Загроза повномасштабного вторгнення російської армії – топ-тема усього року в Україні. Про це попереджали американські і українські розвідники, писали провідні світові ЗМІ і обговорювали на усіх міжнародних платформах. Путін почав активно стягувати війська до українського кордону ще навесні. Друга масована передислокація відбулася цієї осені. У грудні міністр оборони України Олексій Резніков попередив – 2022 рік може розпочатися з великої війни.
Цього разу Донбас.Реалії вирішили розібратися з основними сценаріями, за якими може розвиватися протистояння між Україною і Росією у 2022 році.
Наприкінці грудня секретар РНБО Олексій Данілов повідомив, що на відстані двохсот кілометрів від українського кордону Кремль зосередив вже 122 тисячі військових. Це означає, що нарощування сил продовжується попри перемовини між президентами Путіним і Байденом. Тут варто відзначити, що ще цієї весни, під час попереднього загострення, в Міноборони України заявляли: один із найімовірніших сценаріїв ескалації – вторгнення на південь країни із ціллю вирішити проблему водозабезпечення анексованого Криму.
Загроза з півдня
Дорога Чонгарського півострову веде до передових позицій українських військових – росіяни вже були тут у березні 2014 року – вони зайняли три точки на півдні Херсонщини: на Чонгарському півострові, півострові Ад та на Арабатській стрілці. Спочатку з гвинтокрилів висадився десант, опісля чого до позицій підтягнули бронетехніку. Усього російські військові були тут близько 10 місяців, пішли у грудні 2014 року.
Під час навчальної тривоги бійці і техніка висуваються на заздалегідь обладнані позиції, озброєння приводиться до повної бойової готовності. У цей час в рації лунає:
«Броня 125-126, орієнтир 14, вправо 800, вище 300. Група катерів – знищити. Броня плюс. Ціль знищена».
Противник може здійснювати наступ як по воді, на повітряних подушках, так і по дорогахПозивний «Сокіл»
Бійці пояснюють: аби у потрібний момент усі відпрацювали точно, необхідно постійно відточувати навички, тому тренування з протидії десанту тут проводять постійно, каже військовий із позивним «Сокіл»:
«Ландшафт, здебільшого, морський. Водяний. Противник може здійснювати наступ як по воді, на повітряних подушках, так і по дорогах на бойових броньованих машинах і в пішому порядку».
На відміну від війни на Донбасі, поруч із анексованим Кримом відчуття прямої загрози немає, каже інший військовий з підрозділу Олег.
«Як сказати… Розуміння, що це треба робити – так. Але такого, що зайвий раз голову не можна підняти, що щось прилетить – ні».
З передових позицій українських військових в районі пункту пропуску «Чонгар» контрольовану росіянами територію видно неозброєним оком. Як кажуть бійці, до російських військових не більше двох кілометрів. Тому звідси можуть регулярно спостерігати за пересуваннями військової техніки супротивника, розповідає «Сокіл»:
«Вони постійно проводять патрулювання шляхом запуску гелікоптерів у повітря: Мі-8, Мі-24. Постійно також бойові броньовані машини, танки, бойові машини піхоти видно з їхньої сторони. Вони переміщуються з однієї позиції на іншу, показують таким чином свою присутність. Показують, що вони навчаються. Особового складу не видно. В основному видно техніку».
Бліндажі і шанці на півдні Херсонщини дуже нагадують лінію фронту на Донбасі і, зважаючи на дані української розвідки, укріплення тут не зайві, адже саме окупований Крим зараз називають однією з основних точок, де відбувається концентрація російських військ. Військові на місцях кажуть, що краще перестрахуватися:
Перспектива масштабної війни буде «маячити», поки Україна буде вразливою мішеннюВалентин Бадрак
«Знаєте, тут можна повернутися до 2014 року. Теж думали, що не може, а виявилося, може. Думаю, береженого Бог береже. За той період, що ми тут, несемо службу спокійно, монотонно. Нічого надзвичайного. Радше змінилося на цих ток-шоу у Скабєєвої і тому подібних», – міркує боєць ЗСУ Олег.
