Доступність посилання

ТОП новини

Правки і Крим: перевірка лояльності та здібностей чиновників


Спеціально для Крим.Реалії

Цими днями в усій Росії та в анексованому Криму починається голосування за правки до Конституції Росії. Вперше в історії голосування триватиме стільки днів і з такою дивною організацією: щодо вже ухваленого законопроєкту, тобто постфактум, часто вже не на виборчих дільницях, а у дворах, з привезенням додому, з проведенням різних конкурсів і присудженням призів, з попередніми опитуваннями, складанням не передбачених законами списків, з тотальною агітацією та примусом різними прихованими способами.

Механізм «заточений» на явку

Кримчани, треба сказати, вже звикли до механізмів російських голосувань, проте вперше зустрічаються з настільки тотальним психологічним примусом і придушенням волі інформаційною машиною. І за характером самої підготовки ‒ ходіння по домівках і опитування ‒ очевидно, що головна мета організаторів цієї кампанії обмежується тим, щоб усіма способами залучити людей до голосування і змусити їх кинути бюлетень з якою-небудь галочкою. І цим мета досягнута. Адже саме голосування впливатиме вже не на зміст правок, а лише на факт набуття змінами чинності, а для цього потрібно одне ‒ щоб на голосування прийшли більше ніж половина виборців, хоча соціологи вже «задали планку» ‒ орієнтують комісії на цифру 65-71%.

Настільки ретельна підготовка забезпечення явки, багатоденне голосування, щоб у наступні дні можна було надолужити згаяне, механізми залучення виборців свідчать про те, що влада Росії не довіряє народу і боїться того, що без цих хитрощів люди або не прийдуть на голосування, або проголосують проти. Тому процес голосування так хитро обставляється багатьма запобіжниками.

Чим же насправді є це «доленосне» голосування?

Вирішення проблем особистої безкарності

Звичайно, ухвалення тексту нових правок до конституції не має жодного стосунку ні до волевиявлення народу, ні до демократії. Про те, що це не воля народу, а воля особисто самого президента Росії, свідчать, по-перше, його особиста ініціатива, по-друге, хвиля протестів (варто згадати протести в Омську, Санкт-Петербурзі, Новосибірську та інших містах) проти обнуління термінів правління Путіна, по-третє, заперечення Венеціанської комісії щодо багатьох пунктів поправок, по-четверте, протести муніципальних депутатів, наприклад, Псковської міської думи від партії «Яблоко», мітинги КПРФ та «Левого фронта», а також думки міжнародних аналітиків.

Дійсним змістом усіх правок є пункт про обнуління термінів Володимира Путіна і про те, що положення про два терміни, яке зберігається, на нього не поширюється

Громадянам Росії, як і жителям Криму, як би російські та кримські ЗМІ не намагалися закамуфлювати цю істину, зрозуміло, що дійсним змістом усіх правок є пункт про обнуління термінів Володимира Путіна і про те, що положення про два терміни, яке зберігається, на нього не поширюється. Всі інші правки ‒ це супровідне покращення, а також зміни, що обмежують вплив міжнародного права на довільні рішення російської влади: про непокору рішенням міждержавних органів, зокрема й судів, і про подальше зміцнення владної вертикалі. Демократія та народовладдя як були в Росії декоративними елементами, так ними і залишаються. Надіям народу на справедливіший лад поки не судилося збутися.

Насправді, це голосування для Володимира Путіна ‒ спосіб перевірити лояльність чиновницької машини та її здатність виконати будь-яку, найбільш непередбачувану та суперечливу вимогу. Поготів, це легко зробити, поки в його руках зосереджені всі силові підрозділи. І чиновники в Криму, як і в регіонах сусідньої Росії, розуміють це. Думаю, і Володимир Константинов, і Сергій Аксенов у жорстких російських лещатах розуміють, що це вже не українські реалії, свободи руху немає, і тим ревніше треба рухатися в загальній колоні. У чиновників є два шанси: або виявити хоч маленьку незгоду і стати білою вороною, яка буде викинута за межі вертикалі, або щосили демонструвати лояльність і бути нагородженими. Адже в таких умовах навіть саме збереження колишньої посади ‒ вже нагорода.

Вже наскільки, здавалося б, було усталеним і логічним положення про два терміни для російського президента, але й воно було притиснуте і спростоване практикою. Це демонстрація того, що для вертикалі влади нічого неможливого немає.

