Підконтрольний Росії Київський районний суд Сімферополя почав розглядати по суті першу в Криму кримінальну справу про неінформування за статтею 205.6 Кримінального кодексу Росії. За версією ФСБ Росії, обвинувачений не повідомив правоохоронним органам про те, що його родич поїхав воювати до Сирії на боці угруповання «Ісламська держава».
Що таке «стаття про неінформування»? Проти кого її застосували в Криму та в сусідній Росії? Як ця стаття може порушувати права людини та наскільки вона ефективна для боротьби з терористичною загрозою? В ефірі денного ток-шоу на Радіо Крим.Реалії ведуча Олена Ремовська шукає відповіді на ці запитання з журналістом Тарасом Ібрагімовим та російським правозахисником Сергієм Шаровим-Делоне.
‒ Що відомо про кримського звинуваченого в неінформуванні, Тарасе?
Ібрагімов: Поки що мало. За словами адвоката Еміля Курбедінова, звуть його Осман, і рідний брат його дружини поїхав до Сирії воювати на боці бойовиків «Ісламської держави». Осман нібито знав про це, але не повідомив правоохоронним органам, що й стало приводом для переслідування. Є дві кримінальні справи: одна заочно заведена на цього родича, а друга на Османа. Проводилось два обшуки в його будинку, був вилучений телефон, де знайшли листування про те, що цей брат дружини повідомляв йому про деталі своєї поїздки. Цілком можливо, що співробітники ФСБ вели прослуховування та стежили за чоловіком, який поїхав до Сирії, ‒ відповідно, в їхнє поле зору потрапив і Осман.
‒ При цьому Еміль Курбедінов говорить про якусь підробку доказів у цій справі. Чи силовики підтвердили, що родич обвинуваченого дійсно поїхав до Сирії воювати на боці бойовиків?
Ібрагімов: Еміль поки так і не поділився матеріалами справи, але, швидше за все, фабула звинувачення звучить так: є людина, яка виїхала до Сирії, і є людина, яка не повідомила про це. Я так розумію, що під час судових засідань стверджуватимуть, що родич Османа поїхав займатися терористичною діяльністю.
‒ Як саме сформульовані параметри цього неінформування в ухваленому в 2016 році в Росії «пакеті Ярової»?
Ібрагімов: Ця стаття містить у собі список з 16 статей, переважно терористичних, про які людина зобов'язана повідомляти правоохоронним органам. Знижений поріг судимості до 14 років. Специфіка для Криму полягає в тому, що в цьому списку є дуже популярна на півострові стаття 205.5. Якщо ви знаєте про те, що ваш сусід або близький родич, або знайомий, за версією слідства, є членом забороненої в Росії організації «Хізб ут-Тахрір», але не повідомляєте про це правоохоронним органам, то ви можете потрапити під суд, як і ця людина. Для силовиків нинішня справа ‒ пробна.
Вирок буде або умовним, або штрафом, тому що це пробна справаТарас Ібрагімов
‒ Як думаєте, чи довго її розглядатимуть?
Ібрагімов: Це буде досить швидкий процес. Єдине, що мене бентежить ‒ те, що засідання перенесли на травень. Думаю, що судове слідство обмежиться 5-10 засіданнями, а вирок буде або умовним, або штрафом, тому що це пробна справа. Відомо, що Осман стверджує, що цього листування в його телефоні не було, що воно сфальсифіковане ‒ тим більше дивно, що це у Вайбері. Люди в Криму звикли користуватися більш захищеними месенджерами навіть для якихось побутових цілей.
‒ Чи багато справ про неінформування з'явилося у Росії, Сергію?
Шаров-Делоне: Наскільки ми знаємо, кримська справа та ще одна в Астрахані ‒ перші дві пілотні справи, коли це почали використовувати. У нас досить багато ухвалюють законів, які довго лежать як мертва стаття, а потім при необхідності висмикуються ‒ в основному, коли слідству хочеться посадити, а посадити нема за що. Такий же закон, який довго спав, ‒ так званий закон Ільдара Дадіна про численні порушення на мітингах, які переходять у кримінальну справу. Його випробували, після цього Конституційний суд вніс серйозні обмеження, і закон знову завмер. Зараз його випробують у новій версії на В'ячеславі Єгорові в Коломне. Силовики дивляться, що з цього вийде.
‒ Багато хто запитає: а що, власне, поганого в тому, щоб повідомляти про підготовлювані злочини?
Шаров-Делоне: По-перше, є російська традиція: «стукати» погано, соромно й так далі. Це питання довіри до влади, слідства, до суду ‒ воно геть відсутнє в Росії. Люди вважають негідними такі дії. По-друге, цей закон не має ні найменшого стосунку до реальної боротьби з тероризмом. Це секретні операції спецслужб, впровадження в злочинні терористичні структури, агентура тощо. А тут ми маємо вдавання боротьби з тероризмом, яке дуже легко перекладається на будь-які громадянські протести, акції, на придушення будь-якої активності громадян у країні. Ось для цього зроблений закон про неінформування.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
