Німецький мовник Deutsche Welle публікує статтю про те, чого білоруське громадянське протистояння може навчитися від українського Майдану.
Американський журнал Foreign Policy, який спеціалізується на зовнішній політиці, пояснює, чим контекст нинішніх подій у Білорусі відрізняється від Майдану.
А британська газета Financial Times розмірковує про проблеми ЄС у ставленні до авторитарних лідерів, таких як президент Білорусі Лукашенко.
Авторка матеріалу Deutsche Welle Лілія Ржеуцка зібрала думки учасників Майдану про паралелі між протестами у двох країнах.
Запровадження жорстоких заходів при розгонах мітингувальників у Білорусі дуже нагадує Майдан. «Таке застосування сили є нелегальним та потребує негайного міжнародного розслідування, щоб покарати чиновників силових структур Білорусі», – сказала Олександра Матвійчук, учасниця української громадської ініціативи «Євромайдан- SOS».
На думку учасників Майдану, міжнародні союзники відіграють важливу роль, тому Білорусь повинна залучити представників, зокрема, Ради Європи, щоб допомогти припинити насильство.
Для Євгенії Закревської, адвокатки, що захищає родичів потерпілих від насильства на Майдані, «нічні трансляції з Білорусі є дежавю», оскільки сильно нагадують події наприкінці листопада 2013 року в Києві, коли силовики розганяли протестувальників.
Павло Сидоренко, який координує ініціативну групу поранених на Майдані, висловив солідарність із протестувальниками в Білорусі, проте не вірить, що вони мають шанс у боротьбі з Лукашенком, оскільки не є скоординовані. «Майдан був як мурашник – всі виконували свою функцію. Була мета і чітке переконання, що потрібні зміни», – зазначив він.
Білоруська журналістка Олена Литвинова навела різницю в організації протестів. Тоді як українські акції почалися в Києві, а потім підтягнулися інші області, то в Білорусі протести почалися в регіонах. «Влада не розглядала таку можливість», – зазначила вона.
Литвинова бачить дві можливості розвитку білоруського протистояння: або Лукашенко визнає, що люди не визнають його правління, або він зможе придушити громадянський спротив.
Авторка Емі Мекіннон у часописі Foreign Policy порівнює білоруське громадянське протистояння та акції з українською Революцією гідності та зазначає, що відмінностей більше, ніж схожих рис.
По-перше, політична система Білорусі є набагато більш авторитарною. За 26 років при владі, Лукашенко побудував настільки потужний репресивний апарат, що порівняння з Україно недоцільне, мовиться в публікації.
Під час нинішніх подій це проявляється у ставленні силових структур до мітингувальників: перші смерті в Білорусі сталися вже за перші дні протистояння, тоді як в Україні це відбулося аж після двох місяців, пише авторка.
Це показує, наскільки важливо для влади припинити протести на самому початку, поки вони не встигли розгорнутися. Авторка нагадує, що силові структури Білорусі ідентичні з радянськими пращурами – зокрема КДБ, чий спецпідрозділ «Альфа» вийшов на вулиці Мінська.
По-друге, демократичні елементи, такі як свобода слова, в Україні під час Майдану були більше розвинуті, ніж у Білорусі. «У 2013-у в Україні існувало досить активне громадянське суспільство, а влада була не настільки авторитарною», – сказав колишній посол США в Україні Джон Гербст.
Якщо вибори в Україні можна було назвати здебільшого чесними, за 26 років правління Лукашенка у Білорусі вони такими ніколи не були, пише авторка.
Іншою різницею вона бачить історичний поділ України на схід і захід та впливи різних імперій, Російської на Австро-угорської. Авторка зазначає, що Путін зміг скористатися цим для маніпуляції російськомовним сходом країни, чого неможливо зробити в Білорусі, яка є більш гомогенною щодо мови та ідентичності. «Білорусь майже ніколи не ділилася між різними країнами», – сказав Артем Шрайбман, політичний консультант із Мінська.
Шрайбман також звертає увагу на відсутність у Білорусі чітких очільників протестів, порівняно з Україною, де виборювали європейські цілі та конкретні вимоги. Натомість у Білорусі здебільшого відсутні конкретні цілі. «Протести більше ґрунтуються на люті, ніж на свідомих спробах скинути владу», – сказав Шрайбман.
Проте це може бути стратегічною перевагою для мітингувальників, адже завдяки децентралізованому потоку інформацій через додаток «Телеграм» влада не спроможна протидіяти координації людей, каже Катерина Шматина, політична оглядачка Білоруського інституту стратегічних досліджень.
Авторка статті у Foreign Policy нагадує про роль Росії та можливість запровадження з її боку тих самих кроків проти Білорусі, як і проти України. «Росія має багато способів тиску», – сказав Бен Годжес, колишній головнокомандувач військових сил США в Європі.
Проблематичне ставлення ЄС до авторитарних правителів у світі знову привертає увагу з огляду на події у Білорусі, пише Майкл Піл, автор матеріалу в газеті Financial Times.
За його словами, європейські політики не надто бажають запроваджувати санкції, зокрема проти Білорусі, Єгипту та Гонконгу, оскільки є під впливом власних політичних інтересів та стикаються із правопорушеннями та авторитаризмом у межах самого союзу.
«Реальністю зовнішньої політики ЄС є подвійні стандарти. Повинно бути більше послідовності й єдності», – сказав Чарльз Ґрант, директор аналітичного Центру для європейських реформ. Для прикладу, блок зняв санкції проти Лукашенка та 170 осіб у Білорусі у 2016 році, що трактували як спробу уникнути наближення Лукашенка до Росії.
Навіть якщо ЄС у вівторок попередив про можливість запровадження нових санкцій проти окремих осіб, причетних до маніпуляції на виборах у Білорусі, інші спроби примирення з авторитарною владою суперечать європейській декларації про верховенство прав людини у відносинах з іншими державами, зазначає автор.
Він нагадує, що ЄС проведе позачергове засідання у п’ятницю, де Білорусь буде на порядку денному.
ЄС критикували також за нечітку політичну лінію та слабку протидію репресивним крокам Китаю в Гонконгу. Автор пояснює це довгоочікуваною економічною угодою між ЄС та Китаєм, яку повинні підписати цього року.
Суперечливість між інтересами ЄС та кроками проти авторитарних лідерів теж спостерігається у випадку Єгипту. Європейські політики не припинили розмовляти з президентом Абделем Фаттахом Ас-Сісі навіть після того, як парламент підтримав законопроєкт, який міг би продовжити його правління аж до 2034 року, сподіваючись на допомогу цього політика у стримуванні потоку мігрантів у Середземному морі.
До цього всього додаються внутрішні проблеми з авторитаризмом в ЄС, зокрема в таких країнах, як Польща та Угорщина. «Це все дуже шкідливо для ЄС. Авторитарні правителі зацікавлені в роз’єднанні ЄС для того, щоб він не мав сили боротися з іншими схожими лідерами», – сказала Роза Балфур, директорка аналітичного центру Карнеґі-Європа.
Автор пояснює невизначеність ЄС частково законодавством, яке вимагає одностайності, адже такі країни, як Угорщина, мають змогу блокувати рішення. Financial Times пише, що переговори в п’ятницю, 14 серпня, покажуть, чи знайшов ЄС спосіб впоратися з авторитарними правителями як Лукашенко.