Нова зброя для оборони
Вже у 2022 році український ВПК обіцяє суттєво посилити оборону українського узбережжя. Навесні до війська має надійти перший дивізіон протикорабельних ракетних комплексів «Нептун», що зможе вражати цілі на відстані до трьохсот кілометрів.
«Перспектива масштабної війни буде «маячити» до тих пір, поки Україна буде слабкою, вразливою мішенню. А для того, щоб Україна перестала бути вразливою потрібен такий вагомий рівень переозброєння, починаючи з крилатих ракет «Нептун». І якщо брати дивізіони, то там треба три-чотири дивізіони щонайменше, щоб мати певний паритет з ракетними силами Чорноморського флоту», – розповідає Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння.
За даними ГУР МО, росіяни поруч з українськими кордонами вже зосередили понад три сотні бойових літаків, що будуть використані у випадку масштабної агресії. І окупований Крим у цьому випадку – не виняток. Тому зараз на південному напрямку особливу увагу приділяють саме протиповітряній обороні:
«Задача, в разі чого, однозначно складна, тому що сили противника в декілька разів переважають наші. Але я думаю, що жоден пілот не сяде в літак чи вертоліт знаючи, що ми тут, бо ніхто не хоче бути смертником. Знищимо одного, і інші перестануть сюди летіти. Тому ми тут потрібні за будь-яких обставин. Нас можуть використовувати на будь-якому напрямку. У нас одна ціль – знищення повітряного противника, яким би він не був: це вертоліт, літак, крилата ракета чи безпілотний літальний апарат», – розповідає командир батареї ЗРК Олег Полов’яненко.
Іще одна важлива розробка, яка може вплинути на хід бойових дій у разі масштабного вторгнення – реактивна система залпового вогню Вільха-М. Розробники з КБ «Луч» заявляють, що техніку можуть взяти на озброєння ЗСУ першого кварталу 2022 року. Чому це важливо, пояснює Валентин Бадрак:
«Це здатність вражати на 110 кілометрів високоточно. Один залп – 12 ракет. Якщо ми допустимо, що будуть нанесені ракетні удари по критичним об’єктам інфраструктури, то все одно, без заходу наземних військ, без наземної складової операції результату не буде. Тому тут така потужна артилерія високоточна може відігравати значну роль, тому що може, фактично, уражати противника ще на підходах до кордону. Ще до зіткнення прямого. Це дуже важливо: до зіткнення з українськими військами».
Війна малих груп
Командування Об’єднаних сил ЗСУ на південному напрямку постійно проводить найрізноманітніші військові навчання. Працюють і танкісти, і артилерія, і протиповітряна оборона, і, навіть, тактичні ракетні комплекси.
Втім, під час бойових дій мають значення і малі групи, їхні дії під час можливої ескалації можуть мати величезне значення, пояснює боєць із позивним «Люкс»:
«Ми більше зосереджені на точкових ударах, які можуть визначити завершення основного бою. Є об’єкти, які неможливо знищити з допомогою якоїсь крупнокаліберної техніки. Потрібно конкретно прийти на цей об’єкт, впевнитися, що він знищений і піти. Наприклад, пункт управління. Там завжди є кілька генералів або якісь головні чини, усунення яких може вплинути на ведення бойових дій з боку противника».
«Якщо буде активізація бойових дій і наступи будуть на інших напрямках, то це не буде така фронтальна війна. Це буде війна мобільна і на певних напрямках. Тому завдання – готувати підрозділи і особовий склад в тому числі і до дій в мобільних, невеликих підрозділах і дій самосійних. Якраз спроможність цих з’єднань діяти самостійно, активно, агресивно наносячи удари і відходячи за принципом «кусай і відійди» – оце, мабуть, найкраща буде тактика, якщо росіяни будуть переважати нас в кількості і якості своєї техніки», – пояснює глобальне значення малих груп у бойових діях Сергій Кривонос, ексзаступник командувача Сил Спецоперацій ЗСУ.
