На в'їзді до Балаклави є невелике селище, яке здається покинутим, незважаючи на те, що розташоване в межах міста. Тут немає роботи й доводиться їздити до Севастополя або до Балаклави, не працює пошта, а маленький магазин не забезпечує всіх потреб місцевих жителів. Як живуть люди між Севастополем та Балаклавою в негазифікованому селищі, в якому кількість обелісків і братських могил на квадратний кілометр одна з найвищих у місті?
Дорожню розв'язку на повороті до Балаклави збудували понад 10 років тому. Раніше в цьому місці було перехрестя, на якому практично кожен день траплялися аварії.
Якщо їхати з Севастополя, розв'язка виводить на міст над залізничною гілкою, яка веде до станції «Севастополь-товарний» і в порт у Камишовій бухті. Наприкінці мосту дорожні покажчики, що інформують, що населений пункт Севастополь тут закінчується і починається Балаклава.
Раніше рух залізничною гілкою був інтенсивним, кілька разів на добу проходили товарні потяги, складені з десятків вагонів. В останні п'ять років тут тиша. Внутрішніх перевезень вантажів у Криму немає, а вантажні потяги мостом через Керченську протоку російська влада обіцяє запустити тільки влітку 2020 року.
Безпомередньо за мостом розташувалася автобусна зупинка з написом «3-тє відділення «Золотої Балки» ‒ так офіційно називається це місце. Але балаклавці називають його не інакше, як «10-й кілометр». Або просто «Десятий». Це дійсно 10-й кілометр Балаклавського шосе. На 5-му кілометрі розташовані знамениті севастопольські ринки, на 7-му кілометрі ‒ торговий центр, а на 10-му ‒ невелике селище, в якому проживають кілька сотень людей.
За зупинкою не так давно збудували модульний фельдшерський пункт, в якому також розташовується підстанція «швидкої допомоги».
Потертий селищний клуб підфарбували й підремонтували, на ньому красується табличка «Клуб «10-й кілометр Балаклавського шосе». Тут працюють кілька гуртків і на російські державні свята організовують ранки та дискотеки.
У будівлі з хрестом до 2014 року розташовувався храм. Місцеві жителі не змогли пояснити, до якої конфесії він належав. «Чи то адвентисти, то чи баптисти, ‒ розповіла жінка похилого віку. ‒ Ми у свята теж до них на службу ходили, тому що інших церков поблизу немає». «А яка різниця, вони ж теж християни. Шкода, що закрили храм», ‒ додає вона. Дійсно, найближча церква аж у селі Флотське, до якого дорогою кілометри чотири.
За воротами ‒ власне, 3-е відділення «Золотої Балки». Виноградники цього підприємства оперізують Балаклаву на десятки кілометрів, тому ще за радянських часів були створені такі підрозділи ‒ перше, друге та третє відділення. На обгородженій території ‒ «стоянка» тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, майстерні, склади. Все виглядає напівзруйнованим. Третє відділення, власне, і дало колись початок нинішньому селищу, в якому жили працівники радгоспу-заводу «Золота Балка».
У селищі завжди працювала власна пошта, але в 2015 році її закрили. «Наше 20-е відділення тут було, з радянських часів. А зараз, бач, «не відповідає вимогам», ‒ скаржиться мені сивий пенсіонер. Відділення пошти перевели на проспект Генерала Острякова, а туди не наїздишся.
В одній будівлі з поштою ‒ невеличкий продуктовий магазинчик. Асортимент, прямо сказати, небагатий, тому «аборигени» за покупками їздять на ринки 5-го кілометра або до Балаклави.
В бік висоти Гірська йде провулок Новикова. Праворуч ‒ склади 3-го відділення. Взагалі в селищі всього три вулиці ‒ вулиця Новикова, яка веде до Балаклави, провулок Новикова та вулиця Сапунгірна. Дорогу у провулку Новикова пару років назад відремонтували, оскільки на Гірській щорічно стали проводити історичні реконструкції.
Такі будинки на двох господарів радгосп будував своїм працівникам. Серед старих тут можна зустріти українських селян, переселених наприкінці 1950-х після передачі Криму Україні. Жінка, з якою я розмовляв на площі біля непрацюючого храму, говорила, перемежовуючи українські слова з російськими.
На початку 2000-х підприємство «Золота Балка» приватизували. На балансі у нього в той час значилися, зокрема й соціальні установи, як ось цей дитячий садок. Дитсадок закрили «у зв'язку з недостатньою кількістю дітей», як пояснювало нове керівництво підприємства. Відтоді в цій будівлі щось на зразок гуртожитку. До 2014 року в літній сезон селилися гастарбайтери із Західної України, які приїжджали на заробітки на виноградники, зараз живуть будівельники з Дагестану.
На висоті Гірській стоїть 12-метровий обеліск з інкерманського каменю ‒ пам'ятник загиблим воїнам 318-ої Новоросійської стрілецької дивізії, збудований на місці братської могили. З висоти відкривається краєвид на десятки кілометрів навколо. Нижче ‒ кілька багатоповерхових будинків, збудованих «Золотою Балкою» та Військово-морськими силами України.
На сусідньому пагорбі ‒ городище часів Херсонеса, яке входило до складу давньогрецького поліса. У розкопках на початку 2000-х брали участь польські археологи, зараз тут багато ям, залишених «чорними копачами».
Між Гірською та «херсонеським» пагорбом (так і не вдалося дізнатися, як він називається ‒ авт.) ‒ руїни радгоспної ферми. Її давно вже розтягли на камені та на метал, тільки бетонні стовпи залишилися.
На рівнині пасуться коні. Ще кілька років тому тут були старі виноградники, але їх вже викорчували. У проєкті російського генплану тут передбачена багатоповерхова забудова ‒ на землях сільгосппризначення. В Україні змінити призначення земель може тільки Верховна Рада, за російськими законами це можуть зробити місцеві чиновники, причому навіть не радячись з депутатами міського парламенту.
Через поле пролягає траншея недобудованого кільцевого газогону. Він мав пройти від села Штурмове, через Балаклаву та мис Фіолент, у бухту Козачу. У підрядника щось пішло не так, працівники влаштовували страйк через невиплату зарплати і вже більше ніж рік об'єкт заморожений. А жителі 10-го кілометра так сподівалися, що селище нарешті буде газифіковане.
Трохи нижче вулиці Новикова в оточенні струнких кипарисів височіє ще один обеліск ‒ загиблим воїнам Вірменської 89-ої Таманської стрілецької Червонопрапорної ордена Червоної Зірки дивізії. Дивізію сформовали у Вірменії в 1942 році. Близько 500 загиблих воїнів лежать у двох братських могилах поблизу 10-го кілометра Балаклавського шосе.
Евген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
