У Стамбулі Вселенський патріархат підтвердив право України на незалежну православну церкву. 29 листопада затвердили текст томосу та закінчили розробку проекту установчого Статуту для української церкви. Ще до цієї події журналісти телеканалу «Настоящее время» (спільного проекту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки») поспілкувалися з митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм (Дмитруком). Цього архієрея УПЦ (Московського патріархату) вважають одним із основних прибічників канонічної автокефалії та лідером «проукраїнського крила» в УПЦ (МП).
Радіо Свобода зібрало основні тези розмови з митрополитом Софронієм:
Про готовність перейти до нової незалежної церкви
– З моєї точки зору, є таке і попередження, і небезпека. Випадково станеться так, що наш томос перетвориться в залежність, повну залежність від греків (...) Про це ще поки ніхто не говорить, але я думаю, що зараз ось останній Синод буде, там буде з’ясовано, там ясно буде сказано, що і як, і які напрямки. Тому моя позиція така: придивитися.
Про обрання очільника нової незалежної української церкви
– Моя думка, щоб представник або голова нашої церкви автокефальної був призначений або наданий з канонічної церкви.
Про Об’єднавчий собор
– Їх більше, тому що наших навіть якщо буде 20 – ну, я не знаю, хто це такі і чи буде їх 20 – 20, з автокефальної церкви – 14 – це 34, а їх 40. Їх більшість. Якщо ця більшість запропонує свого кандидата і виберуть за більшістю кандидата, то тоді, я буду відверто говорити, – капут. Оберуть Філарета, усі будуть налаштовані «проти», ніхто або рідко хто з наших буде переходити у цю новостворену церкву.
Про Київського патріарха Філарета
– На мою думку, це не тільки моя думка, тому що я-то прислухаюся до того, що говорять. Краще йому провести 90 років спокійно, якщо це на благо нашого народу. Тому що я завжди виступаю, виступав і говорив і буду говорити, що я готовий постраждати за своїх людей. А тому тут треба вибрати і може, якщо б йому хтось підказав, що якщо це благо для нашого народу, для нашої церкви в Україні, для нашого православ’я, то краще йому, звичайно, спокійно дожити до своїх ста років.
Про бажання єпископів переходити
– Я зібрав тут усіх своїх священиків, голосували таємно – «так» або «ні». Там не значилося ім’я, нічого не значилося, так що небезпеки у тому, що когось хтось почне утискати не було (...) Ніхто нікого не буде насилувати, хочеш – будь-ласка, не хочеш – твоя справа. Але я всіх закликаю добре вивчити питання. Тому що багато хто не знає, навіть священики достеменно не знають цього положення. А тому, коли проголосували, було сто «проти», тридцять «за», це з присутніх, і шість утрималися.
Про майбутнє священнослужителів, що не переходитимуть до незалежної церкви
– Ось, визначиться у нас церква, дадуть нам томос. Там, мабуть, буде розподіл всіх областей по Україні, куди будуть послані представники від новоствореної церкви, так будемо говорити. Що робити нашим? Де нашим діватися. Куди і де буде розміщуватися той єпископ, який прийде туди в цю область і буде призначений. І випадково чи не буде тут протистояння? А протистояння буде. Цього не уникнути.
Про можливість накладення санкцій після переходу священнослужителів
– Якщо підходити принципово до цього питання, тут нового нічого немає. Раз людина виходить із підпорядкування цієї конфесії, переходить до іншої, звісно, вони можуть щось робити. Звичайно, зняти сан або відправити у заборону, канонічно тут ніякого права не мають. Тим більше, що тут треба звертатися до Третього Вселенського собору, Ефеського (...) Постанова була, що влади ніхто ні над ким не має і кожен єпископ має свою думку і висловлює своє бажання.
Про майбутнє лавр
– Ну, так сказано, що це надбання держави і воно перейде в державу, а вже держава буде розпоряджатися, кому віддавати. Звісно, воно не буде віддано тій церкві, яка не буде значитися, як вони думають або як вони кажуть зараз. Ну, ось, адже питання не в лаврі. Уявіть собі, лавру забрали, а ось чи підуть монахи туди, куди забрали лавру. Їх що, треба закрити?