Інша вправа, яку відпрацьовують військові, – засідка. За легендою, підрозділ отримав інформацію про пересування вантажівки супротивника із цінним вантажем. Розповідає у розмові з Донбас.Реалії боєць із позивним «Гудвін»:
– За задумкою, ми повинні були знищити особовий склад противника, заволодіти технікою і з цією технікою на подальше виконання завдання».
– Зараз дуже багато розмов про нарощування сил противника, про пересування техніки. Як сприймаєте ці новини?
– Це все робиться для того, щоб підірвати наш бойовий дух. Може якось пригнітити моральний стан цивільного населення. Але що я скажу: не треба цьому піддаватися, це все побрехеньки. Це все дезінформація. Якщо вони будуть щось робити, нехай. Ми покажемо як вміємо захищатися. Це наша земля і ми будемо її захищати до останнього, – каже «Гудвін»
Перекидання особового складу ми поки не бачимо, лише технікаРуслан Лєвієв
«Нашими сильними сторонами може бути знання території, на якій ми воюємо. Те, що ми захищаємо свою територію, – це моральна (перевага, – ред.) і плюс злагодженість підрозділів і їх підготовленість до дій на цій місцевості. Принцип номер один, який ми маємо чітко зрозуміти за той час, який у нас є: не жаліти солдата на полігоні, але берегти в бою. Оце завдання командира. І чим більше поту на полігоні, тим менше крові на полі бою», – переконаний Сергій Кривонос.
Росія нарощує війська
Тим часом дослідники з американської DFRLab, вивчаючи світлини з супутників та відео із соцмереж зафіксували нову військову російську техніку у Брянській, Курській, Воронезькій, Ростовській областях і в анексованому Криму.
«Ось ця от Курська область ніби «замикає» лінію «оточення» російськими військами вздовж усього російсько-українського кордону. В той же час продовжує стягуватися, поки, лише техніка і плюс рота охорони, супровід. Тобто перекидання особового складу ми поки не бачимо, лише техніка. Як ми припускаємо, з урахуванням тієї кількості техніки, що ми бачимо вздовж усього російсько-українського кордону, аби перекинути особовий склад, який міг би пустити техніку в бій, піти в наступ – потрібно не менше пари тижнів. Якщо особовий склад будуть перекидати літаками і в меншій мірі потягами. Тоді пара-трійка тижнів», – описує скупчення російських військ засновник розслідувальної групи Conflict Intelligence Team Руслан Лєвієв.
Російський політолог Іван Преображенський вважає, що Володимир Путін зосередив російську армію поруч з українськими кордонами одразу заради кількох цілей: переговори зі США, шантаж НАТО про гарантії безпеки для Москви, погроза Україні і, найменш вірогідна ціль, – справжня війна:
«5% приблизно зі 100%. Це вірогідність початку бойових дій саме зараз, у січні. Як це було означено кількома розвідками. Я думаю, що Росія, в принципі, демонструє саме серйозну готовність почати бойові дії, проводить усю підготовку так, аби було очевидно, що вона готова почати бойові дії, витрачає стільки коштів, скільки необхідно, але на сьогоднішньому етапі вона ще може розвернутися. Якщо ця ситуація збережеться до кінця січня, тоді вірогідність виросте до понад 50%, якщо війська продовжать стояти. Тому що, врешті-решт, будь-які мобілізаційні заходи стають занадто дорогими і воювати часто виявляється дешевше, аніж залякувати».
В очікуванні переговорів
Трохи більше як за тиждень до закінчення 2021-го, Володимир Путін провів свою щорічну пресконференцію. Його заяви, що стосувалися вимог Москви до Заходу, мали безапеляційний тон:
«Наші дії будуть залежати не від ходу перемовин, а від безумовного забезпечення безпеки Росії. Сьогодні і на історичну перспективу».
