Бєлєсков: Росія готується до війни, НАТО – гарантія безпеки для України

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ відвідав Україну – спочатку побував в Одесі, а потім зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським і виступив у Верховній Раді. Очільник НАТО закликав Росію вивести війська з України і наголосив на важливості виконання Мінських угод усіма сторонами. Президент Зеленський тим часом запевнив, що Україна готова прискорити підготовку до членства в НАТО.

Візит Столтенберґа свідчить про те, що альянс готовий співпрацювати з Україною і новою владою, зазначив в ефірі Радіо Свобода головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков. І наголосив: Росія готується до «великої війни», відтак членство в НАТО для України є єдиною гарантією безпеки.

– Пане Бєлєсков, як ви на тлі цього візиту дивитеся на українську євроатлантичну інтеграцію? Це процес або ритуал?

Микола Бєлєсков: Це процес. І ключовий момент зараз для України в тому, що, у тому числі і в підсумковій декларації за результатами засідання, було чітко сказано: рішення 2008 року, рішення Бухарестського саміту залишаються в дії. Поки це зберігається, для нас залишається «вікно можливостей». Зараз для України принципово те, щоб загалом збереглася політика «відкритих дверей». На жаль, в американських політологічних колах усе більше є ідей, скажімо так, від політологів, що «а давайте загалом ми припинимо політику розширення НАТО, тобто припинимо те, що почалося з 1990-х років, і таким чином вийдемо на якусь домовленість із Росією».

Наголос на практичних моментах, а не на ритуалах, – це є в принципі правильним кроком із боку нинішньої влади. Дуже багато говорять про ПДЧ (план дій для набуття членства в НАТО – Радіо Свобода) ті чи інші політичні сили залежно від контексту, але забувають про те, що у нас «ПДЧ» уже є, є інструмент, який уже існує 10 років. І треба менше говорити про стандарти НАТО, а переходити на них і збільшувати взаємосумісність між нашими військами і військами альянсу. Причому навіть серед експертів немає розуміння, що означає взаємосумісність. Цей процес вимагає лише, щоб, по-перше, у ЗСУ були спроможності, тобто відповідне озброєння, готовий персонал, тому що немає ЗСУ без армії, це необхідність як мінімум системи командування і контролю, щоб була сумісна з системами альянсу, і це підготовка вищих керівних кадрів, щоб вони могли планувати і проводити масштабні операції так, як це бачить НАТО. Насправді ціль абсолютно досяжна.

Завершується процес прийняття Північної Македонії в НАТО. Ці кроки показують, що двері відкриті. Так, у нас принципово інша ситуація, ніж, наприклад, у балканських країн, тому що вони не несуть ризиків у НАТО, вони не несуть ніяких переваг у НАТО, вони слабкі, у них потенціал невеликий, але вони не несуть ніяких проблем. Я думаю, що Україні краще все-таки наголошувати на тих моментах, які нас об’єднують із НАТО, а не роз’єднують.

НАТО, якщо подивитися на порядок денний, що їх цікавить – у першу чергу цікавлять інституційні реформи і меншою мірою посилення обороноздатності. Зараз можна сказати, наприклад, що ми не ставимо питання руба про ПДЧ на Лондонському саміті, на саміті 2020 року, який кожні два роки проводиться, то, будь ласка, давайте якось усе-таки від інституційних реформ перейдемо до посилення нашої обороноздатності, до матеріально-технічної допомоги, до навчання наших військових, до більшої кількості тренувань різного типу.

Ми бачимо, на жаль, поряд із тим, що НАТО користується популярністю, вступ підтримують близько 45–50% українців, але наступна популярність – позаблоковість (35%, до 40%). Найбільше зло чинять ті, хто розповідає, що нам членство не світить, то для чого нам туди йти. 2014 рік гарно показав, що всі інші моделі гарантування безпеки, включно з позаблоковістю, яка зараз популярна, неефективні. Не залишається нічого, крім НАТО.