Про можливість вивозу святинь до Росії
Що треба було вивезти до Росії, давно вже вивезено!
– Що треба було вивезти до Росії, воно давно вже вивезено! Після революції і після війни. Це залишилися крупиці. Ну, як можна буде вивезти до Росії, коли у нас є кордон? Коли є межа, коли є митниця, ну, хто пропустить кого, перевіряти будуть, якщо він везтиме якусь ікону? Це все вигадка і дуже натяжка велика.
Про голосування щодо розриву зв’язків із Константинополем представниками УПЦ (МП)
Дивляться, що президія піднімає, усі піднімають руки
– Я б так сказав, ніхто ні на кого не тиснув, ніхто нікого не примушував, але я приводив і вам приведу приклад Верховної Ради. Виступаючи, говорять дві-три людини, адже так? Ну, може ще хто-небудь, а голосують усі. Так само і тут. стояли вони, ну, дивляться, що президія сидить, президія піднімає, усі піднімають руки, ну, що, я теж буду піднімати.
Про зрив зустрічі представників УПЦ (МП) з Петром Порошенком в Українському домі
– Почалася дискусія, їхати чи не їхати, виступив один – сказав «їхати», виступив другий, третій, кілька єпископів виступили, сказали, що треба їхати. Але тут інші трошки утрималися, і так дійшло до того, що почали дзвонити, щоб президент приїхав сам в Лавру. Митрополит Онуфрій поговорив із президентом по телефону, приїзд президента поки відклали: він відмовився приїхати, ну, і наші туди ніхто не поїхав. А Симеон поїхав, поїхав, цей там був, Олександр Драбинко – він не був на соборі – і був Філарет. Я не знаю, як Філарет опинився там, але там був.
Про особисту зустріч із президентом
– Я тут з ним спілкувався, висловлював свою думку і, ну як би, побажав йому, тому що це було не попередження від мене, просто побажання, щоб він не зовсім довіряв грекам. Нас колись вчили в академії, що греки улесливі по сей день. Так нам говорили. Так що тут потрібно бути дуже обережними і дуже, ну, розумно діяти, щоб потім не було нарікань. Зараз його всі лають, ну, не всі, деякі, я буду так говорити, деякі лають, а після цього, якщо наша церква отримає томос, буде називатися автокефальною і вона не буде вільною, буде ще більше всіляких нарікань.
Про повний розрив між Москвою та Києвом
– Ну, я б не став ставити так питання, розриву не може бути, духовного розриву не може бути. У нас спільні святі за 400 років нашої церкви. Спільні святі, спільні канони, ну, як може мене хто-небудь всередині змусити і сказати, що преподобний Сергій був ворог України. (...) Спільні святі, я маю на увазі до революції, і я маю на увазі після революції, коли було однакове гоніння на церкву, і в Росії, і в Україні.
Про можливість мирного врегулювання питання з Москвою
– Наразі просто правильно вчинити Москві, патріарху Кирилу, не противитися тому, що є, а змиритися з тим, щоб був і мир, і благополуччя в Україні, а це також дасть свій відголос для Росії. Тому що люди б’ються лише, як говорив Достоєвський, йде війна, а поле бою – серця людські.
Про політику та церкву
– Політики є політики, вони думають, що вони все знають, все можуть і вони розумніші за нас. Ну, вибачте, я буду просто казати грубо. Ну, ми то, нас ось 90 єпископів, ну, ми то не дурні. Але нас не питають. А за нас хочуть вирішити всі питання, які для них дуже далекі. Тому що вони догматів не знають, канонів не знають, статутів не знають, від церкви далекі, ніколи, ну коли треба піти на вибори, то можуть лоба перехрестити, ось це все знання релігійне.
Про незалежну українську церкву
– Уявіть собі, незалежна Україна, з незалежною Українською церквою, багатотисячними парафіями і непростою, непростою, неповерхневою релігійністю. Але така Україна не потрібна Москві, не потрібна Америці, і не потрібна Європі. Це я Вам серйозно кажу.
(Над підготовкою для публікації тексту інтерв’ю, яке записали журналісти телеканалу «Настоящее время», працювала Лілія Горопашна)
