14 жовтня 2018 року найстаріший ВНЗ Криму ‒ Таврійський національний університет імені Вернадського ‒ святкує своє сторіччя. Але робить це в Києві, куди переїхав після російської анексії українського півострова Крим. У приміщеннях ТНУ в Сімферополі російські чиновники створили Кримський федеральний університет, що теж претендує на святкування столітнього ювілею.
Які виші обирають випускники кримських шкіл? Як живе ТНУ в Києві? Яке майбутнє університету в Сімферополі? Про це в студії Радіо Крим.Реалії говоримо з ректором ТНУ ім. Вернадського Володимиром Казаріним.
‒ Таврійського національного університету імені Вернадського в Криму просто юридично не існує. Залишки нашого університету, що перебувають у Криму, становлять усього приблизно вісім тисяч чоловік ‒ при тому, що раніше склад викладачів, співробітників і студентів був приблизно 23 тисячі чоловік. У цілому КФУ на момент створення налічував 76 тисяч, сьогодні ‒ менше 30 тисяч чоловік. Можемо констатувати падіння колективу до 50 тисяч чоловік.
А ми в Києві за два з половиною роки з першої групи в 18 чоловік, які переїхали, сьогодні зросли до п'ять тисяч. До того ж, потік студентів, які переводяться до нас, та прийом абітурієнтів теж зростає щороку. Тому, звсно, справжньому Таврійському університету в Києві пощастило більше: по-перше, він на вільній землі; по-друге, йому відкриті всі форми міжнародного співробітництва; нарешті, студенти отримують диплом, що визнається в усіх країнах світу. Я співчуваю студентам у Криму, тому що вони отримують папірець, що визнається тільки в Росії, й навіть у багатьох регіонах РФ викликає настороженість.
‒ Що таке Таврійський національний університет сьогодні?
Ми університет, що постійно розширюється, на відміну від кримського, що стискається, як шагренева шкіра
‒ Це не тільки Київ, а й філії в Луцьку, в Кропивницькому. І наші наукові бази розкидані по всій Україні. Ми університет, що постійно розширюється, на відміну від кримського, що стискається, як шагренева шкіра. У нас у складі Коледж міського господарства, й тепер і кримчани, й донецькі, донбаські діти можуть вступати туди після 9 класу без всякого ЗНО, і потім мають право або піти працювати, або відразу йти в університет на 2-3 курс. Ми взяли до свого складу як інститут Академію муніципального управління. І, нарешті, минулого тижня в Міністерстві освіти та науки закінчилося підписання документів про введення до складу університету донецької Академії мистецтв ім. Прокоф'єва. І ще похвалюся: в результаті майже річної роботи Міністерство підписало наказ про затвердження Наукового парку Таврійського університету. Ми починаємо оформлення 80-ти гектарів землі в Київській області. Сенс існування такого парку: все, що винаходимо, ми маємо довести до промислового зразка.
‒ Скільки кримчан зараз навчаються в університеті?
Цього року ми зарахували приблизно 400 осіб через центри «Крим ‒ Україна», через наш коледж, через кампанію переведення кримчан з інших вишів
– У наказах і відомостях зі зарахування у нас немає такої графи: хто ця людина ‒ сумська, полтавська чи кримська. Хоча кримчани, звісно, до нас тяжіють. Цього року ми зарахували приблизно 400 осіб через центри «Крим ‒ Україна», через наш коледж, через кампанію переведення кримчан з інших вишів. Приблизно половина цієї кількості ‒ діти з окупованих територій Донбасу. Сьогодні за програмою «Крим ‒ Україна», «Донбас ‒ Україна» в Києві працюємо тільки ми, у нас багато викладачів із Донбасу. Людський потенціал Донбасу ‒ приблизно п'ять мільйонів осіб, Криму ‒ два мільйони з гаком, тому абітурієнти з Донбасу кількісно починають перевищувати кримчан.
Але ми бачимо своє завдання в тому, щоб допомагати дітям з усіх окупованих територій. Зокрема, відкриваємо дорогу до музичної академії студентам із Сімферопольського музичного училища ім. Чайковського. Вони закінчили його й отримали папірець, що навіть у Криму не визнається! Тому багато хто з них підуть хоча б на півтора-дворічне перенавчання, щоб отримати український диплом, щоб почати свою музичну кар'єру не тільки в Україні, але й у світі. Ще одне завдання ‒ розвивати дистанційне навчання кримчан, які з різних причин не можуть виїхати.
