Як у Білорусі відреагували на відновлення юрисдикції Константинополя над українськими православними? Чому патріарх РПЦ Кирило приїхав до Білорусі 13 жовтня? Чому саме Мінськ обрали для проведення засідання Священного синоду Московського патріархату, який, як анонсовано, «дасть відповідь на беззаконне діяння Константинопольського патріархату»?
На сайті Білоруського екзархату РПЦ, який називають Білоруською православною церквою, написано, що патріарх Кирило їде з візитом до Республіки Білорусь. Це у заголовку інформації, а в самому тексті вже мовиться про те, що Кирило їде «в межі Білоруської православної церкви».
Так хто ж іде до Білорусі – політичний діяч із візитом чи голова РПЦ у свій екзархат?
Як зазначає оглядач Білоруської служби Радіо Свобода Анатоль Сидоревич, це питання радше риторичне, бо Кирило є церковним діячем і політиком в одній особі.
Двоїстіть статусу Кирила проглядає навіть у тому, що Російська православна церква називає його «16-м патріархом», хоча насправді він 17-й у переліку предстоятелів Московської церкви. Пропущений Ігнатій, який займав патріарший престол у 1605–1606 роках. У 1611 році він переїхав до Великого Князівства Литовського, жив у Вільні і був похований там. Виключили Ігнатія з переліку патріархів за те, що допоміг посісти царський престол Димитрієві Івановичу – тому самому, якому спочатку присягнули у Москві, а потім убили і оголосили Лжедмитрієм. Тоді і Ігнатія – повністю канонічного патріарха – не тільки позбавили престолу, але і викреслили зі списку предстоятелів Російської церкви. Ніби й не було такої людини.
Це ще один приклад того, як офіційна історія Московської церкви і Росії відрізняється від того, що відбувалося насправді.
Читайте ще: Турецькі архіви доводять, що передачі Київської митрополії Москві не було – історик
Чому Кирило приїхав до Білорусі?
А куди ще патріарх РПЦ може поїхати?! На всьому пострадянському просторі Білорусь залишилася однією-єдиною країною, куди Кирило ще може приїхати.
Хоч формально Кирило керує великою релігійною громадою, яка нібито охоплює весь простір колишнього Радянського Союзу, він обмежений у своїх можливостях. У Казахстані, країнах Середньої Азії, Азербайджані – йому бодай змогти зберегти присутність московського православ’я. Майже моноетнічна Вірменія має свою Церкву. Православна Грузія теж.
У Латвію та Естонію тамтешня влада порадили Кирилові не приїжджати, тому що його приїзд може викликати порушення громадського порядку та протести. Офіційна Литва, схоже, теж уникає контактів із Кирилом. У Молдові на позиції РПЦ наполегливо і послідовно наступає Румунська православна церква, яка хоче повернути до свого складу Бессарабську митрополію, відірвану в 1944 році.
До України Кирило колись їздив регулярно, але після окупації Криму та розв’язання війни на сході України дорога йому туди закрита.
І хоча до рішення Константинополя повернути канонічність українським православним із УПЦ КП й УАПЦ патріарх Кирило у Білорусі бував нечасто, тепер, вочевидь, він буде боротися за те, щоб залишити білоруських православних під своїм впливом.
Що думають про це у Білорусі?
У Білорусі, так само як і в Україні, є супротивники «русского мира» і є його адепти, які радо вітатимуть Кирила та Синод РПЦ у Мінську.
Священик офіційно не зареєстрованої у Мінську Білоруської автокефальної православної церкви Леонід Акалович в інтерв’ю Радіо Свобода привітав рішення Вселенського патріархату, який зробив важливі кроки до створення самостійної Української православної церкви. На його думку, це додасть сил білоруським православним віруючим у боротьбі за свою незалежність від Російської православної церкви.
«Звичайно, треба вітати український народ і Українську православну церкву з цим довгоочікуваним поворотом до повної самостійності. Понад 300 років вони страждали від московських царів і імператорів, за радянських, а тепер і за путінських часів», – каже отець Леонід Акалович.
За словами Акаловича, те, що називається Білоруською православною церквою, «насправді є філією Московського патріархату, тому білоруським віруючим томос про автокефалію потрібен так само, як і українським».
«Ми тільки на початку цього шляху, може, ще сто років будемо по ньому йти, але шлях визначений, є приклад, і полегшення обов’язково буде», – впевнений священник.
Білоруська церква мала свій досвід автокефалії
Священик нагадав, що в 20-і роки минулого століття і в роки Другої світової війни Білоруська православна церква оголошувала автокефалію, але утримати її з різних причин не змогла. На думку отця Леоніда, боротьба за церковну автокефалію прямо пов’язана з війною за справжню державну незалежність Білорусі.
«Був час, коли білоруські православні парафії підпорядковувалися Києву, а не Москві. Як перехідний крок це можна відновити, але головна мета – домогтися самостійної православної церкви, яка, як інші помісні церкви, будує відносини з Вселенським патріархатом у Константинополі. Але щоб це вдалося, необхідні не тільки підтримка держави, якої у нас зовсім немає, але і щоб було більше парафій, щоб до цього прагнуло більше охочих вірян. Потрібно те, що має Україна», – сподівається Акалович.
Білоруська автокефальна православна церква була зареєстрована в 1922 році і офіційно діяла від 1927 року, а потім поступово перейшла у підпілля, зазнала репресії. Була відновлена на території окупованої Білорусі в 1942 році, а потім знову – у підпіллі. У 90-х роках минулого століття в Білорусі почали відновлюватися парафії БАПЦ, одним з перших з’явилася парафія Святої Єфросинії Полоцької, настоятелем якої є отець Леонід.
«Однак парафії БАПЦ не реєструють, віруючим не дозволяють побудувати церкви, переслідують за богослужіння. Ми 5 років подавали на реєстрацію, але кожен раз відмовляють», – повідомив Радіо Свобода Леонід Акалович.
У Мінську можуть озвучити російську анафему Варфоломію
15 жовтня у Мінську пройде синод Російської православної церкви, на якому, як повідомляють в РПЦ, буде дана відповідь на рішення Синоду в Константинополі щодо українських церков. Серед іншого, не виключається, що синод РПЦ оголосить анафему Константинопольському патріархові Варфоломію.
Який результат буде мати такий крок, якщо це дійсно станеться?
Один із варіантів розвитку подій, що це рішення Москви не визнають у цілому православному світі. Тоді РПЦ залишиться одна і вона буде винувата у намаганні розколоти світове православ’я.
«Тоді Москва створить собі проблеми більші, ніж у 1054 році створив для себе Рим, коли легати Римського єпископа оголосили анафему Константинопольському патріархові і стався розкол у християнському світі», – вважає дослідник історії релігії Анатолій Сидоревич.
Кремль і РПЦ своїм агресивним просуванням «русского мира» загнали самі себе у геополітичний глухий кут, каже він.
