Співпраця НКВС і гестапо – одна з головних таємниць радянської історії. Відомо, що в 1939-1940 роках, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа і поділу Польщі між СРСР і Німеччиною пройшло кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що пройшли чотири такі конференції. Документи про ці переговори засекречені в радянських архівах.
Крім цього, СРСР вислав до Німеччини кілька сотень політв’язнів –переважно євреїв і комуністів, які сподівалися врятуватися від Гітлера в царстві Сталіна. На кордоні їх уже чекали співробітники гестапо. Неповний список із короткими біографіями депортованих політемігрантів є у відкритому доступі. Нещодавно в українських архівах, відкритих після революції 2014 року, були знайдені документи, що свідчать про те, як у НКВС складалися депортаційні списки.
Альберт Шпеєр пише, що Гітлер із захопленням відгукувався про Сталіна і бачив в ньому «свого роду колегу».
Світ дізнався про це «спільне підприємство нацистів і сталіністів» ще 70 років тому з мемуарів тих, кому вдалося вижити. Одне з найважливіших свідчень належить видатному фізику Олександру Вайсбергу, який працював у СРСР разом із Левом Ландау і був заарештований 1937 року. У травні 1938 року з проханням розібратися в справі Вайсберга до Сталіна звернувся Альберт Ейнштейн. Через місяць до Сталіна і генпрокурора Вишинського звернулися троє лауреатів Нобелівської премії з Франції: Фредерік Жоліо-Кюрі, Ірен Жоліо-Кюрі і Жан Перрен. Натхненником цього листа став письменник Артур Кестлер. На долю Вайсберга звернення не вплинули, відповіді на них не було, а два роки по тому, 1940 року Сталін, який уклав договір із Гітлером, вирішив видати видатного вченого гестапо. Вайсберг був євреєм і комуністом, і депортація означала негайний арешт на кордоні. У співпраці між двома диктаторами була свого роду психологічна закономірність. Рейхсміністр Альберт Шпеєр у своїх мемуарах говорить про те, що Гітлер із захопленням відгукувався про Сталіна і бачив у ньому «свого роду колегу».
Професор Прінстонського університету Ірена Грудзинська-Гросс (авторка книжки «Мілош і Бродський», – КР) працює над біографією Олександра Вайсберга. В інтерв’ю Радіо Свобода вона розповідає про те, як склалася його доля. Ця розмова особливо актуальна зараз, в рік, коли виповнюється 80 років із дня підписання пакту Молотова-Ріббентропа, а частка росіян, які позитивно оцінюють роль Сталіна, досягла досі небаченого рівня: 70%. Майже половина респондентів, згідно з опитуванням «Левада-центру», готові виправдати сталінські репресії. Це рекордний показник за всі роки відповідних досліджень. Про негативну ролі Сталіна в історії Росії заявили лише 19% респондентів. За оцінкою соціологів, позитивне ставлення до Сталіна і його ролі в історії країни закріпилося на рівні нової соціальної норми.
Мемуари Олександра Вайсберга про його арешт у СРСР і депортацію в Німеччину на російську мову досі не перекладені.
– Пані Гросс, як склалося життя Олександра Вайсберга? Чому він вирішив приїхати в СРСР, чи залишався комуністом в Радянському Союзі чи радянська реальність його розчарувала?
– Олександр Вайсберг народився 1901 року в Кракові, тоді це була Австро-Угорщина, в єврейській сім’ї середнього достатку. 1907 року родина переїхала до Відня. Він був членом австрійської компартії. Після кількох арештів у Відні він переїхав до Берліна, а потім, 1932 року, до Радянського Союзу. Він отримав пропозицію працювати в передовій фізичної лабораторії в Харкові.
1937 року в Харкові він був заарештований, як і багато інших співробітників УФТІ. Його допитували і утримували в харківських і московських в’язницях до передачі гестапо в січні 1940 року. Він опинився в групі з близько 50 громадян Німеччини і Австрії, яких привезли до Брест-Литовська. Є підстави вважати, що Радянський Союз передавав нацистській Німеччини в’язнів і до підписання пакту Молотова- Ріббентропа в серпні 1939 року. А всього з листопада 1939 року по березень 1940 року було передано приблизно 350 в’язнів. Роки війни Олександр Вайсберг провів в окупованій Польщі: в краківському гетто, трудовому таборі Кавенчин біля Варшави, в декількох в’язницях і на нелегальному становищі. Невдовзі після закінчення війни він перебрався на Захід.
Співробітники НКВС намагалися підготувати його в якості свідка проти Бухаріна, але він не піддався
1951 року він опублікував книгу «Шабаш відьом» про пережите в СРСР. Він докладно описує в’язниці й історії інших в’язнів, дуже точно аналізує Великий терор. Книга була антисталінською, але я думаю, що він залишався марксистом. Живучи на Заході (він помер в Парижі в 1964 році, – КР), він брав участь в антисталінському русі і різко критикував Радянський Союз. Але від своїх соціалістичних поглядів не відмовився.
– Які в нього були стосунки з Бухаріним та іншими радянськими політиками?
– З Бухаріним він був добре знайомий, працював з ним і поважав його. Співробітники НКВС намагалися підготувати його в якості свідка проти Бухаріна, але він не піддався. У його книзі багато характеристик радянських чиновників, тому що він часто їздив до Москви, а його робота вимагала підтримки у вищих ешелонах влади.
