Росія втрачає Україну як сферу впливу – литовський суддя оцінив поправки до Конституції України

Гість програми «Ваша Свобода»: Дайнюс Жалімас, голова Конституційного суду Литви

У четвер, 7 лютого, Верховна Рада України спробує закріпити в Конституції України норму щодо стратегічного курсу держави на вступ до ЄС і НАТО.

Віталій Портников: Пане Жалімас, ви зараз зустрічалися з українськими депутатами. Верховна Рада України готується розглянути конституційні зміни. Наскільки, в принципі, на вашу думку, подібна фіксація в Конституції дійсно є важливою для України? Без конституційних статей невже не можна забезпечити спадкоємність курсу? Так у вас може хтось запитати, хто вважає, що це – суто передвиборчий маневр.

– Дійсно, найкращий шлях – це зміни до Конституції. Це не можна ототожнювати з якимись політиками. Це є важливим для кожної людини в Україні. Це не є лише політичною декларацією, тому що затвердження в Конституції України євроатлантичних прагнень та європейської ідентичності означає дуже просту річ, що кожен держорган України, у тому числі кожен суд навіть найнижчої інстанції у спілкуванні з людьми, при розгляді скарг повинен буде вже розглядати право України, кожен закон України в контексті ЄС.

Різні сили приходили (до влади у Литві – ред.) у ході виборів. У липні 1992 року (ще до ухвалення самої Конституції) ухвалювався перший акт – про неприєднання Литви до пострадянського простору (СНД і все інше, що було згодом). Тоді також багато хто думав, що це потрібно особисто комусь чи тодішньому керівнику країни Вітаутасу Ландсбергісу. Він програв вибори, але акт було ухвалено, а вже реалізовувати його мали ті, хто першими критикували цей акт. Парадокс історії – вони потім підписували документи про вступ до ЄС і НАТО! Саме стабільність курсу країни була гарантована на конституційному рівні.

(Повна версія програми)

Це хороший урок і для України. Щоп’ять років то новий президент, то нова Верховна Рада все змінювали курс – то позаблоковий статус, то ЄС, то, можливо, більш тісні стосунки з Росією. Щоб цього всього коливання не було, цієї гойдалки, а ці гойдання дійсно дуже боляче позначилися, тому і слід це записати в Конституції.

Якщо в Україні ніхто не збирається дотримуватися норм Конституції, зрозуміло, що нічого не зміниться. Якщо йти шляхом правової держави, то це буде зобов’язання для всіх політичних сил, для усіх державних органів. У тому числі це зобов’язання перед прийдешніми поколіннями, тобто усвідомлення своєї відповідальності.

Закріплення курсу в ЄС і НАТО зобов’язує ще до однієї речі – до стабільності конституційного ладу. Слід навчитися жити за Конституцією, а не підлаштовувати Конституцію під себе. Тільки після цього можна думати про якесь хороше майбутнє. Ні ЄС, ні НАТО не потрібна країна, яка коливається і щоп’ять років, навіть без потреби, змінює Конституцію.

Ці поправки не спрямовані на одні вибори. Вони вирішують долю України, можливо, на довгі десятиліття. Російське керівництво побачить, що українці впишуть собі у Конституцію: ЄС і НАТО. Це крок до остаточної втрати Росією України як сфери впливу. Не можна дивитися лише на місяць-два наперед, а треба на десятиліття, тоді той, хто зараз при владі, залишиться, можливо, другорядним питанням.

​З набуттям членства в ЄС і НАТО Україна підлаштовуватиме свою правову систему саме під стандарти європейські. Не нижче. А тільки вище. По-перше, це стандарти свободи. Це безпрецедентний простір свободи – 28 країн, вільне пересування. Свободи людини, повага до її гідності. З цього і починається благополуччя.

– Пане Жалімас, тут дуже важливе значення має авторитет Конституційного суду. Політичні сили можуть змінювати Конституцію. Коли Конституційний суд стоїть на сторожі закону, тоді, принаймні, сама Конституція виглядає захищеною. В Україні з авторитетом Конституційного суду є великі проблеми. Досі до складу КСУ входять судді, які ухвалювали рішення, які викликали велике здивування, коли КСУ сам своїми рішення сприяв зміні Конституції, відкату назад, навіть не враховуючи думки і можливостей парламенту. Це у людей викликає безліч запитань, наскільки сам КСУ може бути гарантом дотримання конституційних прав? У Литви які були можливості для того, щоб цей механізм працював? Тому що в українських умовах він досі не працює.

– Насправді однією з вимог ЄС і НАТО для вступу є існування правової держави, в якій неможливо, щоб політики тиснули на Конституційний суд і вимагали якихось рішень.

І сам Конституційний суд має усвідомити свою відповідальність. Сам суд повинен ухвалювати мотивовані рішення. Тоді навіть іноді непопулярні рішення в суспільстві можуть сприйматися. І останнє – це відкритість. І що юридично є складним, те спробувати пояснювати людською мовою. Все можна пояснити. Від цього також залежить авторитет Конституційного суду.

І, звісно, бути разом зі своєю країною. Наприклад, щодо питання засудження колег із російського Конституційного суду. КСУ повинен йти попереду, тоді, можливо, люди і повірять. Без Конституційного суду Російської Федерації не було б анексії Криму. Насправді це судді, руки котрих повністю у крові – розпочали увесь цей процес.

Дуже хотілося б бачити, щоб КСУ був дійсно лідером у цій сфері також, пояснюючи всім конституційним судам світу, що сталося. Якщо українці цього не робитимуть, ніякі литовці краще цього не зроблять.

Дивно було іноді бачити, коли Конституційний суд Литви проявляє ініціативу щодо засудження російського Конституційного суду, а деякі українські колеги, можливо, навіть спілкувалися з росіянами і у свою чергу вибачалися. Було й таке в цій історії.

– ...Про імпічмент. Всі розуміють, що цей механізм не може працювати в Україні. Це велика проблема – це дозволяє на цій темі спекулювати і дозволяє будь-якому главі держави, як ми бачили на досвіді Януковича, залишати країну в ситуації повного правового вакууму, якщо той просто не хоче виконувати свої обов’язки. Це призвело у 2014 році в Україні до державної катастрофи. Як цю хибну практику, як на мене, замінити литовською практикою, коли інституції просто гарантують спадковість влади у випадку імпічменту?

– Конституція завжди має служити на благо держави і ніколи не може сприйматися, як пакт для самогубства. В Україні просто іншого виходу не було. Тому що президент (Віктор Янукович – ред.) не може вважатися виконувачем обов’язків, якщо він вже зрадив країну. Листи різні писав Росії про «допомогу». Імпічмент – процедура, яка триває доволі довго. У подібній ситуації, напевне, це треба вважати відставкою де-факто.

У Литві, припустимо, невиконання обов’язків посадовою особою – основа для імпічменту. Ми – практично «чемпіони з імпічменту». І в нас кожен парламентар знає, що якщо голосуватиме за іншого, що дуже часто в Україні відбувається, або ж не ходитиме на засідання тривалий час – це імпічмент. Це залежить від принциповості Конституційного суду.

Конституційний суд (Литви – ред.) ухвалює, що член парламенту порушив присягу чи ні, порушив Конституцію чи ні. І на основі цього парламент ухвалює рішення про позбавлення мандату. Парламент, можливо, зціпивши зуби, але зазвичай погоджується з рішенням Конституційного суду.