- Україна – в центрі процедури імпічменту в США. Але це не обов’язково погано, переконаний дослідник «Атлантичної ради» Пітер Дікінсон.
- В статті The Washington Post пояснюють, чому для українців важливо, щоб англійською мовою назву української столиці писали як «Kyiv», а не «Kiev».
- На питання про те, як закінчити війну на Донбасі, відповідає колишній посол США в Україні Стівен Пайфер у статті для Foreign Policy.
Україна – в центрі процедури імпічменту в США. Але це не обов’язково погано для її іміджу, переконаний дослідник «Атлантичної ради» Пітер Дікінсон.
Дійсно, останнє, чого зараз потребує Київ, – це кризи у відносинах з його найбільш важливим союзником. Сьогодні Україна – на шпальтах американських ЗМІ, і прибічники президента США Дональда Трампа змальовують її як «одну з найбільш корумпованих держав світу».
«Міжнародна анонімність України»
Проте факт залишається фактом: історія з процедурою імпічменту привернула до України більше уваги, ніж вона отримувала протягом останніх 28 років. Та справжня важливість такої уваги стає очевидною, лише якщо її розглядати в контексті історичних проблем України з її «міжнародною анонімністю», вважає Дікінсон.
Історично Україні приділяли мало уваги, і це не просто так. «Це результат давніх і надзвичайно успішних російських зусиль для придушення української ідентичності й запобігання виникненню окремої української державності», – мовиться у статті.
Починаючи з 17-го століття, це призводило і до мовних заборон, і до суворої політики русифікації, і до масових депортацій, і до переселення населення, і до примусового голоду. Прагнення поглинути Україну досягло трагічної точки в 1930-х роках, коли радянська влада свідомо «морила голодом мільйони українців, систематично знищуючи моральних й інтелектуальних провідників української нації». «Це неймовірно, та Україна вижила», – мовиться у статті.
Шанс розповісти власну історію
Таким чином, нинішня міжнародна увага до України дає їй змогу розповісти самій свою власну історію. І вона, звісно, має що розповісти. Наприклад, у недавньому минулому диво 2014 року завдяки добровольцям і волонтерам ніби створили для екранізації в Голлівуді. І американський серіал «Чорнобиль» компанії HBO довів, що історії з України можуть привертати міжнародну аудиторію. Але тепер самі українці мають поширювати свої історії: від журналістів і вчених до студентів і активісти, пише автор статті.
Важлива не лише історія України
Але розповідати можна не лише про національну історію, зауважує Дікінсон. Україна також має «хіпстерські наративи», які сподобалися б поколінню «Інстаґрама». Не варто забувати і про українську музику, моду, технології, які, можливо, ніколи не отримають кращого шансу для міжнародного висвітлення. Це допоможе продемонструвати, що Україна – це набагато більше, «ніж просто ліниві стереотипи корупції та війни».
Вся ця нинішня увага до України може стати для неї поворотним моментом. Провідні міжнародні видання, такі, як The Washington Post, The Wall Street Journal, Financial Times, тільки зараз почали писати Kyiv, а не Kiev, нагадує автор.
Зрештою американський скандал згасне, і Україна залишить шпальти ЗМІ, але поштовх для просування українського іміджу продовжуватиметься. Для нації, яка століттями намагалася вийти з тіні російського імперіалізму, така міжнародна увага є безцінною, переконаний автор.
Kyiv замість Kiev
Стаття американської газети The Washington Post стала однією з останніх, де англомовній аудиторії пояснюють, чому для українців важливо, щоб англійською мовою назву української столиці писали як «Kyiv», а не «Kiev».
«Протягом свого існування над українською нацією панували сусідні держави, включаючи Росію, Польщу й Австро-Угорщину. До 1991 року, коли Україна отримала незалежність від Радянського Союзу, вона ніколи не існувала як незалежна держава. Об’єктив, через який сучасний світ бачив Україну, безперечно, був російським. Мовою вищої освіти, влади й привілеїв була російська», – мовиться у статті.
