 2021 року, які змінили або заклали фундамент для зміни політичного ландшафту країни. Розповідь у семи історіях.
Історія перша. Відставка «потужного міністра» Авакова і «реконструкція» уряду Шмигаля
Після понад семи років на посаді, у липні 2021-го у відставку подав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Роком раніше, коментуючи перебування Авакова на посаді, Зеленський називав його «потужним» міністром. За тривалістю перебування на посаді Аваков і справді був потужним: він пережив зміну кількох прем'єрів та працював при двох президентах – Порошенкові та Зеленському. Натомість у день відставки Авакова під МВС зібралися активісти, аби відсвяткувати звільнення очільника МВС.
Коментуючи свою відставку, Аваков сказав, що він не хоче «брати участі у деяких речах, з якими не згоден». Під контролем очільника МВС було 300 тисяч правоохоронців і значна частина бюджету України, а його відставка лише посилила президентську вертикаль Зеленського, кажуть експерти.
Замість Арсена Авакова міністерство очолив депутат від «Слуги народу», голова комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський, чию кандидатуру запропонував Володимир Зеленський.
Якщо ж говорити про уряд Дениса Шмигаля, то, попри численні прогнози щодо повної заміни Кабміну, цього так і не сталося. Натомість на початку листопада в уряді Шмигаля відбулася велика кадрова ротація: замінили одразу п’ятеро міністрів. При цьому сам Денис Шмигаль свою посаду зберіг. Політологи зазначають, що це нова тенденція в українській політиці, коли замість відставки всього уряду, відбувається його «реконструкція частинами».
Історія друга. Як стати знаменитим: «майтер-клас» від Гогілашвілі
Наприкінці року МВС знову перетворилося на центр суспільної уваги. Це сталося після того, як в мережі з'явилося відео, де заступник міністра МВС Олександр Гогілашвілі лається на поліцейських за те, що ті зупинили його автівку та, мовляв, не впізнали керівництво. Після того, як Зеленський закликав звільнити Гогілашвілі, заступник міністр, написав заяву за власним бажанням.
Можливо, на цьому б «пригоди» заступника міністра і закінчилися, проте невдовзі сплили нові подробиці з його біографії, які спричинили хвилю чергового інтересу до Гогілашвілі. По-перше, журналісти з'ясували, що він може мати російське громадянство. По-друге, з'ясувалося, що разом з Гогілашвілі в одному приватному будинку проживає керівник Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони Кирило Буданов. Про це стало відомо на тлі численних повідомлень про нарощування Росією військ неподалік українського кордону. Зв’язки Гогілашвілі і Буданова можуть становити загрозу для національної безпеки України, припускали одні журналісти. Буданов «ловив російського крота на живця» – жартували інші. Президент мовчав.
Ще одна надважлива складова цієї історії полягає в тому, що дружина Гогілашвілі Марія Левченко є помічницею Володимира Зеленського. Офіційно: вона працює у «Кварталі» і не має доступу до державної таємниці. По факту: Левченко присутня на важливих зустрічах за участі президента. Зокрема, за даними журналіста Юрія Бутусова, дружина Гогілашвілі буда присутня на нараді в ОП, де обговорювалися деталі спецоперації щодо «вагнерівців».
Історія з Гогілашвілі вкотре підняла актуальні для каденції Зеленського питання: як, за якими критеріями, за які досягнення призначають людей на найвищі державні посади і хто несе відповідальність за їхні дії? Адже попри те, що Денис Монастирський обіцяв провести ґрунтовне розслідування вчинків Гогілашвлі, зараз виглядає так, що ексзаступник міністра відбувся тихою відставкою.
Історія третя. «Вагнергейт»: спецоперація, яку заперечували у Зеленського
У листопаді 2021 року журналісти проєкту Bellingcat опублікували розслідування, в якому на основі свідчень організаторів спецоперації та бійців ПВК «Вагнера» вдалося з'ясувати, що ймовірна планована операція української розвідки із затримання російських найманців була зірвана після того, як Офіс президента України Володимира Зеленського вирішив її перенести.
