Питання гендерного різноманіття порушують у статті аналітичного центру Atlantic Council. Розслідувальна група Bellingcat розмірковує над зв’язками української громадської організації «Освітня асамблея» із праворадикальною організацією С14. А оглядач видання Bloomberg заспокоює західних читачів: «Чорнобиль під контролем України».
«Чому чоловіки все ще всім керують в Україні?»: з таким заголовком виходить стаття західної дослідниці Мелінди Герінґ на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Україна обрала нового президента – Володимира Зеленського. В день інавгурації він опублікував фотографію у своєму близькому оточенні, але авторка звертає увагу: в цьому оточенні немає жінок.
Наразі, жодне з призначень Зеленського на ключові посади не дісталося жінкам, а в Парижі президент назвав українських жінок «брендом», – пише Герінґ.
«Таке ретроградне ставлення не має сенсу в країні, де від жінок очікують, що вони будуть робити все: виховувати дітей, професійно працювати, доглядати за домом, піклуватися про сімейні стосунки та наглядати за фінансами, при цьому тримаючи себе в першокласній фізичній формі», – мовиться у статті.
Герінґ відвідала другий міжнародний економічно-гуманітарний форум у Каневі, де на окремій панелі обговорили гендерне розмаїття. Ця панель, на думку авторки, була найбільш жвавою та важливою.
Суспільство все ще сліпе до важливості жінок, посилається авторка на слова Сніжани Єгорової, лідерки громадської організації, яка виступає за права жінок та дітей.
«Навіть коли ми маємо вайфай та хайтек, українське суспільство досить глухе та закрите у відношенні гендерної ідентичності», – каже Єгорова.
«Якщо ми маємо таких сильних жінок, чому всім керують чоловіки?», – запитує Єгорова.
На думку авторки статті це не зовсім так, адже рекордна кількість жінок пройшла до парламенту – 87, а це 20% складу нової Верховної Ради.
Деякі учасники дискусії звинувачували у бракові гендерного різноманіття у політиці та бізнесі – чоловіків, а інші звинувачували ЗМІ. Більшість панелістів погодилися, що допомогти вирішити проблему можуть квоти.
Колишній посол США в Україні Джон Гербст сказав: «Гендерне представництво важливе та позитивне для справедливості та розблокування потенціалу суспільства».
Щодо природи цієї проблеми консенсусу панелісти не дійшли, проте вже сам факт дискусії, на думку дослідниці, дає привід для оптимізму.
«Існують набагато гірші моделі майбутнього української політики, ніж група виразних, рішуче налаштованих жінок, які не погоджуються між собою з приводу найбільших проблем у суспільстві та тому, як їх вирішити», – пише авторка.
Розслідувальна група Bellingcat розмірковує над «інтеграцією неонацистів», а саме над зв’язками громадської організації «Освітня асамблея» із праворадикальною організацією С14.
На перший погляд в «Освітній асамблеї» немає нічого незвичного: це проект, метою якого є, як вони кажуть, всебічний розвиток молоді. Організація проводять лекції та семінари, на яких лектори діляться досвідом у найрізноманітніших сферах.
Але більш детальний погляд на організацію відкриває іншу картину, пишуть автори.
У статті наводять підтвердження зв’язків «Освітньої академії» з С14. Перше, що кидається в очі – схожість логотипів двох організацій. Також один з співзасновників «Освітньої академії» Євген Карась є лідером С14, групи, яка потрапляла до заголовків міжнародних ЗМІ через погром ромського табору у 2018. Інший співзасновник – Микола Панченко, також член С14, йдеться в аналізі. І це – лише кілька з численних вказівок на зв’язок між двома організаціями.
Але попри численні «червоні прапорці», «Освітній академії» навіть вдалося вийти за рамки України у своїй роботі.
Провідний естонський аналітичний Міжнародний центр оборони і безпеки (ICDS) проводив спільно з академією «літню школу» 2018 року. Через кілька місяців аналітичний центр привітав на одному зі своїх заходів у Таллінні співзасновників «академії», мовиться у матеріалі.
На думку авторів, це приклад того, як крайні праві або навіть неонацистські рухи можуть інтегруватися у світі настільки, щоб навіть мати можливість зустрітися із президентом країни ЄС на заході, підтримуваному НАТО та німецькими платниками податків, наголошують автори.
В ICDS заявили, що не знали про зв’язок «Освітньої академії» з С14, але, за словами Bellingcat, побачити його було не так вже й складно – достатньо подивитися соціальні мережі. «Ба більше, у 2015 та 2016 роках група навіть відкрито називала себе «Освітня асамблея С14», – мовиться у статті.
Як наголошують в Bellingcat, насильницька репутація С14 добре задокументована. Серед іншого, два члени організації наразі перебувають на суді у справі вбивства репортера Олеся Бузини.
Оглядач видання Bloomberg Леонід Бершидський заспокоює: «не хвилюйтеся, Чорнобиль під контролем України». Автор розповідає історію минулих та майбутніх спроб закрити ЧАЕС саркофагом та пов’язані із цим ризики.
Історія з найгіршою у світі радіоактивною аварією все ще не закінчилася, та панікувати через розбір старого укриття зовсім не варто, переконує автор статті.
Україна дуже добре справлялася із підходом до ЧАЕС у часи незалежності, і робила все від неї залежне для того, щоб не допустити ніяких подальших витоків радіації, пише Бершидсткий. За останню чверть століття державою погано керували, «але її уряд був чесний зі світом щодо стану та потреб станції. Україна тісно співпрацювала з міжнародними експертами, щоб визначити, що потрібно зробити. Вона також створила так званий Чорнобильський фонд «Укриття» з країнами G7 та Європейським Союзом для фінансування нового покриття. Однак демонтаж старого укриття фінансується з власного бюджету України, зауважує Бершидський.
«Навіть якщо пострадянська держава свого часу була не в змозі зупинити вивезення радіоактивних металів та забруднених продуктів із зони відчуження навколо станції, вона зробила все можливе, щоб попередити нові великі витоки радіації. Протягом усіх змін уряду, навіть бурхливих, це залишається пріоритетом», – мовиться у статті.
Тим часом хвилюватися варто не лише через Україну, вважає автор. Сусідня Росія також постраждала від величезної кількості радіації після аварії на ЧАЕС, проте вона все ще так і не навчилася бути чесною у питаннях своїх власних ядерних аварій, каже Бершидський.