‒ Наскільки студенти ТНУ цього року забезпечені місцями в гуртожитку?
‒ Цього року вже третя вступна кампанія в історії університету в Києві, і всі, хто хотів отримати місця в гуртожитку, їх отримали. У нас навіть залишився невеликий резерв 30-35 місць. Але ми, як і багато переміщених вишів, не виконуємо норму, прописану в сьомий статті та 12-му пункті закону про окуповані території. Вона говорить, що діти з окупованих територій мають право навчатися на умовах держзамовлення, тобто з отриманням стипендії, і з безкоштовним гуртожитком. Ми всі аплодували цьому закону, він набув чинності ‒ але не виконується, тому що блокується Мінфіном. Мені незрозуміло, як міністерство може блокувати закон ‒ адже це другий за силою після Конституції юридичний документ! Це хтось дуже нерозумний в Міністерстві фінансів так здійснює економію ‒ при тому, що на низку статей мільярди викидаються, й ми не можемо перевірити, куди ці мільярди пішли! Ми прикидали, що виконання цієї статті стосовно переміщених вишів потребувала б від Мінфіну приблизно 16-ть, найбільше 18-ть мільйонів гривень на рік. Це незначні, за великим рахунком, гроші. Політичні втрати від того, що ця ситуація триває вже три роки, надзвичайно образливі для України.
‒ Раніше ви говорили, що ТНУ від самого початку не ставив перед собою мету конкурувати з традиційними українськими вишами в природничо-наукових галузях ‒ тому що головним для університету є комплекс гуманітарних дисциплін. Чи можна сказати, що студенти здобувають освіту, що, в разі повернення до Криму, їм знадобиться?
На порядку денному – відновлення в рамках ТНУ медичного і кримського аграрного університету, севастопольського університету ядерної енергії та промисловості
– Стандарти освіти мають загальнодержавний характер. Одночасно ми можемо кожен у своєму регіоні та в межах спеціальності варіювати змістовну частину навчальної дисципліни. Цей зміст визначає сам університет, Вчена рада. Ми можемо запровадити ті чи інші додаткові курси, внести коригування в програми. І кримський контент ми, звісно, вводимо. І ми не тільки гуманітарний блок відновлюємо ‒ хімія та біологія теж стають реальністю, оскільки цього року в нас почнеться медична освіта. Математику та фізику ми теж вже готові розвертати, тому що з цього року набираємо IT-шників, розуміючи, що готувати їх треба як фахівців із фундаментальною математичною освітою. Але певну перевагу гуманітарного профілю наразі маємо. Думаю, що упродовж цього року відбудеться заповнення природничо-наукових дисциплін. На порядку денному ‒ відновлення в межах ТНУ медичного та кримського аграрного університетів. Далі ‒ Севастопольського університету ядерної енергії та промисловості, це наш спільний проект із Міненергетики, з Енергоатомом, Славутичем ‒ загалом, із проектом, який Європа разом із Японією здійснює в чорнобильській зоні. Думаю, ми залишаємося класичним університетом, як він і був задуманий Вернадським і його колегами. Цим шляхом йдемо й потрібного результату досягнемо.
‒ Як випускнику історичного факультету його проблематика мені ближча. Наскільки я знаю, з професорсько-викладацького складу цього факультету на роботу до ТНУ в Києві не переїхала жодна людина. В чому причина?
‒ У вас не зовсім точна інформація. Багаторічний декан історичного факультету Пашковський виїхав на вільну територію України, але, на жаль, він не так давно помер. Низка інших наших колег, які були представниками української історичної школи, працюють в інших вишах або зайняті власною науковою роботою. Наприклад, Гульнара Бекірова, хоча й не представляє формально ТНУ, але веде величезну роботу зі зміни уявлення про історію кримських татар і їхню політичну історію. Вона говорила мені, що коли виконає ці завдання, поставлені перед собою, ‒ тоді прийде в університет. Але ви маєте рацію: кримських викладачів могло б бути більше, наприклад, археологів. З різних причин вони не виїхали з Криму. Треба сказати, що освіта в цілому переживає зараз кризу, не тільки в Україні. Зараз здійснюється програма збільшення опорних університетів. Це приводить до того, що знайти хороших істориків сьогодні можна, і ми їх знаходимо.
