«Найпопулярнішим серіалом світу всіх часів» стала кіно-історія про події в Україні. А саме – про ядерну катастрофу в Чорнобилі 26 квітня 1986 року та про перші місяці її ліквідації. Принаймні так сервіс International Movie Data Base оцінив міні-серіал «Чорнобиль» виробництва телеканалу НBO, який уже випередив за кількістю переглядів популярну «Гру престолів». Радіо Свобода попросило висловити свою думку про «чорнобильську сагу» дослідників катастрофи та учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Усі вони брали участь у подіях, на яких базується серіал «Чорнобиль». І – дожили до нашого часу.
Затишний двір на Андріївському узвозі у Києві, що тулиться до вкритої лісом гори. На її схилі – великий екран. Люди дивляться серіал «Чорнобиль». Переважно – молодь: це гіди, які проводять екскурсії до Чорнобильської зони.
Кілька глядачів – чоловіки значно старшого віку. Це – ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, де факто – прототипи героїв серіалу «Чорнобиль». Так виглядав закритий кіноперегляд, організований для тих, чиї долі пов’язані з Чорнобилем. На нього змогло потрапити і Радіо Свобода.
Автор ідеї, директор з науки компанії «Чорнобиль-Тур» та ліквідатор аварії на ЧАЕС Сергій Мирний, пояснює: туристи, які їдуть до зони відчуження з усього світу, ставитимуть дедалі більше запитань про те, що бачили в серіалі. Питатимуть, що є правдою, а що – художнім вимислом; де саме відбувалися в зоні відчуження ті чи інші події з фільму; що сталося з головними героями, і чи жили вони насправді... І в цій ситуації – найкраще, аби гіди обговорили фільм із реальними учасниками подій, які в далекому 1986-му зупиняли «ядерного монстра».
Під час цього обговорення Радіо Свобода теж змогло поставити ліквідаторам запитання щодо «Чорнобиля»: як вони сприйняли всесвітньо популярний серіал про події, героями яких вони були?
«Ілюстрація – вражаюча. Факти – неточні»
Сергій Парашин, колишній заступник секретаря РНБО та екс-керівник Чорнобильської зони відчуження, в час аварії був секретарем парткому та заступником директора Чорнобильської АЕС. Вночі 26 квітня 1986 року він був на ЧАЕС уже через годину після вибуху. Сцени засідання керівництва у бомбосховищі ЧАЕС, моменти ухвалення рішень щодо ліквідації аварії, пошук надпотужних дозиметрів, коли звичайні вийшли з ладу в реальності, – всі ці речі відбувалися за його участі.
Утім, у серіалі Сергій Парашин не впізнав ані себе, ані своїх колег, настільки сценаристи змінили характери персонажів, стверджує він у розмові з Радіо Свобода.
«Реального тут небагато, але сам дух цього фільму – він корисний для дуже багатьох людей. Утім, багато деталей, звісно, не збігаються. Так, дух катастрофи переданий. Але тут керівний персонал АЕС показаний не в тому світлі (в якому все було насправді – Радіо Свобода). Тут (у фільмі) – відтінок Радянського Союзу. Тобто це – погляд Заходу на Радянський Союз, тому тут багато міфів, особливо якщо йдеться про керівні персоналії. Так, на нарадах у бункері я був поруч із директором і знаю як це відбувалося насправді. Але у фільмі це показано зовсім не так, і люди поводилися інакше», – визнає один із тих, хто очолив ліквідацію аварії на місці у перші години після вибуху.
«Фільм передає весь той жах, який був»
Олексій Бреус – український художник, у минулому – інженер на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС і один із ліквідаторів наслідків аварії.
Він вийшов на зміну вранці 26 квітня, через кілька годин після вибуху. Ця зміна була останньою, яка працювала на пульті управління четвертим реактором.
