Доступність посилання

ТОП новини

Символи радянської окупації. Режим Путіна продовжує «війну пам'ятників»


Плакат російською мовою «Окупанти, йдіть додому!» на вулиці чеського міста Плзень у день вторгнення в Чехословаччину військ країн Варшавського договору, 21 серпня 1968 року
Плакат російською мовою «Окупанти, йдіть додому!» на вулиці чеського міста Плзень у день вторгнення в Чехословаччину військ країн Варшавського договору, 21 серпня 1968 року

Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти муніципальних чиновників чеської столиці, які ухвалили рішення про перенесення пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву. Справа з’явилася не просто так. З пропозицією про початок розслідування до чиновників звернувся міністр оборони Росії Сергій Шойгу.

Одночасно російський міністр звернувся до свого чеського колеги Любомира Метнара з проханням передати Росії демонтовану статую Конєва. І вже отримав відмову з простої причини. Демонтований пам’ятник не є власністю Міністерства оборони Чехії і взагалі держави. Він належить району Прага-6 і тільки місцеве самоврядування може ухвалити рішення про те, де йому перебувати. Якщо воно вирішує, що місце пам’ятника – не на площі, а в музеї, то так тому і бути. І ніякого «складу злочину» тут не проглядається.

Під час демонтажу пам'ятника радянському маршалу Івану Конєва у Празі, 3 квітня 2020 року
Під час демонтажу пам'ятника радянському маршалу Івану Конєва у Празі, 3 квітня 2020 року

Однак сама реакція Шойгу свідчить, в якому королівстві кривих дзеркал живе голова російського військового відомства – як, втім, і чиновники зі Слідчого комітету. Ці люди навіть і не здогадуються, що у місцевого самоврядування може бути своя позиція з приводу пам’ятників, які прикрашають (або спотворюють) площі Праги, а у президента Чехії Мілоша Земана, прессекретар якого засудив демонтаж пам’ятника Конєву – своя. І що монумент може не належати державі і у міністра оборони просто немає можливості розпоряджатися його долею.

Путінська Росія не вперше бере участь у «війні пам’ятників»

Втім, навряд чи такі дрібниці взагалі цікавлять Шойгу. Адже путінська Росія не вперше бере участь у «війні пам’ятників». Чудовий приклад – історія з так званим «Бронзовим солдатом» в Естонії. У 2007 році російське керівництво активно протестувало проти перепоховання військовослужбовців і перенесення пам’ятника радянським солдатам із центру Таллінна на військове кладовище. Перепоховання було використано для дестабілізації ситуації в Естонії.

Пам'ятник «Бронзовий солдат» – монумент невідомому солдату (солдатам армії СРСР, які загинули в Другій світовій війні) – на той час ще у центрі столиці Естонії, звідки його у 2007 році перенесли на Військовий цвинтар. Таллінн, 23 липня 2006 року
Пам'ятник «Бронзовий солдат» – монумент невідомому солдату (солдатам армії СРСР, які загинули в Другій світовій війні) – на той час ще у центрі столиці Естонії, звідки його у 2007 році перенесли на Військовий цвинтар. Таллінн, 23 липня 2006 року
Поліція використовує сльозогінний газ, намагаючись розігнати осіб, які зібралися в центрі столиці Естонії, щоб не допустити перенесення пам'ятника радянському солдату з центру міста на Військовий цвинтар. Таллінн, 26 квітня 2007 року
Поліція використовує сльозогінний газ, намагаючись розігнати осіб, які зібралися в центрі столиці Естонії, щоб не допустити перенесення пам'ятника радянському солдату з центру міста на Військовий цвинтар. Таллінн, 26 квітня 2007 року
Пошкоджена крамниця після двох днів заворушень у центрі Таллінна, 28 квітня 2007 року
Пошкоджена крамниця після двох днів заворушень у центрі Таллінна, 28 квітня 2007 року
Поліцейські затримують трьох осіб у другу ніч дводенних заворушень. Таллінн, 28 квітня 2007 року
Поліцейські затримують трьох осіб у другу ніч дводенних заворушень. Таллінн, 28 квітня 2007 року

І, до речі, в Естонії ситуація була діаметрально протилежною тій, що ми спостерігаємо в Празі. Питання про військові поховання перебувають в компетенції саме міністра оборони (як, втім, і в Чехії, просто монумент Конєва – пам’ятник, а не могила). Але проти перенесення пам’ятника і могил під ним виступала мерія естонської столиці. І тоді в Москві якраз активно підтримували місцеве самоврядування і стверджували, що центральна влада не повинна втручатися в його повноваження. А зараз, як бачимо, все відбувається з точністю до навпаки.

Окупація Чехословаччини та Естонії

За кожною такою ситуацією – прагнення Кремля змусити інші країни прийняти російську – а якщо бути точним – радянську версію історії. Маршал Іван Конєв, поза всяким сумнівом, важлива фігура в історії Другої світової війни. Але після її закінчення саме він керував придушенням антикомуністичного повстання в Угорщині та відвідував Прагу напередодні радянської окупації Чехословаччини. Для чехів, які пережили цю окупацію, пам’ятник Конєву став символом не звільнення Праги, а радянського вторгнення і розправи над «празькою весною». Але в Москві не хочуть про це пам’ятати.

В путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії

Поховання солдатів в центрі Таллінна було нагадуванням не тільки про бої в Естонії під час Другої світової війни, а й про те, що після війни продовжилася радянська окупація Естонії – одна з найчорніших сторінок в історії естонського народу. Рішення перенести прах воїнів на військове кладовище було і даниною поваги їх пам’яті, і небажанням зберігати в центрі столиці монумент, який для багатьох став нагадуванням про окупацію, репресії, загибель родичів і друзів в Сибіру. Але в путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії.

«Побєдобєсіе» і фальсифікація минулого

Саме небажання рахуватися з історією привело до того, що пам’ять про перемогу у Другій світовій війні переродилася в путінській Росії в «побєдобєсіе», а прагнення сусідніх країн об’єктивно поставитися до свого непростого минулого призводить до «війни пам’ятників». І аж ніяк не тільки пам’ятників – якщо ми згадаємо про Крим і Донбас, про переписування історії на окупованих територіях, фальсифікацію минулого, дискримінацію української мови і репресії проти українських і кримськотатарських активістів, церкви, культурних і національних інституцій. До речі, проти організаторів та учасників цих дій не порушують кримінальних справ – хоча вони здійснюють злочини не проти кам’яних ідолів, а проти живих людей з плоті і крові.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG