До списку «Гафарова-Ширінга», складеного українськими правозахисними організаціями, увійшли кримчани, яких правозахисники вважають політв'язнями та які у російських в'язницях не отримують медичної допомоги. Список із 21 імен і прізвищ названий іменами політв'язнів Джеміля Гафарова та Костянтина Ширінга, які вже загинули в установах російської пенітенціарної системи без адекватної медичної допомоги і, як вважають правозахисники, у нелюдських умовах утримання. Переважна більшість у списку «Гафарова-Ширінга» – кримчани. Список оприлюднили 14 серпня на пресконференції у Києві.
Чому важливо говорити про цих людей у цій ситуації, чим можна їм допомогти і чи схожа сучасна російська пенітенціарна система на радянську? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин говорив із менеджеркою проєктів Центру прав людини «ZMINA» Вікторією Нестеренко, радянським дисидентом, українським правозахисником, одним із засновників Української Гельсінської групи Мирославом Мариновичем та радянським дисидентом, лідером кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим.
Правозахисники створили список із 45 українських політв'язнів. Це ті люди, які перебувають у російських місцях несвободи, стикаються з тим, що їм не надають медичну допомогу, розповідає менеджерка проєктів Центру прав людини «ZMINA» Вікторія Нестеренко. Їм відмовляють у відвідуванні лікаря та ліках. Не дозволяють родичам передавати препарати. З цього списку правозахисники виділили окремо 21 особу.
«Це люди, які перебувають у критичному стані та яким зараз треба терміново надати медичну допомогу», – уточнює Вікторія Нестеренко.
У цьому списку і кримська журналістка та правозахисниця Ірина Данилович. 14 серпня стало відомо, що її етапували до місця відбування покарання в жіночу виправну колонію №7 у місті Зеленокумськ Ставропольського краю.
Про це після тривалих пошуків зміг дізнатися її батько Броніслав Данилович. Як повідомив він кореспондентів Крим.Реалії, у Ірини, яку правозахисники вважають політув'язненою, забрали всі ліки, необхідні для усунення запалення органів слуху, на яке Данилович страждає вже понад пів року. У медичній частині колонії, за словами Броніслава Даниловича, Ірині відмовили у потрібній допомозі. Він стверджує, що лікар колонії, Морозова Лідія Анатоліївна, у відповідь на звернення про посилення болю заявила, що біль сам мине, коли Данилович остаточно оглухне. Публічних коментарів самої Морозової наразі немає.
У зв'язку з цим близькі правозахисниці готують заяву до правоохоронних органів за статтею 124 КК РФ за ненадання допомоги хворому без поважних причин особою, яка зобов'язана її надавати відповідно до закону.
Крім цього, батько політув'язненої звернувся до представників міжнародної спільноти з проханням додати лікарку Морозову до санкційного списку осіб, причетних до знущань над Іриною Данилович.
«Ми готуємо зараз список санкцій проти тих людей, які безпосередньо мають стосунок до ненадання медичної допомоги. Це можуть бути судді, можуть бути співробітники ФСБ, прокурори та самі співробітники пенітенціарних установ», – наголосила Вікторія Нестеренко.
Практика позбавлення політв'язнів медичної допомоги була і за радянського режиму, розповів у коментарі для Крим.Реалії радянський дисидент, український правозахисник та один із засновників Української Гельсінської групи Мирослав Маринович.
«Це було звичне явище. Причому свідоме. Приїжджали лікарі, обіцяли якусь допомогу, потім, наприклад, виривали зуб або ставили тимчасову пломбу, обіцяли приїхати за день-два і не приїжджали. Люди виходили зі становища як могли. Але це дрібні випадки. Фактично я був останнім, хто бачив живим Олексу Тихого, українського політв'язня, якому не надавали медичну допомогу тривалий час. А після голодувань у нього виникли великі проблеми зі здоров'ям. Це теж було свідоме покарання за голодування, участь у різних акціях протесту», – каже Мирослав Маринович.
Він згадує: був молодим, коли відбував термін у радянському таборі, і до лікарів звертався не часто. Але навіть коли доводилося, то не було допомоги.
«Коли я захворів, температура піднялася, лікар сказав, що здоровий і можу йти на роботу. Я, звичайно, не пішов і був покараний», – згадує дисидент.
Особливо йому запам'ятався табірний лікар на прізвище Петров та його ставлення до ув'язнених.
Вам потрібно полуничку їсти, вам треба подумати про те, щоб вийти на волю, покаятися і поїсти полуничку
«Коли один наш побратим, політв'язень, прийшов до нього зі скаргою на дуже сильний пародонтоз, він сказав йому: «Вам потрібно полуничку їсти, вам треба подумати про те, щоб вийти на волю, покаятися і поїсти полуничку». В іншому випадку, коли ми були в ШІЗО тривалий час, і це було взимку і дуже холодно було в камері. Просто стіни були всі, як це сказати російською, вкриті льодом, і доктор Петров прийшов за нашою скаргою, подивився на це і сказав: «Ні, нічого, можна сидіти». Ось приблизно так. Лікарі надавали медичну допомогу лише в тому випадку, якщо була санкція з боку табірної адміністрації», – розповів Маринович.
Він упевнений, що сьогодні адміністрація російських в'язниць та колоній діє за старими радянськими підручниками. Єдине, що, на його погляд, змінилося – це рівень свавілля.
«У радянські часи все-таки був контроль з боку партії, КДБ чи когось ще. Тобто, своїх принципів вони дотримувалися. Зараз на місцях мають повний карт-бланш робити як хочеться певному карателю, і ми бачимо якісь жахливі, просто неймовірні звірства мають місце», – зазначив правозахисник.
Часті покарання, у тому числі й ненадання медичної допомоги у російських в'язницях та колоніях, застосовують свідомо, щоб зламати волю людини, упевнений Мирослав Маринович.
Сталінські підручники зараз мають дуже великий попитМирослав Маринович
«Шукають ніби позамежного рівня насильство, після якого людина вже перетворюється просто на овоч і не здатна на протест. Діють на цій межі. Так було й раніше, так було за радянських часів, так було й у сталінський період. Я думаю, що ці сталінські підручники зараз мають дуже великий попит», – вважає Мирослав Маринович.
Для радянської влади, як і нинішньої російської, характерна зневага до людського життя, розповідає лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Лише на відміну від сучасної системи, радянська боялася розголосу та намагалася зберегти політв'язням життя.
У них, певне, якісь звіти були, щоб смертність була невелика. Вони за цим стежилиМустафа Джемілєв
«Найцікавіше: коли саджають в ізолятор, тебе оглядають. У тебе якщо светр – зніми светр. Роблять усе, щоб людині було холодно і щоб вона там захворіла. Так воно й траплялося. Те, що він залишиться калікою чи інвалідом, їх не турбувало, але все-таки щоб людина не вмирала. У них, певне, якісь звіти були, щоб смертність була невелика. Вони за цим стежили. А те, що люди звідти виходили з підірваним здоров'ям – це так. Так воно і було», – згадав свій дисидентський досвід Мустафа Джемілєва.
У списках політв'язнів, які склали представники корінного народу Криму, 117 кримських татар. Переважна більшість із них потребує медичної допомоги, каже Мустафа Джемілєв.
Російська влада акуратно викреслює імена кримських татарМустафа Джемілєв
«Я сказав би про особливе ставлення до кримських татар. Зараз ми займаємося обміном, і російська влада акуратно викреслює імена кримських татар. Ну дуже вже хочуть, щоб вони залишалися у місцях позбавлення волі… Наріман Джелял, про нього розповідали, там страшенні тортури. 16 годин змушують на ногах стояти, холод в ізоляторі, словом – знущаються. Єдине завдання – зламати людину, щоб вона покаялася і сказала, що служитиме окупантам. Оскільки такого не відбувається – тиск, знущання посилюються», – каже Мустафа Джемілєв.
Розголос – єдине, чим можна сьогодні допомогти кримським політв'язням, у тому числі й тим, яким не надають медичну допомогу, вважає лідер кримськотатарського народу. Незважаючи на те, що представники російської влади нерукопожатні у світі, потрібно залучати світову спільноту, каже Мустафа Джемілєв. Українські правозахисники ненадання медичної допомоги політв'язням називають тортурами. Таким чином, вважають у Центрі прав людини ZMINA, Росія порушує 32 і 147 статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, а значить, і міжнародне гуманітарне право.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