Носіїв української мови часто висміювали як селюків або й навіть переслідували за вживання рідної мови в політичному, професійному чи й кримінальному плані. Після незаконної анексії Криму Росією в 2014 році київська влада почала організовану ре-українізацію, яка стосувалася, серед іншого, і написання назви столиці. Справа не в транслітерації, а в історичному контексті, мовиться у статті.
Українці не перебільшують, коли змальовують російську мову як дубину, якою Кремль здійснює свій вплив. Президент Росії Володимир Путін твердить, що його агресивна зовнішня політика в таких державах, як країни Балтії, Грузія, Молдова чи Україна, має на меті захищає носіїв російської мови й їхні права. Російський уряд, мовиться у статті, фінансує російську культурну й мовну організацію, що називається «Русский мир» і виступає як інструмент російського впливу і «м’якої сили» у всьому світі.
Посольства, аеропорти і ЗМІ не квапилися зі зміною правильного написання української столиці, хоча Kyiv є офіційною транслітерацією ще з 1995 року. Але з початку скандалу у США і процедури імпічменту деякі видання, такі, як The Washington Post і The New York Times, почали вживати назву Києва правильно.
Як закінчити війну на Донбасі?
На за питання про те, як закінчити війну на Донбасі, відповідає колишній посол США в Україні, а нині експерт Інституту Брукінгса Стівен Пайфер. Свої міркування він викладає в статті в американському виданні Foreign Policy.
9 грудня у Парижі має відбутися саміт в «нормандському форматі». Президент України Володимир Зеленський схиляється до того, щоб досягти миру, припускає автор. Натомість Москва, здається, схиляється до того, щоб підтримувати війну. Тому питання про те, чи вдасться на саміті досягти прогресу, залишається відкритим, пише автор.
Втручання має багато коштувати Росії
Сполученим Штатам, на думку Пайфера, варто активніше діяти у цьому миротворчому процесі. Для досягнення прогресу їм необхідно працювати з Європою, щоб зробити російське втручання в Україні більш дорогим, а мирне врегулювання – більш привабливим. Ба більше, Вашингтону варто запропонувати власний мирний план, який не лише передбачатиме попередні дипломатичні зусилля, але також включатиме миротворчу місію ООН і тимчасову міжнародну адміністрацію на Донбасі.
Хоча й основною метою Росії було повернення України до своєї сфери впливу, насправді конфлікт лише підсилив відчуття національного самовизначення українців і посилив бажання Києва інтегруватися з Заходом. Тож Київ навряд чи повернеться до орбіти Москви. Тому Кремль переслідує іншу мету: дестабілізувати український уряд, щоб той не зміг успішно ухвалювати реформи, мовиться у статті. Успішна Україна невигідна Росії, тож Кремль вважає, що зусилля на підтримку війни на Донбасі варті зусиль. Завданням США і Європи, на думку автора, є переконати Росію у тому, що конфлікт в Україні їй дорого обходиться.
Мета: більше тиску на Росію
Вашингтон має співпрацювати з ЄС, щоб чинити більше тиску на Росію. Якщо Кремль протистоятиме прийнятному для всіх сторін врегулюванню, Захід може, як варіант, розширити візові санкції, включивши також і членів сімей тих осіб, які вже і так у списках. Якщо мирний план не матиме успіху, США можуть посилити військову допомогу Україні. Іншими словами, Росії треба дати зрозуміти, що вона заплатить високу ціну за продовження конфлікту на Донбасі, вважає Пайфер.
США можуть запропонувати свій шлях до миру, який зберігатиме дипломатичні риси мінських домовленостей, проте також передбачатиме миротворців на період від 12 до 24 місяців і тимчасову міжнародну адміністрацію, яка також відповідатиме за проведення місцевих виборів.
Із участю МВФ і Світового банку США також могли б допомогти фінансово у реконструкції Донбасу. А з кожним кроком вперед у такому реальному мирному процесі західні країни поступово знімали б візові й економічні санкції проти Росії, пише Пайфер. При цьому суттєве послаблення санкцій щодо Росії має настати тільки після того, як російські сили і їхні ставленики залишать Донбас. І вже тоді можна відновлювати інші зв’язки з Москвою, такі, як повернення її до складу «Групи восьми», вважає автор.
