Спеціально для Крим.Реалії
Галина Старовойтова не була моїм близьким другом. Зате вона була людиною, яка про мене думала. Яка хотіла мене вберегти в непрості моменти мого життя і історії країни. Я був дуже молодим і не хотів вберігатись, іноді навіть не розумів рівня її дивовижної політичної та особистісної інтуїції. Іноді мені здавалося, що це слабкість. Те, що це слабкістю не було, я зрозумів, коли Галина Василівна загинула. Себе вона вберегти не змогла. Хоча про небезпеку прекрасно знала.
За кілька років до смерті вона розповіла мені про зустріч ветеранів КДБ СРСР за участі останнього глави цього відомства, андроповського годованця Володимира Крючкова. На цій нараді, за її словами, ухвалили рішення про усунення з політики трьох грандів демократичного руху: Анатолія Собчака, Сергія Станкевича і Галини Старовойтової. «Я ще можу зрозуміти, як вони збираються впливати на Собчака і Станкевича, але проти мене в них нічого немає», – задумливо говорила вона, дивлячись кудись повз мене. Я не хотів розуміти – як. Але вона не могла не розуміти. І тим не менше вона боролася до кінця. Вона не поїхала, не побоялася подолати маргіналізацію і брехню. Вона залишалася. У країні і політиці. І її вбили.
Вона боролася до кінця. Вона не поїхала. Вона залишалася. У країні і політиці. І її вбили
За ці 20 років ми дізналися імена вбивць і замовників, обставини злочину і його хронологію від першого до останнього кадру. Ми не дізналися тільки одне – мотиву. Справжнього мотиву. Ми так і не зрозуміли, навіщо організаторам злочину потрібно було знищувати Старовойтову. Ось дійсно – заради чого?
Гроші? Депутатський мандат? Все заради цього?
Все стає очевиднішим, коли згадуєш ту нашу давню розмову про КДБ. Я мав сказати їй те, що в першу чергу на мить спало мені на думку – вони вас уб'ють, Галино Василівно. Але я не сказав, я посоромився. Я побоявся виглядати дурним, я і справді був ще молодий і дуже цього боявся. Зараз не боюся, але і Галини Василівни вже немає.
І я розумію, що це було перше вбивство – вбивство, з якого почалося оформлення авторитаризму і знищення шансів на нормальний розвиток Росії і всього пострадянського світу. Ну а потім буде все інше – Чечня, Беслан, Політковська, Грузія, Крим, Донбас... І, звичайно, вбивство Нємцова. Вбивство Бориса біля стін Кремля – це вже було останнє вбивство. Вбивство, яке продемонструвало, що авторитаризм відбувся і ніякої альтернативи йому більше немає. Що учасники наради у Крючкова – а більша їхня частина, напевно, давно вже в могилах на престижних кладовищах – перемогли. Перемогли з могил. Перемогли мерці, які не залишили шансів живим.
Галина Василівна, звичайно ж, теж була одним із таких шансів. Ось її і вбили.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