– Пане Кузьменко, наскільки зараз у принципі можна говорити про якісь процедурні обставини, пов’язані з приєднанням України до НАТО? Що ще треба зробити, щоб просунутися в бік альянсу?

Віталій Кузьменко: Ми дійсно не одні. Питання щодо вступу чи невступу – це питання політичне. Україна і ЗСУ перебувають зараз в унікальній ситуації. І вирішується наразі ЗСУ триєдине завдання. По-перше, це стримування агресора в умовах гібридної війни і захист суверенітету, територіальної цілісності й незалежності України. Що ми не говорили б про вступ до НАТО, про невступ до НАТО, про критерії, про стандарти, але завдання стримування агресора є пріоритетним. Наступне завдання – проведення глибокого реформування ЗСУ на основі стандартів і цінностей НАТО. І третє завдання – це досягнення необхідного рівня сумісності для забезпечення здатності діяти спільно з військовими формуваннями НАТО.

Для чого нам реформуватися? Будь-яка криза – це не тільки негатив, але і позитив. Це можливість щось змінити. Ми реформуємо ЗСУ не для того, щоб сподобатися НАТО, не для того, щоб отримати якісь преференції від НАТО. Ми намагаємося досягти сумісності з НАТО, стандартів і цінностей НАТО, щоб підвищити оперативні й бойові спроможності ЗСУ.

– Для чого ми маємо реформуватися? Для себе чи для альянсу?

Микола Бєлєсков: Ми починаємо грати за правилами гри, які нам задає НАТО. Все-таки головна ціль – це здатність України протидіяти агресії. Якщо ми підемо у цьому руслі, яке нам пропонують, тобто інституційні реформи, то це добре, але насправді зараз перед Україною стоїть головне завдання. У 2020 році ми входимо в потужний цикл переозброєння. У нас радянська техніка, вичерпується запас її міцності, можливості її далі експлуатувати. І головне завдання – це реформи з прицілом на те, щоб підтримати нинішній рівень спроможності, щоб протидіяти агресії і його наростити.

Тобто членство в НАТО – це все-таки не ціль у собі і євроатлантична інтеграція, а – головний момент – здатність серйозно обороняти Україну. Реформи заради реформ – це добре. Але ми не повинні випустити ключове. На щастя, наскільки можна судити з заяв міністра (оборони України Андрія) Загороднюка, він це розуміє. Ми можемо визнавати, не визнавати, але Росія готується до великої війни – концентрує біля нас армії, нарощує їхній потенціал, готується проводити величезні наступальні дії.

Коли країни Центральної і Східної Європи приймали в НАТО, вони абсолютно нічим не були кращі, навіть як ЗСУ на даний момент, включно з потенціалом. Тоді це був момент і для України. На жаль, ми ним не скористалися. Тоді якраз український політикум волів говорити про той самий нейтралітет, позаблоковість і багатовекторність, якою прикривали ті чи інші моменти, тобто бажання сподобатися Росії.

З точки зору України, ми хочемо в НАТО, тому що це єдина гарантія безпеки. Але, з точки зору нинішніх членів НАТО, основне ж завдання альянсу – це попередити їхнє втягування у війну, в конфлікт. Це навіть визнають проукраїнські експерти, що, умовно, як Україна стане членом НАТО, то наступного дня це означає, що НАТО вже у стані війни з Росією. Нам треба вийти на ситуацію, яку зараз мають Швеція або Фінляндія. Жодна з цих країн не є членом НАТО, але в них такий рівень взаємосумісності збройних сил, що вони де-факто в НАТО. І не факт, що у конкретних військових планах альянсу на ті чи інші надзвичайні ситуації, наприклад, виникнення агресії в акваторії Балтійського моря, можливо, у них вже там спільні плани є.

Те, що приїжджають в Україну, – це сигнал, що зараз із новою владою готові працювати. І позитивний сигнал із точки зору НАТО, що був уже внесений на розгляд, розісланий у тому числі нашим партнерам проєкт закону про реформування СБУ. НАТО показує, що вони готові працювати, якщо Україна готова.