Президент Росії Володимир Путін 16 березня нагородив понад сотню будівельників мосту через Керченську протоку. Звання «Герой праці» він присвоїв Аркадію Ротенбергу, якому, як писали засоби масової інформації, «по дружбі» доручив будівництво мосту та забезпечив щедрим бюджетним фінансуванням, а також ‒ для балансу! ‒ монтажнику Миколі Зайкову. Інші більше ніж сотня учасників будівництва нагороджені орденами «За заслуги перед Вітчизною», Олександра Невського, Пошани, Дружби, а також медалями та присвоєнням почесних звань «Заслужений будівельник Російської Федерації». Нагороджені також будівельники та інші співробітники компаній-підрядників, представники замовника та інші.
Нагородження відбулося через три місяці після того, як 18 грудня 2019 року Ростехнагляд підтвердив технологічну готовність залізничної частини мосту, а Росавтодор видав дозвіл на введення об'єкта в експлуатацію, хоча випробування об'єкта за всіма наявними нормами і правилами здачі об'єктів в експлуатацію просто не проводилися. Нагадаємо, що автомобільний рух мостом був запущений 16 травня 2018 року, залізничний ‒ 23 грудня 2019 року. Генпідрядником будівництва Керченського мосту виступила компанія «Будгазмонтаж», що належить Аркадію Ротенбергу. Вартість контракту склала майже 228 млрд рублів.
У світлі цього нагородження як ніколи видно політичний характер цього об'єкта, його екологічна шкода, завищення ціни та невідповідність його тим вимогам, які висувають до об'єктів такого масштабу потреби й технології ХХI століття.
Як розвивався проєкт
Щоб зрозуміти суть цих претензій, треба поглянути на витоки цього проєкту. Його історія триває з 1870 року, коли стало зрозуміло, що траса Індо-Європейського телеграфу Лондон-Делі йде найкоротшим шляхом з туманного Альбіону в Азію. Але ідея збудувати міст через Керченську протоку трасою телеграфу тоді була оцінена як неприпустимо дорога. Наприкінці ХІХ століття ідею будівництва «загати» через Керченську протоку висуває син Дмитра Менделєєва Володимир, якого нинішні люди мало знають, бо він рано помер. Але сам Дмитро Менделєєв писав, що Володимир як вчений був талановитіший, ніж він. Але в 1903 році Микола II відхилив розроблений проєкт, пославшись на вступ Росії в російсько-японську, а потім у Першу світову війну. Царю, звичайно, вигідніше та легше було воювати, ніж будувати.
Німецькі війська збудували через Керченську протоку канатну дорогу
Після цього ідея «дрімала» аж до Другої світової війни. У 1942-1943 роках німецькі війська збудували через Керченську протоку канатну дорогу, яку гітлерівський архітектор, а пізніше рейхміністр озброєнь Третього Рейху Альберт Шпеєр цінував як стратегічний об'єкт. Її пропускна потужність становила тисячу тонн вантажів на добу та забезпечувала постачання 14 наступальних дивізій Вермахту. Але ні танки, ні бронеавтомобілі, ні артилерію канатною дорогою не перекинути. Тому Гітлеру потрібний був міст для перекидання важкої техніки. Війська розпочали виконання наказу фюрера, але встигли тільки завезти будматеріали, вузли та конструкції майбутнього мосту.
А коли навесні 1944 року Кримом заволоділи радянські війська, вони відновили роботу канатної дороги. Їм також дісталися і конструкції мосту. Сталін поставив завдання ‒ збудувати міст до 25-ї річниці Жовтневої революції, тобто... за 7 місяців. До дати встигли, але якість робіт була низькою. На багатьох опорах були встановлені льодорізи. Зима 1944-1945 років була морозною, Азовське море замерзло, але в лютому 1945 року настала різка відлига, і величезні поля льоду рушили з Азовського моря прямо на міст. Вони звалили 46 опор, 53 прольоти, більшість паль були пошкоджені. Уламки мосту розібрали, щоб не заважали судноплавству.
Уламки льоду звалили 46 опор, 53 прольоти
Це тільки перший розділ історії мосту через Керченську протоку. У 70-х роках були розроблені ще кілька проєктів, однак з тих чи інших причин вони не були реалізовані.
