«Росія розуміє лише тверду, безкомпромісну мову» – інтерв’ю зі спікером парламенту Естонії

Спікер парламенту Естонії Хенн Пиллуаас здійняв цілу хвилю обурення у Кремлі, коли почав вимагати у Росії міста Івангород і Печори. Заява, що виглядає як тролінг, насправді є офіційною позицією Естонії, через яку Москва і Таллінн майже тридцять років ніяк не домовляться про спільний кордон. Відносини між сусідніми державами ще більше ускладнює українське питання – балтійська країна підтримує санкції щодо Росії за війну на Донбасі й анексію Криму. Хенн Пиллуаас запевняє: незважаючи на ризики, Таллінн і надалі буде на боці Києва. А от у політичних колах Західної Європи він помітив пом’якшення риторики стосовно Кремля.

Радіо Свобода запитало у спікера парламенту Естонії, як зберегти санкції й коли, на його думку, Київ і Таллінн зможуть повернути свої території.

На зустріч із Хенном Пиллуаасом ми ідемо до Рійґікоґу – парламенту Естонії. Рожеву будівлю у стилі експресіонізму прибудували до старовинного талліннського замку Тоомпеа у двадцяті роки минулого століття – коли Естонія вперше була незалежною. Саме у цей період Таллінн контролював міста Івангород і Печори, суверенітет над якими жадає знову повернути спікер естонського парламенту.

Хенн Пиллуаас радо зустрічає нас у власному кабінеті, вікна якого виходять на величезний храм Російської православної церкви, збудований за колоніальних часів. Можливо, через тривалу присутність Росії в історії маленької Естонії політик не бажає говорити російською. Вітається англійською, а от інтерв’ю принципово дає рідною естонською.

– Хочу одразу запитати: Івангород і Печори – це Естонія?

– Так, звісно, Івангород і Печори – це частина Естонської Республіки – згідно з Тартуською мирною угодою.

Естонська Республіка була проголошена 1918 року, і невдовзі Радянський Союз (точніше, тоді ще радянська Росія – ред.) напав на нашу країну. Бої були запеклі, і варто врахувати, що ми були маленькою й молодою республікою. Тим не менш, ми виграли. Ми зробили те, чого не зміг зробити Наполеон і Гітлер – ми перемогли величезну Росію. І після цієї перемоги ми уклали з Москвою Тартуську мирну угоду, яку ООН досі визнає юридично чинним документом.

– Але офіційна Москва не вважає цю угоду легітимною.

– МЗС Росії дійсно нещодавно заявило, що Тартуська мирна угода недійсна, що це лише історичний документ. Але не все так просто. Якщо одна з держав порушує якусь угоду, це не робить автоматично угоду недійсною.

Тартуська мирна угода особливо важлива, бо в ній написано, що Росія назавжди відмовляється від всіх претензій, які були у царської Росії відносно Естонії. А ще у договорі вказана конкретна лінія, де проходить кордон. Відповідно, Печори і території біля міста Нарва мають бути у складі Естонії.

– Якщо ви поверне ці території, чи не стане російськомовне населення додатковою проблемою для Естонії?

– На анексованих територіях ситуація така: в Печорах близько 20-25 тисяч жителів, із них у 15 тисяч є естонське громадянство. Їхні батьки були громадянами Естонської Республіки. і їхні діти також відчувають себе громадянами Естонської Республіки. Відносно Івангорода – там більшість населення є громадянами Російської Федерації. Але, думаю, якщо ми повернемо ці території, вони зрозуміють, що життя у них стане набагато кращим. Якщо ж хтось буде категорично проти, то, думаю, вони знайдуть куди переїхати.

– Ви казали, що не бачите різниці між анексією естонських територій і анексією Криму. У чому схожість?

– Будь-яка окупація чи анексія – зробили це силою чи шляхом залякування – це важке порушення міжнародного права. І, з точки зору права, різниці між цими двома ситуаціями нема. Єдина відмінність – це час. Території Естонії були окуповані 1944 року, і після відновлення незалежності Росія просто не повернула їх. А Крим був окупований у 2014 році.

– Чи змінилось щось в Естонії після анексії Криму?

– Я б не сказав, що для Естонії щось дуже сильно змінилось. Ми завжди засуджували будь-яку агресію і порушення територіальної цілісності й незалежності інших держав. Так було 2008 року, коли стався напад на Грузію, так було 2014-го – з Кримом і агресією на сході України. Треба відзначити, що в цьому плані у нас у парламенті повний консенсус – тобто є питання, по яких наші думки різні, але тут ми єдині.

Але зміни після анексії Криму сталися в Європі – у політиків в західних країнах нарешті розплющились очі на те, що відбувається. Якщо до цього вони були, скажімо, наївними – весь час сподівались, що Холодна війна завершилась, і не прислухались до попереджень Латвії, Литви, Естонії, Польщі, України, – то тепер до цієї інформації ставляться серйозно – розуміють, що ситуація змінилась.

На жаль, змушений визнати, що позиції політиків у Європі і загалом у світі весь час змінюються – багато політиків і керівників держав кажуть, що потрібен діалог із Росією, що ми маємо з ними все обговорювати.

Але вони забувають, хто винен у всій цій ситуації, вони забувають, із чого це все почалось. Вони забувають, що дискусія з Росією ведеться весь час, просто всі ці дискусії з Росією не приводять до жодних результатів. Єдина мова, яку Росія розуміє, – це тверда, впевнена мова, яка не допускає жодних компромісів.

– Чи відчуває сьогодні Естонія небезпеку з боку Росії?

– Безумовно, відчуває. Причина нашого вступу до НАТО – це захист незалежності. Якщо подивитись на геополітичну обстановку – з жодної сторони, окрім як з боку Росії, нам ніщо не загрожує.

Росія розміщує на кордонах не лише з Естонією, але й іншими державами великі військові підрозділи, ракетні підрозділи. Ми вважаємо, що маємо зробити все, щоб запобігти можливій кризі, щоб у Росії навіть не виникло бажання перевірити – а чи дійсно працює 5-а стаття статуту НАТО (стаття Вашингтонського договору, яким заснований Північноатлантичний союз, про колективну оборону країн-учасниць НАТО – ред.).

– Як ви думаєте, чи можливе повернення Криму шляхом діалогу? Та й узагалі яким-небудь шляхом?

– Це дуже гарне, але одночасно вкрай складне питання. На жаль, я не маю дару передбачення і не можу сказати точно, як це буде і чи буде взагалі. Але я можу провести деякі паралелі між Естонією та Україною. Ми цілі 50 років чекали на власну незалежність, і ми її дочекались. Зараз ми чекаємо, поки в Росії з’явиться демократичний уряд, який дійсно буде зацікавлений у добросусідських відносинах, в партнерських відносинах. Коли це станеться – не відомо. Але ми можемо чекати 50 років, 100 років – у нас є терпіння.

Я думаю, що ситуація з Кримом схожа на нашу. Безумовно, Росія не погодиться добровільно віддати ці території. Але Україна буде жити довго, вона буде жити набагато довше, ніж ці всі «імперії зла». Я думаю, що ми всі свого дочекаємось.

Не так давно ми мали честь приймати у нас президента України, міністра закордонних справ, міністра оборони. У була доволі змістовна і приємна бесіда, у якій ми ще раз підтвердили, що Естонія завжди буде заступатися за Україну і підтримувати її.​