На цьому заході в нього тричі запитали про НАТО, гарантії для Росії та можливу війну з Україною. Раніше МЗС РФ опублікувало проекти договорів зі США та НАТО про взаємні гарантії безпеки, один з яких про те, що Україна не повинна стати членом Альянсу. Прямо відповідати про повномасштабне вторгнення Володимир Путін не став. У той же час звинуватив Київ у підготовці до активних боїв на Донбасі:
Казочки, що Путін розповідає, що Україна готується напасти? Ну, ми що, дурні, чесно?Олексій Гарань
«Тепер нам кажуть: війна, війна, війна. Складається враження, що, можливо, готують третю військову операцію? І нас заздалегідь попереджають: не втручайтеся, не захищайте цих людей. Втрутитеся, будете захищати, ось такі-то, такі-то санкції послідують. І готуються, можливо, до цього? Перший варіант, на який ми повинні реагувати і, щось думаючи про це, щось робити».
«Є фактори, на які ми не можемо вплинути, ми маємо бути готовими до агресії, на жаль. Знову ж таки, це не від нас залежить. Знаєте, ці казочки, що Путін розповідає, що Україна готується напасти? Ну, ми що, дурні, чесно? Зрозуміло, що ми ж будемо воювати не з цими бойовиками, а з російською армією. Тобто ясно, що цього немає в планах України. Нам болить, коли гинуть наші люди. Ну, ми розуміємо, що все це байки, і, я думаю, що це – лише пропаганда, насправді. Але ми маємо бути готові до будь-якого розвитку позицій», – відказує професор політології Києво-Могилянської академії та науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.
Розслідувачі з Conflict Intelligence Team напряму спілкуються з російськими солдатами на полігонах поблизу українських кордонів. Тому і в них питали про подальші плани і тривалість відряджень, каже Руслан Лєвієв:
«В тому числі, хоча б [плани] перекидання на територію, контрольовану сепаратистами, припустимо, аби розпалити там поки якийсь конфлікт. Вони кажуть, що також і їхні начальники, які перебувають на місцях – начальник підрозділу, начальник військової частини якоїсь – вони кажуть, що нічого не відомо. Самі не розуміють, що буде далі. Тобто їм не повідомляють про стан справ. Тобто, можливо, усі зайняли позицію вичікування – буде наказ, не буде наказу – поки не ясно. Зараз на канікули відправили усіх, хто не пов’язаний із ротою охорони і обслуговуванням техніки. І на місцях, на полігонах, залишили лише охорону, солдатів і тих, хто потрібен для обслуговування техніки».
Про те, що росіяни думають про можливу велику війну Донбас.Реалії запитали у жителів Москви. Хтось не захотів відповідати зовсім, інші звинуватили політиків обох країн. Кілька ж людей відповіли більш розгорнуто:
«Війна вже давним-давно йде і заплющувати очі на це не потрібно. Політична, словесна, яка завгодно. Головне, що вбивають людей. Просто вбивають людей. Війна вже давно триває. Винних я не шукатиму», – вважає жінка.
«Тут не може бути однієї сторони винної (у можливій війні, – ред.). Так не буває в жодному конфлікті. Не можна сказати, що чітко винна одна сторона. Це, так би мовити, клубок «винностей», – вважає житель Москви, – я думаю, що це просто такий крок, напевно, навіть відчаю, яке дійсно у керівника (Володимира Путіна, – ред.), напевно, присутнє. Але те, що занадто дорого дається будь-яка війна – ніхто на це не піде. Жодна країна».
«Сама по собі Україна уже в значному ступені втратила державність, тому воювати вона не може», – вважає інший чоловік.
«Не може бути такого. Яка війна?», – дивується ще один житель Москви.
