Півстоліття тому, 29 квітня 1969 року, у Криму відбувся резонансний політичний процес. Судили активіста національного руху кримськотатарського народу Гамера Баєва.
Друга половина 1960-х ‒ час підйому національного руху кримськотатарського народу. Результатом активності учасників руху став компромісний указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму». Указ скасовував рішення державних органів у частині, яка мала безпідставні звинувачення щодо «громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму», але стверджував, що вони «вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік».
У Постанові Президії Верховної Ради №494, яка з'явилася безпосередньо за Указом, говорилося про те, що «громадяни татарської національності... та члени їх сімей користуються правом, як і всі громадяни СРСР, проживати на всій території відповідно до чинного законодавства про працевлаштування та паспортний режим».
Указ не вирішив кримськотатарську проблему ‒ Крим як і раніше був «закритий» для кримських татар.
30-річний активіст національного руху Гамер Баєв був серед тих, хто різко критикував політику влади щодо кримськотатарської проблеми й щойно ухвалений «реабілітаційний» указ. 29 серпня 1968 року Баєв був затриманий у Криму двома майорами міліції. «Ми тебе давно шукали», ‒ сказали вони йому.
На наступний день йому був обраний запобіжний захід ‒ утримання під вартою в слідчому ізоляторі УВС Кримської області в Сімферополі. 30 серпня 1968 року проти Баєва Гамера Управлінням Комітету Державної безпеки при Раді Міністрів УРСР у Кримській області була порушена кримінальна справа №42. До справи були долучені речові докази у вигляді рукописних і машинописних документів.
У книзі спогадів генерала-правозахисника Петра Григоренка читаємо: «Заарештували Баєва Гомера (так у тексті ‒ авт.), розумну, спокійну, тактовну людину, прекрасного організатора, який користується всенародною повагою. Його арешт сколихнув кримськотатарську громадськість».
Про арешт Баєва було відомо не тільки кримським татарам. Сьогодні, після розсекречення документів партійно-урядових органів СРСР, можна впевнено говорити, що такі процеси були «на олівці» у керівників ЦК КПРС і КДБ. У кабінетах найвищих радянських інстанцій ухвалювалися головні рішення з кримськотатарської проблеми. Так, в інформації голови КДБ СРСР Юрія Андропова у ЦК КПРС повідомлялося про «нелегальні збіговиська кримськотатарських автономістів у Краснодарському краї».
До інформації додавався текст радіоперехоплення передачі радіостанції «Свобода» від 18 березня 1969 року з повідомленням про арешт та майбутній суд у Сімферополі над «одним з керівників кримських татар Гомером Баєвим». Як бачимо, про процес стало відомо й на Заході: у 1968-1969 роках кримськотатарська проблема набула певного резонансу у світі, що, зрозуміло, не могло не стривожити владу.
29 квітня 1969 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кримського обласного суду розглянула у відкритому судовому засіданні в Сімферополі справу за обвинуваченням Гамера Баєва. Йому інкримінувалися статті 187-I КК УРСР і 190-I КК РРФСР «Поширення завідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний і суспільний лад».
Звинувачення, яке ставилося в провину Гамер Баєву, ‒ активна участь у національному русі кримськотатарського народу. Перевіривши матеріали справи, заслухавши підсудного та свідків, судова колегія встановила, що Баєв, «будучи обраним на нелегальних зборах татар, які проживають у м.Новоросійську Краснодарського краю так званим представником у Москву, долучився до активної діяльності з вирішення так званого кримськотатарського питання, став на позицію націоналізму й у сiчнi 1967 року періодично займався виготовленням і розповсюдженням рукописних і машинописних документів, які містять завідомо неправдиві наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський державний лад».
Як дізнаємося з матеріалів слідства, наприкінці вересня 1967 року він виїхав до Москви, де разом з іншими співвітчизниками брав участь в обговоренні отриманого з Узбекистану документа, названого «Черговий крок на напрямку ліквідації кримськотатарського народу як нації». За інформацією слідства, Баєв узяв участь у розмноженні цього документа. У цьому документі законодавчі акти, видані у вересні 1967 року відносно «татар, які раніше проживали в Криму», піддавалися різкій критиці, що кваліфікувалося слідством як «наклеп на правове та економічне становище татар у СРСР».
У вироку справи читаємо: «Наприкінці вересня 1967 року підсудний Баєв передав до редакції газети «Правда» машинописний документ, озаглавлений як «Заява жінок, молоді, дітей, всього кримськотатарського народу про своє нерівноправне становище в сім'ї народів СРСР, в зв'язку з 50-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції». У ньому також містяться наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський державний лад. У цьому листі зводиться наклеп на національну політику СРСР, на органи радянської друку та правове становище татарського населення в Радянському Союзі.
2 січня 1968 року Баєв написав і надіслав поштою з міста Новоросійська до Москви, на адресу наукового співробітника інституту Марксизму-ленінізму при ЦК КПРС Сенічкіної лист, в якому виклав низку провокаційних питань, що містять тенденційні наклепницькі вигадки про національну політику в СРСР і радянську дійсність».
Під час обшуку, проведеного 22 лютого 1968 року в квартирі Баєва в Новоросійську, правоохоронцями була виявлена та вилучена рукописна «Інформація-звіт №54 за період з 15 до 25 вересня 1967 року про роботу, виконану представниками кримськотатарського народу, посланими до Москви». Цей документ також був кваліфікований слідством як наклепницький.
Гамеру Баєву інкримінувалося, що «влітку 1968 р. перебуваючи у Сімферополі, ознайомився і підписав документи «Припинити під приводом дотримання законності свавілля та беззаконня над кримськими татарами», «Інформація про хід прописки та працевлаштування в Криму татар... Крим-Сімферополь, квітень-червень 1968 р.», які суд також визнав такими, що містять «наклепницькі вигадки про радянську дійсність».
29 квітня 1969 року Кримський обласний суд виніс вирок у справі Гамера Баєва. Суд визнав його винним за статтею 187-I КК УРСР і статтею 190-I КК РРФСР ‒ «поширення завідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний і суспільний лад» ‒ і засудив до двох років позбавлення волі з утриманням у ВТК загального режиму.
Касаційна скарга, надіслана адвокатом Миколою Монаховим до Верховного Суду Української РСР, залишилася без задоволення. Термін ув'язнення ‒ «від дзвінка до дзвінка» ‒ Гамер Баєв відбув у колонії в Бердянську. Після повернення з табору він продовжив участь у національному русі кримськотатарського народу.
