Роман Цимбалюк: «Росія готова до найагресивніших дій»

На великих прес-конференціях президента Росії Володимира Путіна щоразу дають поставити запитання лише одному українському журналісту. Роман Цимбалюк – шеф-кореспондент інформаційного агентства УНІАН, офіційно акредитований при Міністерстві закордонних справ Росії.

Роман Цимбалюк пропрацював у Росії багато років, але став широко відомий після 2014 року, завдяки питанням президенту Росії Володимиру Путіну – зокрема, про російських військовослужбовців на Донбасі та долю українських політв'язнів. Остання подібна прес-конференція відбулася 20 грудня 2018 року.

Ведуча Радіо Крим.Реалії Катерина Некреча розмовляє з Романом Цимбалюком про сучасну Росію, її владу та громадян.

– Романе, ви згодні, що слава прийшла до вас саме після того самого питання Володимиру Путіну 2014 року?

– Напевно, впізнаваність така стала саме після цього випадку. Наше агентство відкрило корпункт у Москві у вересні 2008 року, і з тих пір я більше часу проводжу в Росії, ніж в Україні. По суті, війна і те, що сталося між Україною і Росією, відкрили дуже багато імен у нашій країні – це і військові, і волонтери, і політики. Очевидно, що, коли держава переживає таке випробування, щось подібне відбувається. Я працював у Москві досить довго, а 2014 року будь-який український журналіст і громадянин, мені здається, зробив би те ж саме, що і я.

– Як ви відчуваєте себе серед десятків російських журналістів, які часто відкрито висловлюють невдоволення вашими питаннями?

– Я намагаюся не звертати на це уваги. Я український журналіст і ставлю питання, що цікавлять українське суспільство. Називаю речі своїми іменами: анексію треба називати анексією, якщо ми говоримо про Крим, і окупацію називати окупацією, якщо ми говоримо про Донбас.

– Чи є різниця між Росією до і після 2014 року?

​–​ Різниця колосальна. Росія змінилася всередині. Якщо до 2014-го в цій країні була хоч якась альтернативна думка, яку озвучували представники так званої несистемної опозиції, то зараз нічого не залишилося. Є тільки одна точка зору, Росія дорівнює Кремлю, а решта – це вороги: внутрішні націонал-зрадники і зовнішні в особі США, НАТО і України. Росія готова найагресивніших дій по відношенню до нас. Адже своє останнє питання на прес-конференції 20 грудня я так і сформулював для Володимира Путіна: адже він начебто з НАТО воювати зібрався, а стріляють-то в громадян України, маючи на увазі останній інцидент у нейтральних водах Чорного моря.

– Ось як звучало питання Романа:

«Володимире Володимировичу, я хотів запитати: а скільки ви витрачаєте грошей на окупований Донбас? Там же злидні під вашим керівництвом, а люди перетворилися в рабів Росії, якщо називати речі своїми іменами. Ось ви боїтеся ядерної війни і одночасно до війни з НАТО готуєтеся, а, по суті, стріляєте в громадян України. Це ж ви як верховний головнокомандувач віддали наказ стріляти по морякам. І ось у мене питання: які умови обміну?.. Умови обміну українських політв'язнів і українських військовослужбовців. Вам же потрібні громадяни Росії чи ні? І якщо можна, щодо виборів. Ви аналізуєте постійно рейтинги, і складається враження, що ви втручаєтеся тим самим у виборчий процес, як колись робили в Сполучених Штатах. Чи не здається вам, що може так статися, що прямого діалогу між президентами України і Росії не буде до того моменту, поки ви не зміните місце роботи. Дякуємо».

– Путін виділяє вас серед інших журналістів?

– За попередні роки він мене запам'ятав в обличчя, але, повірте, це нічого не означає. До речі, я не єдиний український журналіст, який працює в Москві, – наприклад, знімальна група ТРК «Україна» перебуває тут, і вони знімають прекрасні, цікаві для країни сюжети. На останній прес-конференції я частково почув відповіді на свої питання. Володимир Путін сказав дуже важливу річ: незалежно від персоналій ось цей тренд двосторонніх відносин збережеться, якщо слово «відносини» в принципі можна застосувати до цієї ситуації. Піде він, не піде, а агресія Росії продовжиться. Мені здається, це дуже важливо, тому що у нас тут люблять говорити, мовляв, це Путін все затіяв, він такий поганий, а після нього все стане добре. Він сказав, що нічого не зміниться.

– Декому здається, що Володимир Путін старіє і втрачає хватку на прес-конференціях. Як ви вважаєте?

– Моя суб'єктивна думка: застати зненацька його не вдасться. Багато хто говорить, що запитати треба було якось по-іншому, і тоді нібито сказав би всю правду. Путін – досвідчений оратор, говоріть він чітко і злагоджено. Але мені здається, що він у принципі втомився від української теми. Коли він вимовляє прізвища кандидатів на президентських виборах, стає ясно, що в українську політику він занурений дуже і дуже глибоко. Однак щось мені підказує, що після того, що Росія накоїла на Донбасі, після військових злочинів розраховувати, що до влади в Україні прийде хтось «осудний» для Кремля, проросійський президент, смішно.

