Що зробив і чого не зробив адвокат Віктор Медведчук для свого підзахисного Василя Стуса? На що може вплинути Віктор Медведчук у справі звільнення Олега Сенцова? Про це Радіо Свобода розпитало тих, хто досліджував справу Стуса, а також правника, який на собі випробував сучасне російське правосуддя.
Василь Стус – поет, Олег Сенцов – режисер і драматург. Обоє вони –політв'язні репресивної системи. Обох безпідставно звинуватили у підготовці терористичних актів: Стуса – у СРСР, а Сенцова – у Російській Федерації.
І Василь Стус, і Олег Сенцов свою вину не визнали, а процеси над ними назвали політичними. І проти Стуса, і проти Сенцова під час судових розглядів використовували сфальсифіковані докази та неправдиві свідчення. Процес над Стусом був закритим, судові засідання у справі Сенцова проходили за участі преси. У вересні 1980 року Василя Стуса визнали винним у «антирадянській діяльності та пропаганді» і присудили 10 років таборів суворого режиму.
Олега Сенцова у серпні 2015 року Північнокавказький окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням «у терористичній діяльності на території Криму». Стус відбував покарання у колонії ВС-389/36 біля села Кучино Чусовського району Пермської області Росії. Сенцова етапували до Ямало-Ненецького округу Росії в колонію у селищі Лабитнангі. Василь Стус загинув у карцері в ніч на 4 вересня 1985 року. Олег Сенцов оголосив 14 травня 2018 року безстрокове голодування, вимагаючи від офіційного Кремля звільнити усіх політичних в’язнів.
Віктор Медведчук був державним адвокатом підсудного Василя Стуса на підставі ордера №058310 від 24 вересня 1980 року, виданого Шевченківською юридичною консультацією Київської міської колегії адвокатів. У незалежній Україні Медведчук очолив Адміністрацію президента Леоніда Кучми, а пізніше став кумом Володимира Путіна, запросивши його стати хрещеним батьком своєї доньки. 2012 року Віктор Медведчук очолив новостворений політичний проект «Український вибір» Під час подій так званої «русской весны» 2014 року цей політичний проект пропагував ідею федералізації України. Пізніше Віктор Медведчук став учасником переговорного процесу в Мінську, щодо врегулювання ситуації на сході України.
«Віктор Медведчук у тристоронній контактній групі має одну виключно функцію – визволення заручників, які перебувають у Російській Федерації і на окупованих територіях. Жодних інших функцій у тристоронній контактній групі Віктор Медведчук не виконує», – так пояснив на початку червня 2016 року участь Віктора Медведчука у переговорах президент України Петро Порошенко.
Радіо Свобода запитало правників та істориків про роль Віктора Медведчука у долі Василя Стуса та Олега Сенцова.
Любов Крупник, історик, співробітниця Українського інституту Національної пам’яті, учасниця проекту з дослідження історії адвокатури:
– Діяльність адвокатів CРСР фактично впродовж усієї історії ретельно контролювалась радянською тоталітарною державою. Радянська судова ситема була побудована таким чином, що адвокати були повністю залежні від держави, вони були під «ковпаком» і їхня роль у судових процесах, особливо політичних, зводилася до виконання певних формальностей – до імітації «захисту».
Окрім того, не треба забувати, що у радянські часи до участі у політичних справах, справах проти дисидентів, допускали обраних – тільки тих, хто отримав спеціальний допуск від відповідних органів.
Проте, навіть у цих умовах перебували люди, які справді захищали своїх підзахисних. Так, коли Василя Овсієнка звинуватили у кримінальному злочині, то його захищав адвокат Дарницької колегії адвокатів міста Києва Сергій Мартиш, якого позбавили права брати участь у політичних процесах після того, як він захищав сина дисидентки Оксани Мешко – Олеся Сергієнка.
Читайте також: Оксана Мешко. Як КДБ не зміг одну «козацьку матір» перемогти
Москвичка Софія Калістратова була не фіктивним, а реальним адвокатом генерала Петра Григоренка. Потім вона захищала у судах кримських татар, які добивалися права повернутися із депортації на свою батьківщину – Крим. Система мстилася Калістратовій – проти неї самої була порушена справа. Калістратову звинуватили у «розповсюдженні завідомо неправдивоі інформації, що ганьбила радянський і суспільний лад».
Вимушено емігрувала з СРСР адвокат багатьох російських дисидентів Діна Камінська. Вона називала себе «політичним адвокатом», брала участь у багатьох судах над «инакомыслящими» 1960-1970 років, зокрема, захищала Анатолія Марченка та Володимира Буковського.
Діна Камінська пропрацювала 37 років у радянській судовій системі і знала, що за гаслами про «повагу до людини» та «справедливість радянського суду» ховається система тотального порушення прав людини.
«Я зрозуміла, що ця несвобода – властивість системи, її невід’ємна ознака. Радянські дисиденти, яких я захищала, не були терористами. Це були люди, котрі легально боролися за дотримання законних і природних прав людини. Я не просто поділяла їх погляди. Я вважала, що вони ведуть боротьбу за те, за що були зобов’язані боротися ми – юристи».
Пізніше Діна Камінська описала усталені практики «радянського судочинства»: фальсифікацію доказів, тиск державного апарату на колективи і окремих людей і їхні неправдиві свідчення у книзі «Записки адвоката».
Чесно захищала українського дисидента Миколу Руденка та низку інших дисидентів адвокат з Ворошиловграда (Луганська) Неля Немиринська.
Читайте також: «Особливо небезпечний фронтовик-футуролог з Донбасу» – Микола Руденко
Проте усі ці випадки були скоріше винятками, що підтверджували правило. Віктор Медведчук не був винятком, а був типовим «адвокатом радянського зразка» та ще й із «спецдопуском». Він був частиною системи.
Роман Титикало, адвокат, правозахисник, досліджував справу Василя Стуса та інших українських дисидентів:
– Я не думаю, що Віктор Медведчук у тих умовах міг кардинально змінити ситуацію, якби поводив себе по-іншому на суді. Але адвокат не має права так думати, адвокат зобов’язаний надавати правову допомогу клієнту і прагнути до позитивного результату. А Віктор Медведчук навіть рідним Стуса не повідомив, що почалося слухання справи.
Василь Стус вимагав, щоб «на судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні» і оголосив відвід суддям. Адвокат Медведчук не підтримав ні відвід, ні клопотання підзахисного. Він підтримав прокурора, який просив відхилити клопотання Стуса про залучення адвоката з міжнародних правозахисних організацій, на підставі того, що «це не передбачено радянським законодавством».
У результаті суд проходив у закритому режимі й на нього не змогла потрапити навіть дружина поета.
Василь Стус відмовився від такого захисту, але суд наполіг на тому, щоб Віктор Медведчук і далі захищав підсудного.
Коли Микола Сірик «свідчив» про те, що Стус агітував його здійснювати (Василь Стус стверджував, що не знає цієї людини – ред.) «терористичні акти проти радянської влади», Віктор Медведчук не поставив цьому «свідку» жодного запитання. Зате, тим, хто добре знав Стуса, зокрема Михайлині Коцюбинській, адвокат Медведчук ставив запитання про політичні погляди Стуса.
Василь Стус повністю заперечував свою провину. Адвокат Віктор Медведчук не зробив нічого, щоб підтримати підзахисного.
Я думаю, що кар’єрі Віктора Медведчука нічого б особливо не загрожувало, якби він у судовому процесі бодай формально вів лінію захисту. Але Віктор Медведчук цього не робив і більше того – визнав вину свого підзахисного. Адвокат не має права визнавати вину клієнта, а він визнав.
Більше того, мені вдалося виявити, що за таким самим алгоритмом Віктор Медвудчук «захищав» і дисидентів Юрія Литвина та Миколу Кунцевича. Адвокат Віктор Медведчук теж визнав провину своїх підзахисних.
Михайло Савва, голова ради Експертної групи «Сова», професор права, виїхав із Росії через переслідування:
Адвокат у тоталітарній державі є формальністю, він не може майже нічого і неминуче стає частиною репресивної системи. Його завдання – формально позначити свою присутність у процесі, поставити галочку «захист був забезпечений», але захистити свого клієнта адвокат не може. Проте, навіть у тоталітарній системі тільки від адвоката залежить, чи буде він «грати» на стороні обвинувачення, відверто зраджуючи клієнта.
Що ж до справи Стуса, то тоді СРСР вже не був класичною тоталітарною державою. Але Віктор Медведчук «грав на боці обвинувачення».
З огляду на це, важко припустити, щоб зараз у Мінському процесі Віктор Медведчук ідейно був на боці в’язнів Кремля, а не на боці свого кума Володимира Путіна. Хоча, якби зараз, за його сприяння або імітації сприяння Олега Сенцова звільнили, то Віктор Медведчук, можливо, зміцнив би свій політичний рейтинг.
Але, важливо розуміти, що у справі Сенцова Віктор Медведчук не може нічого. Для Путіна справа Сенцова є принциповою, це той випадок, коли Путін демонструватиме безглуздість усіх спроб тиснути на нього. Для Путіна демонстрація неефективності тиску на нього – це не примха, це традиційна стратегія, від якої він не відмовиться. Медведчук, безумовно, не та людина, яка може переконати Путіна змінити стратегію. Незважаючи на те, що вони в особистих стосунках, це зовсім не те, про що Медведчук може попросити у Путіна про особисту послугу. Справа ж навіть не у Сенцові, а у демонстрації принципу: «Не піддаюся тиску».
Тож, важко припустити, що Медведчук буде на боці Сенцова з ідейних міркувань, але він зацікавлений у збереженні свого впливу в Україні. Я не виключаю, що з цієї точки зору Медведчук зацікавлений у свободі для Сенцова. Але, повторю, він не може жодним чином у цьому випадку вплинути на рішення Володимира Путіна.
