Відомий грузинський співак, кіноактор та заслужений артист України Вахтанг Кікабідзе у 2014 році засудив анексію Росією українського Криму і присутність російських військових на Донбасі. Президента Росії Володимира Путіна він називає «політиком чорної сили». Кікабідзе вже п’ять років не гастролює у Росії і не приймає російських нагород. Радіо Свобода публікує вісім цитат із ексклюзивного інтерв'ю, яке Вахтанг Кікабідзе дав Крим.Реалії.
1. Крим – це «чистої води окупація»
«Я виріс зі знанням того, що Крим – це Україна. Щоправда, нам розказували, начебто цю територію Україні якийсь дідусь подарував. Ага, як Орджонікідзе свого часу наші території віддавав (Григорій Орджонікідзе, радянський державний і партійний діяч, голова Вищої Ради народного господарства СРСР, член політбюро ЦК ВКП(б) – ред.). Це чистої води окупація. Ніякої історичної справедливості в цьому немає».
2. «Українці просто так руки догори не піднімуть, не здадуться»
«Українці за своєю натурою націоналісти. Це сидить у них в крові. Вони просто так руки догори не піднімуть і не здадуться. Це треба розуміти тому, що сьогодні є анексований Крим і ніхто не знає, чим все закінчиться. Те, що у нас буде лише гірше, ми, грузини, знаємо. А з Україною так жартувати не можна. Знаєте, справа ще в тому, що Абхазія дуже маленька, а Південна Осетія – це взагалі 2-3 села, а Крим – це зовсім інша розмова».
3. Протести в Грузії – «не проти Росії, а проти уряду Грузії»
(Мова про протести в Тбілісі, які розпочалися 21 липня 2019 року)
«Молодь вийшла проти уряду Грузії через те, що Гаврилов там був (Сергій Гаврилов – російський політик, депутат Держдуми Росії, член Комуністичної партії Російської Федерації – ред.). Але ж він не сам прийшов до парламенту і сів у крісло – його ж хтось запросив?! Після цих подій, коли виступав Гаврилов, я слухав його, він говорив, що йому обіцяли прийом на вищому рівні. Так у мене питання – хто обіцяв? Я? Ні! Уряд обіцяв!
Різні мітинги бували в Тбілісі, але такої кількості молоді я не бачив ніколи. Те, що вони вийшли, – правильно зробили! Якби мені було 20-30-40 років, я б так само з ранку до вечора там стояв. Всі вийшли, мій старший онук теж там».
4. На Грузії «зламалася палиця» Путіна
«У 2008 році всі політологи говорили, що у Путіна мізки працювали на відновлення Радянського Союзу (мова про «П’ятиденну російсько-грузинську війну» в серпні 2008 року – ред.). Але на нас зламалася палиця! Потім це перейшло в Молдову, кудись ще, і потім – до України. Це чистої води окупація, інтервенція. Найогидніше те, що нещодавно Путін закрив повітряну трасу до Грузії, Росія відмовилася приймати грузинські вина (йдеться про наслідки так званої «Гаврилівської ночі», що сталась 21 липня в Тбілісі – ред.). Таке враження, що він хоче поставити нас на коліна. Вже всі знають і розуміють, що нічого доброго від них чекати не можна. Я маю на увазі не російський народ, ні! Я маю на увазі Кремль і політику Кремля».
5. Росія продовжує «повзучу анексію» в Грузії
«Район, який називають Південна Осетія, – це ніяка не Осетія, це центр Грузії, який називається Самачабло. Саме там зараз стоїть паркан, колючий дріт і через кожні 2-3 дні це загородження по кілька метрів пересувають вперед. Така собі повзуча анексія. Там живуть люди. Дехто живе перед парканом, а приміром могила дружини вже на тій стороні. Церква – на тій стороні, сади, землі, де вони орали, працювали, теж – на тій стороні.
Росія чомусь думає, що Абхазія – це окрема республіка. Абхазія – це теж регіон Грузії. Як Кахетія, як Імеретія. Я навіть якось про це у Євгена Максимовича Примакова запитав (генерал КДБ, у 1991–1996 роках – директор Служби зовнішньої розвідки Росії, у 1996–1998 роках – міністр закордонних справ Росії, прем'єр-міністр в уряді Єльцина – ред.). Я кажу: «Навіщо Росії потрібна ця Південна Осетія?». А він мені відповів: «Щоб про Абхазію забули».
Кремль дуже дратує, коли їх окупантами називають, але це так, і нікуди від цього не втечеш».
6. І в Україні, і в Росії до влади «повинна прийти свіжа кров»
«У Росії повинна прийти свіжа кров. Що мені сподобалось в Україні, так те, що Зеленський переміг. Дай Боже, щоб у нього все вдалось, я його добре знаю. Свіжа кров уже бачила, в якому «Г» вони жили, я маю на увазі людей до 40 років. І саме тому вони іншу вже політику будуть проводити. Якщо ж свіжа кров не прийде, а прийде старше покоління, яке вже було при владі, – тоді це мертвий номер. Росія – така цікава країна, її можна носити на руках, пишатися нею, але Кремль робить все для того, щоб всі їх лаяли, плювалися на них і ніхто не хотів з ними спілкуватися. Це страшна річ».
7. Кікабідзе пише книгу
«Я вже завершую писати книгу. Це така собі шлягерна книга буде, дуже популярна. У Москві до мене почали приставати, мовляв, напиши свою автобіографію. А я не люблю, коли автобіографії пишуть. Пізніше я пригадав історію з однією людиною і записав її. Вийшла цікава новела. Пізніше згадав іншу історію і виявилося, що навколо мене було дуже багато цікавих історій з різними людьми і різних національностей. От і виходить у мене тепер отака книга, яка називатиметься «Вони». Це історія не про мене, а про них. Навіть зараз буває згадую якісь незвичайні історії про добрих, красивих людей, які говорять різними мовами і записую їх».
8. Хреновуха, часничок і маленька пампушка
«Грузія та Україна мають дуже давнє коріння дружби. В Україні мене приймають немов на другій батьківщині, ніби я там народився. Я дуже люблю українців. Добре пам’ятаю, коли вперше приїхав до України. Я молодий був, увійшов до готелю і не встиг поставити валізи, як пролунав стук, у двері увійшов офіціант і каже: «Вахтанг, це вам від менеджера готелю». Хреновуха, часничок і маленька пампушка лежали у нього на таці. Я так зрадів, взяв частування і сказав: «Ваше здоров’я!». Україна – це дуже близька країна».
Повну версію відеоінтерв’ю з Вахтангом Кікабідзе дивіться:
27 липня о 18:00 у програмі проекту «Крим.Реалії» на телеканалі «24»;
27 липня о 12:00 на ютуб-каналі Радіо Свобода.
Автори: Ігор Токар, Олександр Подрабінек