– Ось як звучав коментар Володимира Путіна щодо «провокації України», як це називають в Кремлі, в Керченській протоці:

«Навіщо потрібен нашим українським партнерам такий розвиток подій? Зрозуміло, там вибори, і потрібно загострювати для того, щоб підняти рейтинг одного з претендентів на пост президента, я маю на увазі чинного президента, чинної влади. Ну, це погано, це в кінцевому підсумку на шкоду інтересам свого народу і своєї держави. Хоча можна без всяких провокацій рухатися спокійно, як і було досі. Вдалася вона чи не вдалася, з точки зору підвищення рейтингу – може бути. Тому що рейтинг у Петра Олексійовича ніби підріс трошки, він тепер із п'ятої позиції перемістився десь на другу-третю, там коливання, по-моєму, відбуваються в районі 12 відсотків. У Юлії Володимирівни, по-моєму, 20 і більше, вже 20 з гаком, а всі інші, Зеленський, по-моєму, потім Бойко і Порошенко, у них у районі 12 відсотків. В цьому сенсі – так, він, напевно, своє завдання виконав. За рахунок інтересів країни, я вважаю. Це поганий спосіб підняття рейтингу».

​– Дійсно, глибокі знання про українську політику в російського президента.

– Просто вся енергія російської пропаганди спрямована на те, щоб ні в якому разі не обговорювати внутрішні російські проблеми. Кримські фанати «русского мира» – є ж їх якийсь відсоток – напевно, здивовані: як це так – після анексії так багато говорили про Крим, мало це не центр Росії, а через якийсь час раз і забули? Але про російську провінцію, окуповану чи ні, російське телебачення згадує тільки в двох випадках: якщо там якась жахлива надзвичайна подія на кшталт масового вбивства в Керчі, або якщо туди приїжджає Володимир Путін.

– Ви також іноді берете участь у російських політичних ток-шоу. З огляду на те, як там прийнято вести дискусії, навіщо це робити?

– Іноді є відчуття, що ти зробив щось правильне, сходивши на цю програму – це навіть видно по нарізці в Ютубі, коли деякі набирають мільйони переглядів. Я дуже здивований цьому. З іншого боку, іноді таке враження, що тебе вимазали нечистотами. Я теж задаюся питанням, чи правильно я роблю, що беру участь. Я думаю, це особиста справа кожного. Але факт залишається фактом: цей контент споживають люди в першу чергу на окупованих територіях. З цієї точки зору сенс, напевно, є. Після деяких таких ефірів дуже багато відгуків у соцмережах – ти розумієш, що тебе чують. Починають писати з Донецька або з Криму: насправді ось так йдуть справи, ви правильно тут сказали, а ось це краще додайте наступного разу. Але для мене питання участі все одно залишається дискусійним, і ключове тут – позиція агентства УНІАН і головного редактора.

– Усі ці політики і експерти в ток-шоу, які публічно висловлюють свою прихильність президенту Путіну і схвалюють дії Росії щодо України, – вони дійсно так думають? Або вони, що називається, «при виконанні»?

– Я більше схиляюся до другого варіанту. Справа в тому, що людина, яка посміє висловити вголос власну думку, відмінну від генеральної лінії, вилетить із роботи і не матиме жодних шансів у Росії. Мені можна говорити такі речі, тому що я офіційний ворог. Якщо щось подібне скаже росіянин, він стане зрадником, а зрадники поблажливості не заслуговують. З ворогами – як піде.

– Але чи діє на росіян, по-вашому, ця пропагандистська машина?

– Російська пропаганда ефективна і нещадна для свідомості російського обивателя. Я не просто так на початку говорив про те, що зникла якась опозиція в цій країні, навіть громадська. З приводу України більшість росіян дадуть відповідь ту ж, що і по відношенню до окупованого Криму: що питання повернення країни до складу Росії неминуче, що це якась історична помилка і так далі. Не тільки «Крим наш», а й «Україна наша». Ось це треба розуміти – що вони готові до таких дій. Якщо завтра буде відданий наказ, причому не «зеленим чоловічкам», як 2014 року, а російським військовим, то в російському суспільстві заперечувати ніхто не буде. Марші миру, як 2014 року, проводити тут теж нікому. Просто хотілося б, щоб українці не жили в ілюзіях, особливо з огляду на виборчу кампанію деяких політиків на базі компромісу або миру з Росією.

– Тобто, як то кажуть, холодильник поки не переміг телевізор?

– У нас люблять розмірковувати за цією формулою. Насправді ніякої боротьби немає: телевізор і холодильник не перетинаються, тут немає причинно-наслідкових зв'язків. Немає розуміння, що санкції, становище Росії на міжнародній арені, падіння рубля і так далі, пов'язані з агресією Росії проти України. Все це намагаються замінити терміном «русофобія» і роблять такі круглі, щирі, нерозуміючі очі: «Як же так, нас чомусь не люблять». Ти їм кажеш: «Хлопці, ви теж молодці – приїжджаєте на танках в іншу країну!» – а вони відповідають: «Ну ми ж чекали, що ви з квітами нас будете зустрічати». Російський ведмідь не наївся.

(Текст підготував Владислав Ленцев)