Реально можливість будівництва обговорювалася у 90-х роках за «президента Криму» Юрія Мєшкова. Були запропоновані ще кілька проєктів, але ідея мосту тоді вже набула політичного значення і широко експлуатувалася тільки перед виборами. Зокрема, як передвиборча агітація колишнього спікера кримського парламенту Анатолія Гриценка та голови Ради міністрів Криму Віктора Плакиди, які разом зі своїми кубанськими колегами пропонували вже полегшений варіант, якийсь «місток» ‒ всього на дві смуги для автомобілів і одну колію для потягів.
Вимоги ХХI століття
Але після лихоманки 90-х, у результаті осмислення всієї історії проєкту стало зрозуміло, що цей об'єкт за своїми масштабами та значенням вимагає зовсім нових підходів. Експерти, зокрема, кримський аналітик Андрій Клименко під час роботи головою Радміну Сергія Куніцина, стали пропонувати абсолютно нову концепцію мосту, вірніше, нову концепцію всієї транспортної магістралі від Великобританії до Індії, Китаю та всієї Азії, яка б відповідала вимогам ХХI століття.
Стали пропонувати нову концепцію всієї транспортної магістралі від Великобританії до Індії, Китаю та всієї Азії
Стало зрозуміло, що така транспортна магістраль, основною ланкою якої стає Керченський міст, може об'єднати фактично півсвіту. Вони пропонували обговорити проєкт на міжнародному рівні і для його реалізації створити міжнародний консорціум, який би, застосовуючи світові технології ХХI століття, створив небачену досі Європейсько-азіатську транспортну магістраль. За підрахунками аналітиків, у такий консорціум могли увійти зі своїми інтересами, грошима та технологіями понад 60 країн. Магістраль об'єднувала економіки двох величезних континентів Землі. Але не так сталося, як гадалося...
Від агітоб'єкта до операції прикриття
У 2000 році за «будівництво» мосту беруться тодішній спікер Верховної Ради Криму Леонід Грач та мер Москви Юрій Лужков. Їхня гучна зустріч на березі Керченської протоки завершилася будівництвом гранітних пам'ятних знаків, після чого, використавши ідею в агітаційних цілях, про міст забули.
Гучна зустріч на березі Керченської протоки завершилася будівництвом гранітних пам'ятних знаків
У 2008 році можливість будівництва обговорювалася вже на рівні прем'єр-міністрів України та Росії, будівництво мосту було внесене в «Транспортну стратегію України до 2030 року». У 2010 році за ідею Керченського мосту беруться вже президенти України та Росії, але вона грає роль лише «димової завіси» під час підписання угоди про продовження базування Чорноморського флоту.
У грудні 2013 року в Москві була підписана угода між урядами України та Росії про узгоджені дії з організації будівництва транспортного переходу через протоку. Усі економісти вважали, що проєкт нарешті почав реалізовуватися, але як показали подальші події, це був всього лише маневр-відволікання для того, щоб приспати пильність України в період підготовки вторгнення Росії в Україну. Про спільний Європейсько-Азійський проєкт дійові особи цього заходу не згадували.
І ось, як і Юрій Мєшков у 90-ті роки, Володимир Путін після захоплення Криму в 2014 році гостро відчув нестачу мосту. Перш за все для перекидання особового складу військових з'єднань та важкої техніки. Як відкрилося пізніше ‒ і для постачання Криму продовольством і матеріалами. Будувати міст до Криму Путін почав, як і німці в 1944 році, наспіх, без економічної експертизи, без геодезичних досліджень, незважаючи на екологію та економічну доцільність.
Будувати міст до Криму Путін почав, як і німці в 1944 році, наспіх
Перший міст, збудований під керівництвом Альберта Шпеєра, мав довжину всього 4,5 кілометра. Така ширина Керченської протоки в місці поромної переправи. Довжина нинішнього мосту становить понад 19 кілометрів. Споруду називають «найдовшою в Європі», але це не правда. По-перше, Керченський міст на три чверті довжини ‒ просто насипана на мілководді дамба, продовження тієї дамби, яку колись насипав губернатор Краснодарського краю Росії Олександр Ткачов. Дамба виходить на острів Тузла, пролягає ним і перетворюється на власне міст вже над судноплавною частиною протоки. Тому якщо говорити про сам міст, то довжина його надводної частини не перевищує 7 кілометрів.