«До України в мене не зміниться ставлення. Тому що Україна – це окупована зараз країна. Сторона, що страждає, так би мовити. Дай Бог, щоб вони жили мирно. Не треба їх чіпати. Це тільки от непослідовна агресивна політика Росії увесь час піднімає градус», – ділиться чоловік пенсійного віку.
Іван Преображенський зважає на те, хто робить заяви зі сторони Росії, тому припускає, що підґрунтя для перемовин вже готують, попри риторику Володимира Путіна:
«Якщо почнуться повноцінні перемовини, тоді ось ця жорсткість, найімовірніше, піде. Міністр Сергій Лавров, по суті, у цій історії майже не задіяний. З цього не важко припустити, що Сергій Лавров залишений на випадок перемовин. А коли перемовини почнуться, людина, яка не робила таких заяв зможе в них брати участь і, відповідно, дипломатично лавірувати. Я не думаю, що в Кремлі настільки упевнені, що переговори принесуть якийсь результат. Тут принципово важливо для Кремля, мені здається, наступна позиція: Захід визнав занепокоєність Росії щодо цього питання».
Україні в цій ситуації потрібно вести активний діалог із Заходом – як зі Штатами, так і з країнами Європи, враховуючи дії Росії – адже перемовини, у тій чи іншій формі,0,1524 точно будуть, каже Олексій Гарань:
«Намагається, дійсно, залякати. Вбити клин між Україною і Заходом, Європою і Сполученими Штатами і так далі. Ключові країни це розуміють. Це розуміють і Сполучені Штати, і Велика Британія і Німеччина. Тобто я думаю, що вони не підуть на те, щоб підписувати з Путіним якісь міфічні гарантії. Слухайте, які гарантії безпеки Росії, якщо Росія порушила всі гарантії безпеки України? Як можна вимагати «Дайте нам гарантії», якщо сам Путін порушив всі гарантії, які Росія дала позаблоковій Україні? Ми ж були позаблоковою країною в 2014 році. І, тим не менше, Путін напав. Давайте, якщо говорити про якісь гарантії безпеки, давайте казати про гарантії безпеки Україні».
«Усе залежить від позиції Путіна. Він почав війну, він може її зупинити. Чому він повинен зупинити війну? Думаю, якщо він відчує більше тиску США і Європи у вигляді санкцій, у вигляді військової допомоги України, дипломатичного тиску, публічного викриття того, що Росія робить в Україні. Думаю, це може вплинути на розрахунки Путіна і буде стимулом завершити війну», – каже ексспецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер.
Яка зброя для України?
«Навряд хтось кине виклик Росії і відправить війська в Україну» – це слова британського міністра оборони. Зрозуміло, що українська армія і не могла на це розраховувати, воювати доведеться самостійно. Але на Заході, першочергово у США, активно обговорюють яким озброєнням допомогти Україні на випадок масштабного вторгнення Росії. За даними американських ЗМІ, Україна зробила запит на допомогу, яка передбачалася для Афганістану. Зокрема боєприпаси і гвинтокрили Мі-17. В цілому, варіантів посилити війська «тут і зараз» не надто багато. ЗСУ не інтегровані в систему НАТО, відрізняються калібри снарядів, а на введення якихось нових систем потрібно більше часу, аніж продовжуватиметься гіпотетична війна.
«Якщо ми пофантазуємо і візьмемо замість нас Польщу, яка вже інтегрована в НАТО, є її членом, у якої сумісне озброєння, там взагалі не стає питання чим допомогти. Снаряди? Добре, будуть снаряди в калібрі 155 мм. Потрібні САУ – ось вам САУ. Потрібні ракети для винищувачів F-16 – ось вам ракети. Ми в даному випадку максимально обмежені. Ми можемо використовувати ту зброю, яка не потребує додаткової інтеграції. Наприклад «Джавеліни» – це річ сама у собі, тобто це пускова установка з протитанковою ракетою. Вона є, ми її можемо використовувати. Збройні сили України вже показали, що відбувається з російськими танками, на які навіть наварили решітки зверху. Можливо, за допомогою США буде закуплено озброєння, яке сумісне з нашим у якоїсь східноєвропейської країни, у Чехії чи Польщі, наприклад. Це можуть бути ті ж самі снаряди, це можуть бути мінометні системи», – пояснює нюанси оборонної допомоги експерт-оглядач Defense Express Олег Катков.
