У той день, коли Міністерство культури, молоді та спорту проводило обговорення законопроєкту «Про протидію дезінформації», Сергій Томіленко залишався на робочому місці. Національна спілка журналістів України, якою він керує, бойкотує обговорення. Як каже Сергій, «законопроєкт доопрацюванню не піддається». Свою розмову із Сергієм Томіленком журналіст «Голосу Америки» розпочала з запитання: чому журналісти горою повстали проти ініціативи, що має захистити інформаційний простір від дезінформації? Адже брехливі новини в умовах інформаційної війни – серйозна загроза.
Сергій Томіленко: Цей законопроєкт коректніше було б назвати «Про втручання у журналістську діяльність». Там пропонуються репресивні механізми для українських ЗМІ.
Йдеться про бажання влади контролювати українських журналістів
Закон, який називається «Про протидію дезінформації», мав би захистити Україну від зовнішніх впливів, від російської пропаганди. Натомість ми бачимо, що здебільшого йдеться про бажання влади контролювати українських журналістів.
Один із важелів такого контролю – залякування великими штрафами, виправними роботами, ув’язненням за неправдиву інформацію. При цьому вирішувати, яка інформація неправдива, буде урядовий уповноважений з інформації. Запровадять таку посаду і – на наше переконання – це буде інструмент цензури. Адже залежно від того, хто в Україні президент, і яка в парламенті більшість чи монобільшість, можна буде призначати свого уповноваженого і діяти у своїх інтересах. Тобто глушити неугодні медіа.
Це буде інструмент цензури
Інший інструментів контролю над ЗМІ – прописане в законопроєкті створення Асоціації професійних журналістів України. Лише той, хто вступив до цієї Асоціації, вважатиметься професійним журналістом. Лише їх держава визнаватиме, акредитуватиме на висвітлення подій, захищатиме в разі перешкоджання їхній діяльності. А решта журналістів, що не мають членського квитка Асоціації, журналістами не вважатимуться.
Ми засуджуємо такий поділ журналістів на «правильних» і «неправильних». Фактично це запровадження ліцензії від держави на журналістську професію.
– Сьогодні критерії професії розмиті, будь-хто може назватися журналістом, то що поганого в ліцензуванні? Адже ж поговорюють про те, щоб запровадити ліцензування так, як це існує для медиків, юристів...
– Журналістика це суспільна, відкрита професія. Журналіст це не тільки той, хто працює в якійсь редакції на ставці та виконує посадові обов’язки перед своїм працедавцем.
Якщо блогер веде відеоблог про аварії на дорогах, у нього свій ютуб-канал, 100 тисяч глядачів, але він не має ані журналістської освіти, ані редакції, то він все одно вважається людиною, яка займається журналістською роботою, його розслідування мають суспільний інтерес. І якщо йому будуть перешкоджати, то обов’язок держави – захистити його від утисків.
Міжнародні зобов’язання України передбачають захист усіх, хто займається журналістською діяльністю. Натомість пропонований законопроєкт спекулює цим питанням, обіцяючи боронити від перешкоджання, переслідувань та нападів лише так званих «професійних» журналістів.
– Чому ви вирішили бойкотувати обговорення? Адже у Міністерстві культури, яке розробляло законопроєкт, запрошують. Кажуть – відкриті до діалогу.
– Ми пробували. Але, на жаль, автори не демонструють готовності сприймати зауваження. Будь-які наші конструктивні пропозиції відкидають з порога. Тож складається враження, що формат демократичних обговорень використовується лише для виду, щоб до фіналу все одно довести усі свої ініціативи і їх імплементувати.
У нас немає довіри до розробників цього законопроєкту
У нас немає довіри до розробників, ініціаторів цього законопроєкту. І ми не збираємось підносити набої людям, яким не довіряємо, щоб потім вони цими ж набоями нас відстрілювали...
Ми можемо лише констатувати: документ, який на сьогодні презентований Міністерством культури, – шкідлива ініціатива для медіа і для українських журналістів. Там багато нечітких положень та критеріїв, які дають владі інструменти для втручання в діяльність журналістів, тиску на ЗМІ, наступу на свободу слова.
– Але як тоді захиститися від дезінформації? Що, наприклад, робити з телеканалами, які ретранслюють російську пропагандистську брехню в українському ефірі?
– Ми за дотримання чинного законодавства. Якщо якийсь телеканал порушує закон, то має бути реагування в законний спосіб. Тобто якщо хтось звинувачує те чи інше медіа в деструктивній антиукраїнській позиції, підтвердженням цього мають бути рішення Нацради, відкриті провадження СБУ, суди. Арештовуйте, притягайте до відповідальності! Чинні закони дають для цього достатньо інструментів. Натомість у нас дуже часто відбувається так, що громадські діячі, експерти визначають ті чи інші медіа як деструктивні. А офіційні посадові структури не ухвалюють відповідних рішень.
Що ж до законопроєкту «Про дезінформацію», то на мою думку, найкращим виходом у цій ситуації – коли вже й міжнародні організації критикують документ як загрозу свободі слова, – найкращим виходом було б відмовитись від проєкту і розпочати широкі консультації, залучивши медіа-експертів із питань дезінформації, боротьби з фейками.
Чиновники мають боятися журналістів!
Необхідно це робити прозоро, дебатуючи. Щоб законодавча ініціатива не сприймалась як спосіб зведення порахунків з незручними і не ручними журналістами. Щоб ніхто не нав’язував українським журналістам правила, які діють у сусідніх Білорусі та Росії.
Чиновники мають боятися журналістів! Чиновники мають розуміти відповідальність влади! А не навпаки – залякувати журналістів, щоб вони боялися чиновників. Ми вчимося демократії, і ми не бачимо прецедентів вільних країн із заляканими журналістами!
