Спеціально для Крим.Реалії
Колишній президент Болівії Ево Моралес, змушений подати у відставку після звинувачень у фальсифікації виборів глави держави, залишив країну майже так само швидко, як це зробив на тлі перемоги Євромайдану колишній президент України Віктор Янукович. І Володимир Путін вітав Моралеса з перемогою на сфальсифікованих виборах майже так само наполегливо, як Януковича у 2010 році.
Але на цьому аналогії не закінчуються. Путін підтримував Моралеса аж ніяк не тільки через солідарність авторитарних правителів. У Болівії у російського президента був свій інтерес ‒ забезпечити присутність у цій країні державних компаній, у першу чергу «Росатому», який отримав контракт на будівництво ядерного центру в Ель-Альто. Свій інтерес був, як завжди, і в «Газпрому», були пропозиції і в інших російських монстрів. Але історія з «Росатомом» показова перш за все тому, що саме цією компанією керував до свого призначення в президентську адміністрацію Сергій Кирієнко, організатор виборчих компаній Путіна. Кирієнко, до речі, залишається головою наглядової ради «Росатому». Тому успіх «Росатому» ‒ це не просто успіх однієї з державних компаній. Це, схоже, справжнісінький кремлівський «інтерес».
Російські фахівці все ж таки сформовані в умовах «керованої демократії», коли сама кампанія ‒ лише декорація для подальшого «правильного голосування» і фальсифікації виборів, яку ніхто «не має помічати»
За повідомленням російського інтернет-ресурсу «Проект», у Ла-Пас були спрямовані політтехнологи «Росатому», які й стали головними фахівцями у проведенні четвертої передвиборної кампанії болівійського президента. Не знаю, чи потрібно дивуватися, що вибори завершилися фальсифікацією, народними протестами та втечею Моралеса. Думаю, сама присутність російських політтехнологів обіцяє саме такий результат їхнім клієнтам ‒ досить згадати хоча б виборчу кампанію Януковича 2010 року. Російські фахівці все ж таки сформовані в умовах «керованої демократії», коли сама кампанія ‒ лише декорація для подальшого «правильного голосування» і фальсифікації виборів, яку ніхто «не має помічати». Ситуація реальної конкуренції та справжніх народних протестів проти фальсифікації виборів абсолютно не входить у їхні творчі плани.
Здавалося б, варто було б вже давно зрозуміти, що така недооцінка реальності спричиняє втрату прибутків ‒ але в Росії до такої міри не вірять у справжні політичні процеси та здатність людей впливати на них, що ніякі моралеси нічому Кремль не навчать.
Проте випадок з підтримкою Моралеса демонструє, що фінансові апетити Кремля та близьких до нього держкорпорацій у буквальному сенсі слова не знають кордонів. І нагадують, що вся ця боротьба за «братні народи» та «народних президентів» ‒ це, перш за все, боротьба за гроші.
Саме тому російські політтехнологи висаджуються то в Києві, то в Ла-Пасі, то в Каракасі, то в Сімферополі. І саме тому, коли у політтехнологів не виходить, на допомогу їм приходять «ввічливі зелені чоловічки».
І ось тоді вже і вибори, і «референдуми» відбуваються як по маслу ‒ ніякі політтехнологи не потрібні.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