У той же час видання The Washington Post твердить, що в адміністрації Байдена обговорюють як підтримати Україну на випадок партизанської війни. Останніми тижнями часто згадують про можливе постачання комплексів «Стінгер».
«Переносний зенітний ракетний комплекс «Стінгер» – це вже зброя останньої надії, це коли противник уже пустив у хід вертольоти, штурмовики. Тобто він вже виграв небо, має повну повітряну перевагу і практика показує, що у всіх війнах країни, які програвали повітря, програвали і війну. У випадку вже, якщо говорити відверто, партизанських дій, у випадку національного спротиву, так, це зброя, яка буде допомагати знищувати ворога, який знаходиться на території країни, але це не та зброя, якою можна збивати ракети «Калібр», – каже Олег Катков.
Що думають у США?
Після зустрічі Байдена і Путіна Associated Press із посиланням на джерела в адміністрації американського президента написало про те, що США вмовлятимуть Україну на часткову автономію Донбасу. Пізніше офіційні представники і у Києві, і у Вашингтоні це спростували. У той же час сторони не приховують, що США можуть активніше увійти в перемовини у Нормандському форматі або будь-якому іншому.
«Я також читав цей матеріал, але не чув офіційно або публічно нічого подібного з Адміністрації Байдена. Думаю, це відображає розбіжності в Мінських угодах. У перемовинах має залишатися принцип: нічого про Україну без України. Ми повинні консультуватися з Україною про те, як Україна бачить врегулювання конфлікту і на цій основі вести переговори з Росією. Ми не повинні чинити тиск на Україну, аби не винагороджувати Росію за її агресію», – вважає Курт Волкер.
«Американці вірять у те, що Росія здатна на масштабну ескалацію, насильство, агресію проти України і тому в Вашингтоні вважають, що якщо ціною того, щоб запобігти такій масивній масштабній ескалації будуть певні поступки України щодо Мінських угод, щодо спеціального статусу, автономії, то це не така вже велика ціна. Бачите, в нас всі виходять з того, що всі впевнені на 100% якимось чином, що Путін блефує, що це просто шантаж, це просто залякування, ніякого вторгнення не буде. Американці виходять з того, що вони не можуть бути впевнені в цьому на 100%. Вони вважають, що це цілком ймовірно. Але в Вашингтоні не будуть нас примушувати робити щось проти наших інтересів лише задля того, щоб Америка знайшла злагоду і порозуміння з Москвою. Тільки тому це робитимуть з Вашингтону, коли вони будуть бачити, що реальною альтернативою є ще гірший сценарій для України», – розповідає про американську оцінку подій довкола України директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик.
Ми запитали у жителів Донецька про те, що вони думають про повернення під контроль України на правах автономії. Донеччани, яких Донбас.Реалії зустріли на вулицях міста відповіли, що не надто у це вірять, оскільки за останні 8 років «ми стали зовсім різними». Водночас розповіли, що сподіваються на зближення з Росією, хоча остання, на їхню думку, не проти повернення ОРДЛО в Україну в такому статусі. На камеру люди в Донецьку зазвичай побоюються озвучувати свої реальні думки, а саме так Донбас.Реалії і проводили опитування.
25 грудня у Південному військовому окрузі Росії заявили: відводять з польових таборів поблизу українських кордонів десять тисяч військових. Під час ескалації навесні у керівництві російського Міноборони вже звучали схожі обіцянки, та відчутних змін це не принесло.