За висновками розслідування, яке тривало рік, українська військова розвідка планувала захопити 33 найманців «Вагнера» 25 липня 2020 року. Однак за кілька днів до того, як літак з «вагнерівцями» на борту мав вилетіти з Білорусі, президент Зеленський досягнув угоди про припинення вогню з Росією. Угода мала набрати чинності 27 липня і, за даними журналістів, спонукала ОП відкласти операцію на п’ять днів. Про це автори повідомляють із посиланням на колишнього начальника Головного управління розвідки Василя Бурбу.
На останній пресконференції Володимир Зеленський повідомив, що відмовив в погодженні спецоперації, тому що розвідка та інші силові відомства мали інформацію про діяльність «вагнерівців», але не мали конкретних планів щодо них. Самого ж Василя Бурбу Зеленський назвав «авантюристом і аферистом».
Нові деталі спецоперації, оприлюднені розслідувачами Bellingcat, а також заяви Зеленського після публікації розслідування дають підстави вважати, що найвище керівництво держави більшніж рік говорило суспільству неправду, коли послідовно заперечувало сам факт цієї спецоперації, називаючи її «маячнею».
Історія четверта. Разумков: відставка, «Розумна політика» і паростки розвалу монобільшості
7 жовтня Верховна Рада ухвалила рішення про відставку Дмитра Разумкова з посади голови парламенту. Рішення підтримали 284 народні депутати, переважно з владної фракції «Слуга народу». Так завершився тривалий конфлікт Дмитра Разумкова і Володимира Зеленського.
У вузьких політичних колах не приховували: Банкова стомилася від Разумкова та його показової самостійності. Апогеєм конфлікту став «закон про олігархів», який Разумков відправив на експертизу до Венеційської комісії. Невдовзі після цього «Слуга народу» зібралася на так зване «виїзне засідання» у Трускавці, де після розмови з президентом депутати зібрали необхідні 150 підписів для запуску процедури відставки спікера. Фактично після звільнення Разумкова в оточенні президента не лишилося людей, які можуть сказати йому «ні».
Наступного дня після відставки Разумкова головою парламенту обрали тодішнього першого віцеспікера і представника президента у парламенті Руслана Стефанчука, а посада першого віцеспікера дісталася Олександру Корнієнку, який на той момент очолював партію «Слуга народу» та був заступником голови парламентської фракції політсили президента.
Кадрові зміни у президії парламенту призвели до кадрових змін у керівництві «Слуги народу»: партію президента замість Корнієнка очолила Олена Шуляк, а першим заступником голови фракції «Слуга народу» у парламенті став нардеп Андрій Мотовиловець.
Після відставки Разумкова у «Слузі народу» неодноразово натякали, що розглядають можливість забрати мандат народного депутата у ексспікера, проте цей сценарій лишився без реалізації. Перетворившись на рядового депутата, Дмитро Разумков різко почав опозиційну риторику та зареєстрував міжфракційне об'єднання «Розумна політика», куди увійшло понад 20 депутатів монобільшості.
Таким чином Разумков зробив перший крок до розбудови власної політичної сили, куди, теоретично, може увійти значна частина депутатів монобільшості, говорять експерти-політологи. Соціологічні опитування показують, що якби вибори до парламенту відбулися у найближчий час, то партія Разумкова подолала б 5% бар'єр і потрапила б до Верховної Ради.
Історія п'ята. Деолігархізація Зеленського та його конфлікт з Ахметовим
У вересні 2021-го Верховна Рада ухвалила так званий «закон про олігархів». Законопроєкт підтримали 279 народних депутатів і на початку листопада закон підписав президент Зеленський. Відповідно до закону, олігарх – це особа, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті. Олігархами будуть називати осіб, які відповідають щонайменше трьом прописаним у законі критеріям: участь у політичному житті, вплив на ЗМІ, монопольне становище на ринку, наявність активів, вартість яких перевищує 2 мільярди 270 мільйонів гривень. Опікуватися реєстром олігархів буде РНБО.