– Останнім часом, після появи фільму «ДАУ», багато в Росії зацікавилися історією Лева Ландау. Як до нього ставився Олександр Вайсберг?
До нього застосували так званий «конвеєр», тобто нескінченні допити без перерви, поки визнання не підписано
– Вайсберг вважав його генієм, абсолютно незалежною і разюче оригінальною людиною. У групі вчених, в якій працював Вайсберг, Ландау користувався величезною повагою не тільки за наукові досягнення, а й за відвагу. Вайсберг вважав, що ексцентрична поведінка Ландау допомагала його науковим відкриттям.
– Як він був заарештований і що сталося після арешту?
– Його історія, я думаю, типова для репресій того часу. Спочатку його просто допитали і відпустили, потім заарештували. Звинуватили в шпигунстві на користь гестапо, в троцькізмі, тощо. А потім, було звично, почали розпитувати про всіх знайомих і зажадали зізнатися у співучасті в змові, до якої залучили його всі ці люди, або ж він їх. Оскільки він відмовився підписати деякі визнання, до нього застосували так званий «конвеєр», тобто нескінченні допити без перерви, поки визнання не підписано. Він підписав визнання, які вимагав НКВС, але, прийшовши до тями, відмовився від підпису, і конвеєр почався знову. Він вважав, що відмова від підпису призведе до того, що енкаведисти вирішили не використовувати його як свідка на процесі Бухаріна.
– Як він опинився серед тих, кого вислали до Німеччини? Кого депортували разом із ним?
– Радянська влада депортувала в’язнів, які не відмовилися від німецького або австрійського громадянства. Тих, хто змінив його на радянське, або розстрілювали, або відправляли в табори. В основному, депортовані були комуністами, які пройшли через радянські в’язниці. Найвідомішою була Маргарита Бубер-Нойман, яка написала книгу про те, як її вислали, а в Німеччині відправили в концтабір Равенсбрюк.
В’язнів зібрали в Бутирській в’язниці, деякий час відгодовували і приводили в порядок, змушували написати папір про співпрацю, потім саджали в поїзд і передавали німцям
– Як Олександр Вайсберг описує процедуру депортації?
– В’язнів зібрали в Бутирській в’язниці, деякий час відгодовували і приводили в порядок, змушували написати папір про співпрацю, потім саджали в поїзд і передавали німцям. Деякі відмовлялися їхати до Німеччини. Особливо трагічним був випадок актриси Кароли Неер, яка не хотіла розлучатися з сином. Вона загинула в радянському таборі. В’язнів-євреїв залишали в окупованій німцями Польщі, інших відправляли в Німеччину: хтось опинявся в тюрмах і таборах, кого-то відпускали.
– Як його книжка, яка критикує радянський режим, була сприйнята на Заході в 1950-і роки, коли багато інтелектуалів підтримували СРСР?
– Його книжка стала бестселером у Німеччині, Великій Британії і США. Олександр Вайсберг брав активну участь у діяльності «Конгресу за свободу культури», антикомуністичної організації, яка підтримувала багатьох передових інтелектуалів і письменників. Він був одним зі свідків на антикомуністичний процесі в Парижі (Давид Руссе проти газети Les Lettres Françaises, – КР). Його різко критикували, але я думаю, що він вважав це за честь для себе.
– Чи знали в комуністичній Польщі про його долю?
– У Франції Вайсберг подружився зі співробітниками польського емігрантського видавництва «Культура», його книга про СРСР була опублікована польською мовою через три роки після його смерті. Це була одна з найважливіших підпільних книг, яку я прочитала в дитинстві. Я багато чим йому зобов’язана. Книга дуже стримана, повна фактів і деталей. Немає сумнівів в її правдивості.
– Чому ви вирішили написати його біографію? Як ви збираєте матеріали?
– Його книжку було неможливо забути. А в США я познайомилася з його першою дружиною, Євою Штрікер (згодом Цайзель, – КР), приголомшливою людиною. Вона багато мені про нього розповідала. Єва теж була заарештована в СРСР і написала про це книжку. У США вона стала відомою керамісткою. Її дочка дозволила мені познайомитися з документами про Вайсберга в сімейному архіві, і це для мене стало вирішальним моментом. Але я продовжую займатися дослідженням, тому що його життя було дуже складним, і багато речей ми не знаємо. Він жив у декількох країнах, чудово вмів заробляти гроші і був азартним гравцем. Обставини його життя в окупованій Польщі залишаються вельми неясними.
– Чи ставив він знак рівності між сталінським СРСР і гітлерівською Німеччиною?
Вся його сім’я загинула під час Голокосту, а сам він дивом врятувався. Для нього між двома тоталітарними режимами рівності не було
– Вайсберг мав можливість близько познайомитися з обома системами і написав про це в своїй книзі. Він вважав, що радянський режим значно гуманніший: тюремні охоронці не були садистами, НКВС не катувало просто заради того, щоб катувати, як робило гестапо. Як єврей він відчував себе в СРСР краще, ніж у Німеччині. Він любив багатьох людей, із якими познайомився в СРСР, і вірив у щирість їхньої вірності системі. Як я вже сказала, він засуджував Сталіна, а не всю країну. Перебуваючи в краківському гетто, він дізнався про те, що відбувається в Освенцімі. Вся його сім’я загинула під час Голокосту, а сам він дивом врятувався. Для нього між двома тоталітарними режимами рівності не було.