Довжина його надводної частини не перевищує 7 кілометрів
Сама ж дамба довжиною понад 12 кілометрів поперек протоки створює перешкоду для всього живого і завдає акваторії величезної шкоди, перешкоджаючи наявному водообміну між Азовським та Чорним морями, нересту риб, гніздуванню птахів. Уздовж неї морські течії створюють наноси мулу й перешкоджають морському судноплавству, вилову риби, проведенню наукових досліджень морського дна, моніторингу сейсмічних процесів.
Як би не пишалися російські мостобудівники, скільки б віршів і пісень про нього не складали придворні поети та музиканти, але, будучи суто політичним проєктом Путіна, з інженерної, економічної, технологічної сторони міст виявився зовсім не на рівні вимог ХХІ століття. Відкинувши прогресивний проєкт Євро-Азійської магістралі, Володимир Путін всього лише завершив проєкт на тому рівні, на якому він мислився свого часу Альбертом Шпеєром та Адольфом Гітлером ‒ транспортною магістраллю для перекидання військ і важкої техніки, причому значення його обмежується одним невеликим регіоном. І не більше того...
Будівництво мосту дійсно штурмували. Роботи кілька разів призупиняли через проблеми то з матеріалами, то з фінансуванням. Передові країни світу давно вже будують не так. Наприклад, у Китаї за два роки збудували Даньян-Куньшаньський віадук довжиною 164,8 кілометра між Шанхаєм та Нанкіном за 1,46 млрд доларів. Розрахунки показують, що на один метр мосту китайці витрачали в середньому 8,8 тисячі доларів. Протяжність Керченського мосту ‒ всього 19 кілометрів. Він збудований за кошти державного бюджету. Загальна вартість проєкту становить близько 228 млрд рублів, тобто майже 4 млрд доларів. І ця сума постійно зростала з початку будівництва. У розрахунку на один метр Керченського мосту в середньому витрачено близько 209 тисяч доларів. Тобто один метр мосту російським платникам податків коштував у 24 рази дорожче, ніж значно довший та сучасніший міст китайським. Схоже, основу свого віадука російські будівельники заливали не цементом, а живими асигнаціями.
Міст перетворюється на невичерпне джерело збагачення олігарха, його свити та, мабуть, представників влади
Варто врахувати, що будівництво Кримсько-Кубанської магістралі ще не завершене, потрібно добудовувати супутню інфраструктуру ‒ залізницю, вокзали, під'їзні шляхи, врешті-решт, її треба буде ще електрифікувати, збудувати інфраструктуру з обох боків протоки. Схоже, що більшість цих підрядів дістанеться одному й тому ж підряднику. Наприклад, підряд на будівництво під'їзних шляхів укладений з компанією ТОВ «Будгазмонтаж» російського олігарха, тепер уже Героя праці Росії Аркадія Ротенберга, якому дісталися всі вигоди від будівництва самого мосту. Оскільки збудувати на обох берегах протоки належить ще багато, то міст перетворюється на невичерпне джерело збагачення олігарха, його свити та, мабуть, представників влади, оскільки ніхто з них не виступив проти настільки обурливого завищення вартості будівництва. Як і проти невиправдано завищеного політичного, економічного, транспортного значення мосту, збудованого зовсім не так, як треба було б будувати у ХХI столітті.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Керченський міст
Автодорожню частину мосту через Керченську протоку відкрили для руху легкових автомобілів у травні 2018 року, пізніше відкрився рух вантажного транспорту.
У грудні 2019 року президент Росії Володимир Путін запустив рух пасажирських поїздів мостом.
Прокуратура Автономної Республіки Крим відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного переправлення осіб через державний кордон України до анексованого Криму Керченським мостом.
МЗС України висловило рішучий протест через запуск руху залізничною частиною Керченського мосту. А представництво президента України в Автономній Республіці Крим заявило про протиправність запуску цього залізничного сполучення.
Міністерство фінансів США запровадило санкції щодо компанії Grand Service Express, яка здійснює залізничні пасажирські перевезення Керченським мостом.
П'ятий президент України Петро Порошенко заявив, що незаконне будівництво Керченського мосту в анексованому Росією Криму є черговим свідченням зневаги до міжнародного права з боку Кремля. Українська сторона вийшла з договору з Росією про будівництво мосту в 2014 році – після анексії Криму.
