Замість Кучми українською делегацією в Тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі керуватиме Кравчук. Президент Володимир Зеленський підписав указ, яким увільнив від обов’язків голови української делегації в ТКГ другого президента Леоніда Кучму і призначив на його місце першого президента Леоніда Кравчука.
Своєю чергою, Леонід Кравчук заявив, що робитиме все можливе для досягнення миру на Донбасі. «Якщо зможу щось зробити, щоб пришвидшити мир на Донбасі, я це буду робити до останнього подиху. Ось чому я погодився», – сказав Кравчук, якого цитує прес-служба президента.
Перший президент також похвалив нині чинного голову держави, відзначивши його провідну роль у відновленні переговорного процесу в «нормандському форматі» і у встановленні всеосяжного режиму припинення вогню на Донбасі.
Про те, що Леонід Кучма вирішив піти з посади очільника української делегації в ТКГ, стало відомо днями. Хоча про свій намір залишити посаду, на якій він перебував із 2014 року, другий президент заявляв уже давно.
Яких чекати змін зі зміною очільника делегації? Чи вдасться Кравчукові зрушити з місця Мінський мирний процес? Своїми прогнозами з «Голосом Америки» поділилися член ТКГ, переселенець із Донецька Сергій Гармаш, військовий експерт Михайло Самусь і професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань.
Сергій Гармаш: «Великих змін не чекаю»
– Я думаю, що серйозних змін у роботі контактної групи через ротацію керівника української делегації не відбудеться. Адже політику делегації все одно визначають директиви президента і оточення президента, а керівник усе-таки більше представницькі функції здійснює. Принаймні, я за ті два місяці, що працюю в контактній групі, Леоніда Даниловича жодного разу на ТКГ не бачив. Можливо, справа в коронавірусі, карантині. Я знаю, що він підписував документи, але фізично присутній не був.
Тому великих змін я не чекаю. Думаю, що призначення саме Леоніда Кравчука, а не Олексія Резнікова (адже розглядалися дві кандидатури) зумовлене бажанням Росії. Для Росії дуже важлива статусність. Через те, що з того боку делегацію очолює колишній голова Держдуми, то, найімовірніше, Росія зажадала, аби з нашого боку був колишній президент.
Звісно, багато залежатиме від позиції самого Леоніда Макаровича і від його можливостей, навіть фізичних. Тому що це досить серйозна робота. Тим більше що йдеться про керівника всієї делегації, який має здійснювати оперативне керівництво чотирма підгрупами. Я от працюю в одній підгрупі, та й то, чесно кажучи, це забирає дуже багато часу і зусиль.
Але якщо він захоче взятися – має таку можливість. Але я думаю, що все ж таки збережеться колишній механізм: оперативне управління буде здійснювати Олексій Резніков, бо в нього є важелі для такого управління. Він віцепрем’єр-міністр, він профільний міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. А Леонід Макарович, сподіваюсь, приходитиме на ТКГ і спілкуватиметься зі своїм візаві з таким же високим статусом.
Михайло Самусь: «Дуже песимістично дивлюся на мінські угоди»
– Ось уже понад 6 років, відколи почалася російська агресія, мінські домовленості не можуть привести до врегулювання конфлікту на Донбасі. Сам документ містить у собі кілька проблемних моментів – очевидно, навмисно впроваджених Росією, – які порушують логіку врегулювання конфлікту. Як правило, конфлікт врегульовується спочатку в безпековій частині: стабілізується ситуація, припиняється вогонь, розводяться сторони, вводяться миротворчі війська, проходить підготовчий період, – а після цього вже проводять вибори. В мінських домовленостях ця логіка порушена, все перевернуто з ніг на голову. Спочатку нібито Україна має провести конституційні і політичні зміни, надати особливий статус окупованим територіям, провести вибори, і лише після того Росія починає виводити свої війська і передавати контроль над кордоном.
Росія наполягає на своїй логіці реалізації мінських угод, Україна на своїй, і в такій ситуації цей документ реально є безперспективним. Тим більше, що мотивація у двох сторін різна. Росія розглядає мінські домовленості як інструмент «придністровізації», впровадження в політичне поле підконтрольної їй окупованої території, яка потім деструктивно впливатиме і на внутрішню, і на зовнішню політику України. А для України мінські домовленості – це шанс врегулювати конфлікт і відновити територіальну цілісність і суверенітет на окупованій території. Тобто цілі абсолютно різні.
До чого я веду. Насправді я дуже песимістично дивлюся на мінські домовленості. Навіть теоретично вони не можуть призвести до якогось врегулювання, якщо не будуть модернізовані.
Отож у нинішній ситуації, коли сторони перебувають на абсолютно різних полюсах цього врегулювання, роль української делегації у Тристоронній контактній групі – це проводити фахові переговори і не допустити шкоди національним інтересам. Я думаю, що за таких умов що президент Кучма, що президент Кравчук виконають свою місію однаково успішно. Делегація має директиви від президента України, від Міністерства закордонних справ, і їй не потрібно у Мінську «креативити» й створювати якусь нову реальність. Її завдання – виконати директиви. Я думаю, Кравчук впорається.
Олексій Гарань: «Рєзніков був би набагато кращим»
– Маємо розуміти, що стратегічні рішення не ухвалюються в Мінську. Стратегічні рішення ухвалюються або в «нормандському форматі», або у двосторонніх українсько-російських переговорах, тобто безпосередньо на Банковій.
Те, що відбувається в Мінську, лише регламентує оці стратегічні речі, які ухвалюються на рівні президентів.
Виходячи з цього, я вважаю, що Резніков був би набагато кращим на цій посаді, бо він орієнтується в правових аспектах, влазить у якісь деталі. Що буде робити там Кравчук?
І другий момент. Так, Кравчук зробив багато для України, він увійде в історію як перший президент України, як людина, за якої Україна досягла незалежності. Це факт. Але після того кар’єра Леоніда Кравчука не відзначалася принциповістю. В 2004 році він сам говорив: «Я віп-агітатор за Януковича». І це було після того, як країна прокинулася зі сфальсифікованими результатами виборів! Тоді, до речі, вчена рада Києво-Могилянської академії позбавила Кравчука звання почесного доктора. Він дуже образився, але я думаю, що вчена рада вчинила правильно. Можемо згадати Кравчукові, що він був в одному списку з Медведчуком у 98 році, в одному списку з Медведчуком у 2006 році. То він за Януковича, то він із Медведчуком, то він підтримує Тимошенко… На жаль, він не поводить себе як людина з чіткими цінностями. І чому Зеленський на це йде, коли він говорить, що йому потрібні чесні і чисті люди в політиці, я не розумію.
Із функціональної точки зору очевидно, що там мав би бути Резніков. А з символічної – Кравчук, враховуючи його зв’язки з Медведчуком, – це зараз неоднозначний символ для нас.