Чим зумовлені ці два терміни? У країнах, де президент розглядається як генератор прогресивних ідей і двигун для розвитку країни, двох термінів цілком достатньо, щоб він зміг реалізувати всі свої прогресивні напрацювання. Цілком очевидно, що людина за 10 років, ‒ а у Росії за 12 років! ‒ якщо у неї були ідеї, могла їх вільно реалізувати. На третій, тим більше четвертий термін у неї не залишається ресурсу, все, що вона могла зробити, вона вже зробила, чого не змогла ‒ того і не зможе. Тим більше, кожні 10 років світ змінюється, країна змінюється, народ змінюється, технології змінюються, у політикум приходить нове, молоде покоління з новими і прогресивними ідеями, і «що вироблені старі» просто зобов'язані дати йому дорогу. Тому збереження однієї людини більше ніж два терміни ‒ це явне гальмо в розвитку.

Це голосування для Володимира Путіна ‒ спосіб перевірити лояльність чиновницької машини та її здатність виконати будь-яку, найбільш непередбачувану та суперечливу вимогу

З цим у Росії, звичайно, суцільне невезіння. Мало того, що через правління більшовиків, сталінські репресії та будівництво комунізму республіки СРСР фактично втратили ХХ століття для розвитку, так тепер Росія продовжує втрачати настільки дорогоцінний час і надалі. Проте Володимир Путін дуже боїться втратити владу, і нові правки дають йому шанс залишатися на посаді ще 12 років. Навіть більше, у списку правок є положення про те, що експрезиденту і після відставки гарантується недоторканність. Він може бути визнаний довічним сенатором з тими ж гарантіями. Тобто ці правки та голосування ‒ просто спосіб вирішення нинішнім президентом Росії питання про свою безкарність на все життя. Все інше ‒ це супровідні додатки.

Вихід із зони міжнародного права

У Росії існує ніби два законодавства. Перше ‒ це конституція до нинішніх змін, а також ухвалені відповідно до неї закони. Це була досить струнка та узгоджена система, вибудувана відповідно до міжнародного права. Згодом, в останні приблизно 15 років, вона була зіпсована вкрапленнями волюнтаристських законів і законоположень. Це законодавство про оцінку екстремізму і тероризму, що визначаються зовсім не так, як їх розуміє міжнародне право, це законодавство про «приєднання» Криму, це зміни до Кримінального кодексу, що дають можливість вести політичні переслідування незгодних, ставлячи їм у провину «екстремізм», «тероризм» чи навіть «виправдання тероризму», «заклики до порушення територіальної цілісності», переслідувати релігійних діячів, опозицію, трактувати будь-які дискусії з політичних мотивів як «підготовку захоплення влади», «створення екстремістських організацій» та інше. І в цьому напрямку Росія вже далеко пішла ‒ звинувачені й перебувають у місцях позбавлення волі, зазнають тортур і примусу, фальсифікації справ сотні, якщо не тисячі, незаконно засуджених.

У теперішньому стані багато з цих справ уже пройшли через ЄСПЛ, багато хто чекає свого рішення, та й всі інші справи засуджених за несправедливими російськими законами рано чи пізно опиняться в міжнародних судах. Росії загрожує не тільки набуття іміджу поліцейської держави, а й виплата великих компенсацій.

Правки та голосування ‒ просто спосіб вирішення нинішнім президентом Росії питання про свою безкарність на все життя

Більше того, Росії загрожують рішення міжнародних судів не тільки у справі МН-17, але й з приводу анексії Криму, порушення міжнародного морського права, незаконного відчуження великої кількості майна в Криму, до речі, і вивезення з Донбасу обладнання 18 заводів і багатьох інших цінностей тощо. Саме тому Кремль постійно намагається знайти спосіб вийти з-під дії міжнародного права. Зараз голосується нова редакція ст. 79, де зазначено, що «рішення міждержавних органів, які ухвалені на підставі положень міжнародних договорів Росії і суперечать Конституції Росії, не підлягають виконанню». Таким чином, будь-яке рішення міжнародних судів, зокрема і щодо Криму, щодо будь-якого майна, щодо будь-яких порушень прав людини, може бути визнане таким, що суперечить конституції і не буде виконуватися. Таким чином, російська влада руками громадян розв'язує собі руки для правового свавілля як усередині країни, так і за кордоном. У таких умовах без обмеження міжнародним правом глава ядерної держави стає просто небезпечним для світу.

Звичайно, законодавче свавілля в Росії не буде визнане міжнародним правом, поготів, що участь у ньому Криму робить голосування нелегітимним. Як вже оголосили в МЗС України, ці правки не дадуть можливості Росії уникнути відповідальності за анексію Криму. Злочинці завжди знаходили те чи інше виправдання, Росія ‒ не виняток.

Немає сенсу закликати не голосувати або голосувати проти. Зрозуміло, що в Росії потрібний владі результат буде вичавлений за всяку ціну. Просто це голосування ще більше, ніж інші, є питанням честі та совісті для виборців. Кожен поводиться відповідно до велінь свого розуму й серця.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG