Минув рік, як Порошенко підписав закон про мову. Які результати?

15 травня 2020 року виповнився рік, як п'ятий президент України​ Петро Порошенко підписав закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». До свого ухвалення цей закон пройшов через бурхливі обговорення, внесення численних правок та політичні парламентські баталії. Радіо Свобода нагадує головні норми закону, а також подає думки експертів щодо того, чи почав закон про мову діяти при новій політичній владній команді.

Історія ухвалення (зворотна хронологія):

• 16 липня 2019 року – закон про мову, за винятком окремих положень, набрав чинності
• 15 травня 2019 року – закон підписав президент Петро Порошенко
• 25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», проти проголосували депутати із «Опозиційного блоку» і групи «Відродження». За час парламентського розгляду законопроєкту, народні депутати схвалили або відхилили 2065 поправок із 2082.
• 4 жовтня 2018 року парламент ухвалив закон про мову в першому читанні
• 28 лютого 2018 року Верховна Рада дала старт розгляду в другому читанні мовного закону. Загалом до законопроєкту до другого читання було подано майже 2100 поправок
• 28 лютого 2018 року Конституційний суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» (так званий закон «Колесніченка-Ківалова») неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення. Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене.

Закон зобов'язує володіти українською мовою:

• Держслужбовців, високопосадовців та кандидатів на посади: зокрема, президента, прем’єра, спікера та віцеспікера, міністрів, керівників усіх центральних органів влади та органів Автономної Республіки Крим.
• Суддів
• Адвокатів і нотаріусів
• Працівників галузі освіти
• Працівників патронатних служб
• Працівників систем охорони здоров'я
• Менеджмент державних та комунальних підприємств
• Осіб, які хочуть отримати громадянство

Сфери, в яких закон передбачає домінування української мови:

• У державному секторі та в органах місцевого самоврядування
• У комунальному секторі та на підприємствах усіх форм власності
• У громадській сфері
• В освіті та науці
• У медицині
• У сфері послуг
• На транспорті
• В енергетиці та промисловості
• У сфері культури
• У медіа та інтернет-ресурсах
• У сфері телекомунікації та поштового зв’язку
• Під час усіх публічних заходів, зокрема і спортивних змагань
• В армії та силових структурах

Закон передбачає вільне вживання мов меншин та іноземних мов:

• У приватному спілкуванні
• У релігійних обрядах
• У сфері вивчення іноземних мов
• У наукових виданнях (якщо йдеться про мови Ради Європи).
• У назвах і зображеннях зареєстрованих в Україні торгових марок.
• У культурному житті національних меншин: їхні потреби захищає окремий закон «Про національні меншини».
• У роботі прикордонників, правоохоронців, медиків, суддів та правників, які мають справу з людьми, які не знають української мови.

Що відбулося за час від набуття чинності закону про мову:

• Було створено інституцію – Уповноважений із захисту державної мови, першим в історії України мовним омбудсменом стала Тетяна Монахова, яку 27 листопада 2019 року уряд призначив на цю посаду.
• Створили Національну комісію зі стандартів державної мови.
• 6 листопада 2019 року уряд постановив утворити Національну комісію зі стандартів державної мови як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовує та координує Кабінет міністрів України через міністра освіти і науки. Комісію очолила Орися Демська​.
• Контрольно-дисциплінарний комітет Української асоціації футболу оштрафував футбольний клуб «Шахтар» на 20 тисяч гривень за оголошення недержавною мовою під час гри з «Динамо» у Харкові 10 листопада 2019 року.
• 24 квітня 2020 року Тетяна Монахова написала заяву про звільнення з посади мовного омбудсмена за власним бажанням, пояснивши свій вчинок відсутністю у владі політичної волі виконувати закон про мову, зокрема, до цього часу так і не було створено Секретаріат мовного омбудсмена. 7 травня уряд прийняв її відставку
• 24 квітня 2020 року Національна комісія зі стандартів державної мови передала Міністерству освіти і науки для громадського обговорення проєкт постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження порядку проведення іспиту на рівень володіння державною мовою». Пропозиції можна надсилати до 25 травня 2020 року

Що кажуть експерти?

Радіо Свобода опитало тих, хто відстежує впровадження норм закону про мову:

Тарас Марусик, фахівець із мовної політики, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при КМО «Меморіал»​:

– Добре те, що закон був ухвалений, попри жорстку протидію проросійських політичних сил. Не є добрим те, що фактично нова влада вдалася до розмивання та саботажу норм мовного закону.

Тетяна Монахова, яка була призначена на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, на мій погляд, була несамостійною фігурою, була закритою для пропозицій громадських активістів (провела одну зустріч із тими, хто багато років бореться за реальне утвердження української мови) і фактично не контролювала дотримання мовного законодавства. Звісно, що вона не могла належним чином працювати, оскільки не було створено Секретаріату мовного омбудсмена. А чому його не створили?!

Тепер від 7 травня уряд має 30 днів, щоб обрати із запропонованих кандидатур і призначити нового мовного омбудсмена.

Все ж зрушення є. Головне – рухатися далі. Мене потішило те, що ведучий програми «Великий футбол»​ Олександр Денисов заявив, що готується вести програму українською мовою.

Детально Тарас Марусик проаналізував ситуацію із впровадженням норм мовного закону тут: Мовному законові – один рік: перші підсумки, владний саботаж і відставка мовного омбудсмена

Олексій Мустафін, генеральний продюсер «ЕспресоТВ»:

– На жаль чи на щастя, я не побачив ще прямої дії закону про мову. Нинішня влада про нього просто забула. А історія із мовним омбудсменом стала квінтесенцією цього ставлення.

Утім, важко було чекати якоїсь усвідомленої політики в мовній царині, коли стратегія у діях влади відсутня в принципі. От і виходить, що про мовний закон сьогодні згадують його ініціатори, але в них немає важелів запровадити його в життя.

Анастасія Розлуцька, керівниця ГО «Український світ»:

– Сам факт ухвалення і підписання закону про мову є перемогою для країни. Є законодавча база для відстоювання української мови і є можливість аргументувати право на отримування інформації, послуг державною мовою. При всіх деяких владних і не лише спротивах, відсутності омбудсмена – це вже хороший фундамент для подальшого розвитку мови та захисту мовних прав. Створена Національна комісія зі стандартів державної мови, яка уже розробила проєкт такого стандарту.

Сергій Костинський, експерт у галузях інформаційної політики, регулювання та захисту телерадіоінформаційного простору​, колишній член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Закон про функціонування української мови в статусі державної поки що жодним чином не впливає на мовну ситуацію в українських медіа.

Оскільки норми закону, які стосуються, наприклад, галузі телерадіомовлення, набудуть чинності лише наступного року. Але суттєво на ситуацію з поширенням української мови впливає поточний стан справ у медіарегуляторі – Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, який повинен забезпечувати виконання вимог не тільки закону про державну мови, але також закони про мовні квоти на радіо і телебачення.

Вже очевидно, що з квітня Національна рада послабила контроль над виконанням вимог цих законів українськими мовниками. Під час останнього засідання Національної ради, голова регуляторного органу Ольга Герасим’юк публічно заявила, що регулятор наразі здійснює моніторинг шести загальнонаціональних телеканалів на предмет виконання мовних квот: Україна, «1+1», ICTV, СТБ, «2+2» та «Інтер».

Це доволі дивна для мене заява, оскільки у всі попередні роки впритул до березня цього року Національна рада здійснювала масштабні регулярні моніторинги не менше ніж 27 загальнонаціональних ефірних телеканалів (зараз їх уже 28), 47 супутникових телеканалів та 183 регіональних і місцевих телеканалів. Крім того, регулятор регулярно моніторив 15 загальнонаціональних радіостанцій та 198 регіональних і місцевих радіомовників. Після кожної хвилі моніторингу Національна рада звітувала про отримані показники, презентувала тенденції та робила прогнози щодо подальшого розвитку ситуації.

Виходить, що зараз моніторинг галузі телерадіомовлення здійснюється Національною радою формально, з мінімальним навантаженням та з незрозумілою вибіркою телеканалів (у вибірці присутні телеканали 4-х найбільших приватних медіагруп, але, наприклад, відсутні телеканали Суспільного мовлення).

Здається, поточний моніторинг здійснюється не для того, щоб тримати ситуацію під контролем, але всього лише заспокоїти громадськість. Що це означає для суспільства?

Уже неважливо, як закони впливають на мовну ситуацію на телебаченні і радіо, якщо Національна рада перестала контролювати виконання цих законів та, загалом, відпустила ситуацію.

Тобто, наразі вже ніхто не знає, що відбувається з українською мовою. І це дуже поганий сигнал, оскільки він може спровокувати відкат мовних квот та поступове зменшення частки української мови в медіа. І жоден закон не зможе зупинити цей процес, якщо Національна рада не повернеться до регулярного якісного моніторингу широкої вибірки сотень українських телеканалів і радіостанцій.

(Радіо Свобода звернеться за коментарем до Ольги Герасим'юк)

Катерина Мельник, працювала у проєкті «Безкоштовні курси української мови»

– Рік – це замало для того, щоб ефект дії Закону можна було відчути на побутовому рівні. Водночас із набуттям Законом чинності спершу справді відбувся певний ідеологічний зсув, розуміння, що держава готова докласти зусиль для належного функціонування державної мови. Нині це пішло на спад, вочевидь, із політичних причин та зміни пріоритетів у державній політиці. Втім, Закон від початку не передбачав, як на мене, достатніх дієвих механізмів його виконання.

Проте я не юрист, тож мені складно вповні оцінити ситуацію. Інститут Уповноваженого із захисту державної мови так і не запрацював, як слід. Закон також передбачає, що «Держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги». Я не помітила, щоби це було втілено. Буду рада помилитися.

На побутовому рівні я не відчула, що суттєво побільшало української мови. У сфері обслуговування досі в більшості випадків потрібно просити про спілкування українською й пояснювати, чому це необхідно. Це принизливо, чесно кажучи. Можна далеко не ходити і поглянути на досвід Святослава Літинського, в якого не поменшало роботи з позовами про ненадання послуг українською. Водночас Закон – це лиш перший крок.

Не можна просто ухвалити Закон і сподіватися, що він сам по собі якось запрацює. Необхідно розробляти механізми його дотримання, пропрацьовувати подальші політичні кроки. Зрештою, пояснювати й знову і знову говорити про необхідність функціонування державної мови на всіх рівнях, доки це не зрозуміє кожен і кожна в Україні. Для цього потрібні роки наполегливої праці. І політична воля.