Перша серія, передає той жах, який там панував. Взагалі, масштабність, як на мене – це головний вдалий результатОлексій Бреус
«Найбільше сподобалась, якщо говорити про деталі, вся перша серія: напружена, страшна. Це робота на атомній станції в перші години після вибуху. В цілому – це все відповідає дійсності. Вона, ця серія, передає той жах, який там панував. Це про масштабність події, це дуже важливо. Взагалі, у фільмі масштабність, як на мене – це головний вдалий результат», – каже Бреус в інтерв’ю.
«По-друге – це емоційність. Емоційна передача цього явища, яке зветься Чорнобиль. Деталі, помилково чи навмисно перекручені, мені не сподобалися... Спотворені характери таких ключових персонажів у Чорнобильській історії, як директор Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін, його заступник Анатолій Дятлов. Їхні характери – абсолютно фальшиві: вони не були такими злодіями, як їх зобразили, – наголошує ліквідатор. – Але в цілому моє враження про фільм – позитивне. Тому що передається глобальність цього явища, вся емоційна напруга навколо Чорнобиля. Звісно, це не документальний фільм. Але, як на мене – і не художній. Це – вражаюча ілюстрація до теми Чорнобиля. Зроблена потужними мазками, але з принесенням у жертву правдивості».
Можливо, якби мене вночі взяли, я б зараз не стояв тут із вами і не розповідав би все цеОлексій Бреус
У фільмі є момент, коли заступник головного інженера з експлуатації ЧАЕС Анатолій Дятлов наказує викликати наступну зміну працівників 4-го енергоблоку. Одним із тих, за ким поїхали, був Олексій Бреус. Але оскільки інші колеги жили ближче до станції, то після вибуху на роботу вийшли вони. А Бреус отримав доручення виходити зранку.
«Не знаю, на щастя чи ні, один із тих, які їздили вночі, збирали людей, згадав про іншого мого колегу, який жив ближче, і вони забрали його. Можливо, якби мене вночі взяли, я б зараз не стояв тут із вами і не розповідав би все це. Ранкова зміна – це все ж таки трохи менші рівні радіації, менше роботи», – згадує оператор енергоблоку.
«На Чорнобиль «натягають» якісь концепції, але реальність – набагато цікавіша»
Сергій Мирний, автор книг про Чорнобиль, директор із науки компанії «Чорнобиль Тур», влітку 1986 року він командував взводом дозиметричної розвідки в зоні відчуження.
Сергій об'їздив заражені території вздовж і впоперек, вимірюючи рівні радіації. За його словами, наразі міні-серіал «Чорнобиль» – найкраща художня екранізація трагедії 1986 року. Втім, навіть вона, вважає Мирний, не впоралася з головними викликами, які ставить Чорнобильська трагедія перед мистецтвом.
На Чорнобиль «натягають» якісь концепції й цим самим роблять його менш цікавим. Реальність набагато цікавіша!Сергій Мирний
«На Чорнобиль «натягають» якісь концепції й цим самим роблять його менш цікавим. Кажу, як учасник тих подій: реальність — набагато цікавіша, емоційніша, набагато фантастичніша, ніж будь-які уявлення! Так, кожен художній твір створює свою реальність. І цей серіал – найкраще наближення до реальності, яке існує в художньому кінематографі. Але воно – ну зовсім далеке від справжніх подій, як я їх знаю. І що ще принципово: вони не впоралися з кількома викликами, які робить Чорнобильська аварія для кінематографістів. Зокрема немає відчуття візуалізації тієї небезпеки від невидимої радіації...», – вважає ліквідатор.
На думку Мирного, недоліки фільму не є суто огріхом режисерів. Вони зробили картинку, яка відповідає нинішнім уявленням західного суспільства про радянську дійсність і про аварію на ЧАЕС зокрема. Хоча реальні ситуації були значно складнішими та цікавішими.
Людський героїзм у часи СРСР
Серіал «Чорнобиль» став найпопулярнішим, тому що тема ядерної катастрофи 1986 року досі є цікавою у світі, а зараз до неї ще й зростає інтерес у молоді, визнає у розмові з Радіо Свобода заступниця директора музею «Чорнобиль» із наукової роботи Анна Королевська.
Вона ділиться своїми спостереженнями: молодь із різних куточків світу, відвідуючи Київ, приходить до музею Чорнобильської катастрофи та ставить безліч запитань. Останнім часом дедалі більше розпитують про моменти, які люди побачили в останній екранізації.
Це атмосферний, драматичний, серіал. Але він не передає реальної атмосфери та взаємин людей, як у ту важку ніч, так і потімАнна Королевська
«У мене щодо фільму двояке враження. З одного боку – це атмосферний, драматичний, серіал. Він заявлений як художній, але заснований на реальних подіях. Із реальністю його пов’язують імена героїв, окремі факти і події, які дійсно мали місце. Але те, як вони подані – викликає багато запитань», – ділиться міркуваннями Королевська.
«Насправді фільм не передає реальної атмосфери та взаємин людей, як у ту важку ніч, так і потім. Усе подано з точки зору американського погляду на радянських людей, на їхній героїзм. Мене вразило, що в багатьох випадках героїв фільму на атомній станції супроводжують солдати зі зброєю. Західні автори, вочевидь, думають, що героїзм у СРСР був можливий лише під дулами автоматів. У фільмі нібито діють реальні люди, з реальними іменами, це, зокрема, і персонал станції. Але вони виглядають розгубленими, зляканими, вештаються станцією, не знаючи, що їм робити. Але в ту ніч так не відбувалося, – каже Анна Королевська. – В дійсності на станції кожен знав, куди йти і що робити. Лише ці люди змогли вимкнути обладнання і знеструмити його. Лише вони змогли ізолювати пробиті олієпроводи, погасити локальні пожежі, які виникали то тут то там, випустити водень із турбін, щоб він не вибухнув».
Працюючи у музеї, Королевська досліджує та систематизує факти і документи про Чорнобиль, розповіді очевидців. І вона бачить проблему в тому, що після виходу серіалу «Чорнобиль» люди сприймають його видовищні кадри як реальність.
Є небезпека, що люди сприймають події катастрофи так, як у фільмі. Хоча ще є живі учасникиАнна Королевська
«У тому і є небезпека, що люди сприймають події катастрофи так, як у фільмі. Хоча ще живі учасники, вдови та діти тих, хто загинув. Як тепер їм дивитимуться у вічі? Як вони відповідатимуть на запитання, що їм ставитимуть після цього фільму? Однак більшість людей дивляться цей серіал не як художній, а як документальний. Люди вже приходять до музею і запитують: цей момент і цей – дійсно відбувалися так, як у кіно? Ми намагаємося розповісти їм мовою документів, що насправді було не так. Але люди не вірять. Вони сприймають фільм як реальність, бо він тисне на емоції», – визнає дослідниця.
Моменти з фільму: що реальність, що – вигадка?
- Персонал станції, який отримує великі дози радіації, одразу ж бачить у себе на тілі крововиливи та кровотечу. За словами Олексія Бреуса та інших очевидців, у дійсності це виглядало як теплові чи сонячні опіки. Сам Бреус після зміни побачив, що вся його шкіра стала коричневою, як після багатьох годин на пекучому сонці.
- Зранку після вибуху і в наступні дні над зруйнованим реактором височіє стовп чорного диму. Це видовищно, але насправді такого диму не було, свідчать ліквідатори і дослідники.
- Анатолій Дятлов після вибуху починає сварити підлеглих, погрожувати їм і не припускати думки, що реактор міг вибухнути. У спогадах про нього колеги говорять, що він навпаки – мав звичку ніколи не критикувати людину, доки вона перебуває на робочому місці. Дятлов був професіоналом високого класу, і не був у ніч аварії ані розгубленим, ані роздратованим, стверджують співрозмовники Радіо Свобода.
- У четвертій серії фільму військовий підрозділ об'їжджає покинуті села і містечка у зоні, де залишається безліч домашніх улюбленців. Під час однієї з розпачливих сцен солдат підкликає собак ближче, нібито щоб погодувати, і – жорстоко розстрілює. За словами Сергія Мирного, радіаційна розвідка цим не займалася. Однак дійсно були окремі підрозділи, які відстрілювали всіх собак і котів, щоб вони не розносили із зони сказ і радіацію.
- Ліквідатори постійно п'ють горілку, а військовим у зоні – централізовано завозять її вантажівками. Сергій Мирний це спростовує.
«Ще тоді в Україні байка була, що в Чорнобилі всім наливають, все так класно. А насправді навколо ЧАЕС була створена, я б так її назвав, 60-мильна зона, де алкоголь взагалі нікому не продавали. Деякі ліквідатори десь роздобували самогон. Але в нас була така робота, що випити не було коли! Я, знаючи, що зустріну свій день народження в зоні відчуження, як справжній хімік, взяв туди 0,7 літра чистого спирту. І після роботи, коли все стихло, ми, 10 здорових офіцерів радіаційної розвідки, дістали цю пляшку і випили грамів по 50. Але ж наступного дня – робота! Ми її тоді так і не допили...»
- У четвертій серії фізик-ядерник Уляна Хом'юк (вигаданий персонаж), академік Валерій Легасов та заступник голови Ради міністрів СРСР Борис Щербина обговорюють, чому вибухнув реактор, і висувають свою версію. В цілому вона відповідає дійсності, визнає Сергій Парашин.
«Основна причина аварії – це дефект конструкції реактора. Друга причина – це тривала робота на малій потужності, яка привела до зміни фізичної характеристики зони. Не потрібно було так довго працювати на малій потужності», – визнає представник тодішнього керівництва ЧАЕС.
- Коли у фільмі керівники ЧАЕС намагалися зрозуміти причину аварії, то вони примусом відправляли персонал подивитися, що сталося з реактором. Ці люди зазирнули за двері і побачили, як на місці реактора все горить. Люди дійсно заходили в реакторний зал, щоб оцінити ситуацію, все інше – домисел, каже Олексій Бреус.
«На відміну від фільму, горіти в реакторі насправді не було чому. Там тривала ядерна реакція. Коли люди пішли до реактора і зазирнули всередину, для того, щоб зрозуміти в якому він стані та що треба робити… У фільмі показано, що їх фактично примусили, їм не хотілося, але вони пішли. Насправді, досить було просто зрозуміти, що це треба зробити. І люди самі зголошувалися і йшли. Так, потім це коштувало їм життя. Першим, наскільки я знаю, пішов Олександр Кудрявцев, потім Анатолій Ситников. Невдовзі вони загинули...», – згадує Бреус.
- У різних серіях «Чорнобилю» показують, як люди поступово вмирають від радіації. Деякі з них нагадують «живі трупи», з кривавими ранами замість шкіри. За словами ліквідаторів, часто саме так виглядала остання стадія гострої променевої хвороби. Отже сцени, які наводять жах на глядача, – близькі до реальності.
Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року спричинила більший викид радіоактивного забруднення, ніж ядерне бомбардування японської Хіросіми. Радянська влада не змогла приховати її через масштаби викидів радіації, які виявили у кількох західних державах. На думку істориків, ця аварія виявила недоліки тоталітарної комуністичної системи і підштовхнула антирадянські незалежницькі рухи, зокрема в Україні та Литві, а відтак стала однією з причин розпаду СРСР.
«Чорнобиль» (англ. Chernobyl) – п'ятисерійний британсько-американський міні-серіал від режисерів Крейга Мезіна та Югана Ренка, спільного виробництва американського кабельного каналу HBO та британського Sky Atlantic. Його прем'єра відбулася 6 травня 2019 року.
Утім, серіал уже став найпопулярнішим у світі, обійшовши відому «Гру престолів», а крім того – посилив інтерес туристів з усього світу до України та до Чорнобильської зони зокрема.