За словами міністра юстиції Дениса Малюськи, наповнювати реєстр олігархів розпочнуть у травні 2022 року. До того часу олігархи мають можливість позбутися своїх активів, за допомогою яких вони можуть впливати на суспільно-політичне життя країни. Так, Петро Порошенко повідомив, що через закон про олігархів продав акції своїх телеканалів журналістам, які працювали і працюють на каналах «Прямий» і «П'ятий».
«Закон про олігархів» став наріжним каменем у стосунках Володимира Зеленського та найбагатшої людини України Ріната Ахметова: антиолігархічна війна переросла у медійну. Дійшло до того, що Офіс президента і «Слуга народу» публічно оголосили бойкот телеканалам Ахметова. Натомість впродовж останніх місяців року на каналах Ахметова дедалі частіше почав з'являтися ексспікер Разумков, чого не було раніше і що може свідчити про підтримку Разумкова з боку Ахметова.
Апогеєм конфлікту владної команди з Ахметовим стала заява президента про те, що в Україні нібито готують державний переворот, в який втягують Ахметова. Доказів своїх слів Зеленський не навів, а олігарх заявив, що заява Зеленського це – «суцільна брехня». Чим завершиться протистояння Зеленського та Ахметова – одна з головних політичних інтриг 2022 року.
Історія шоста. Медведчук: санкції, державна зрада і домашній арешт
Для проросійського політика Віктора Медведчука 2021 рік складно назвати успішним. Усе почалося з санкцій РНБО. Це дорадчий орган при президентові України, який за Володимира Зеленського набув потужного політичного впливу і фактично підмінив собою всі правоохоронні органи країни, а також суди.
Спочатку в РНБО запровадили санкції проти соратника Медведчука – народного депутата з фракції «Опозиційна платформа – За життя» Тараса Козака, а також телеканалів «112 Україна», NewsOne, Zik, які юридично хоч і належали Козаку, але їхнім фактичним власником був Медведчук. Згодом санкції торкнулися самого Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко. Обмеження передбачають блокування активів, заборону на виведення капіталу, зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань тощо.
У травні 2021 року генеральний прокурор Ірина Венедіктова підписала підозру про державну зраду Козаку і Медведчуку. На той час, як повідомили правоохоронці, Козак уже перебував у Росії, а Медведчук заявив, що від слідства ховатися не буде. У жовтні 2021 суд відправив Медведчука під цілодобовий домашній арешт, який згодом продовжили.
Офіційно Віктору Медведчуку висунуто дві підозри: перша – у державній зраді Україні, пов’язаній із видобутком нафти й газу в Чорному морі у змові з окупаційною владою Криму, друга – у державній зраді, пов’язаній із домовленостями про постачання вугілля з окупованих територій Донбасу.
Історія сьома. Порошенко: підозра про держзраду і «дипломатичне турне»
В останній день роботи парламенту у 2021 році під стінами Верховної Ради співробітники ДБР спробували вручити Петру Порошенку повістку про виклик на допит, однак він проігнорував слідчих, сів у автівку, вилаявся на водія і поїхав у невідомому напрямку. Згодом у «Європейській солідарності» заявили, що Порошенко відбув у заплановане «дипломатичне турне» до Туреччини та Польщі.
Через три дні, 20 грудня у ДБР повідомили, що правоохоронці направили поштою п'ятому президентові України Петру Порошенку підозру в державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій у справі про постачання вугілля з Донбасу. Фактично справа проти Порошенка є «справою-близнюком» щодо Медведчука, говорять експерти. Тим часом адвокати Порошенка наполягають, що підозру їхній підзахисний не отримав.
Звинувачення в державній зраді Петро Порошенко відкидає, а свою підозру називає переходом «червоних ліній». Він заявив, що має намір повернутися в Україну в першій половині січня. Очевидно, що за долею підозри Порошенка пристально слідкуватимуть не лише в Україні, а й в усьому світі. Зокрема, США та Євросоюз уже повідомили, що стежитимуть за розвитком подій і застерегли українську владу від політичних переслідувань опозиції.
