Спеціально для Крим.Реалії
Політичний сюжет із реанімацією російсько-білоруської інтеграції, новими спробами обміняти економічну допомогу Білорусі на повернення до моделі Союзної держави, яка практично ніколи реально не існувала, обурена реакція Олександра Лукашенка – все це повертає нас у 90-ті роки, коли після безуспішних спроб продемонструвати відродження проекту нової Союзної держави на базі СНД Кремль перейшов до ідеї «різношвидкісної інтеграції» з Білоруссю.
Тоді Олександр Лукашенко всерйоз розраховував, що зможе стати президентом Союзної держави і в цій дивній ролі – наступником Бориса Єльцина. Зараз говорять про прямо протилежне – що главою Союзної держави стане Володимир Путін, і це буде «логічним» відповіддю на питання про те, чим він займеться після закінчення четвертого терміну своїх президентських повноважень у Росії.
Але виникає питання – а навіщо це Кремлю? Навіщо чергове переформатування російської державної структури, черговий недосоветський Союз, чергова декорація «братерства і єдності» при очевидному небажанні керівництва Білорусі брати участь у цьому сумнівному будівництві?
А тому, що політичний і електоральний потенціал анексії Криму вичерпаний – а приєднати ще щось Кремль не може й не хоче. Тим часом весь сенс діалогу, який російська влада веде з суспільством навіть не з часу вторгнення до Криму, а з часу розпаду СРСР – це «яку країну втратили», «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття» і «скоро все повернеться».
Так ось, повертати вже нічого – крім Білорусі. Сама ідея інтеграційних відносин із цією країною ніби має на увазі, що її можна приєднати безболісно, без особливих політичних, економічних і військових витрат.
Москві доведеться ламати Білорусь через коліно на очах всього світу
Але це аж ніяк не найреалістичніша оцінка ситуації. Тому що після Криму Мінськ розглядає Москву вже не як теоретичну, а як практичну загрозу – і інтересам режиму, і інтересам самої білоруської державності. І навіть натяк на замах на білоруський суверенітет сприймає набагато болючіше, ніж до 2014 року. Москві не вдасться інтегрувати Білорусь областями, як про це ще багато років тому мріяв Володимир Путін. Москві доведеться ламати Білорусь через коліно на очах всього світу.
Досвідчений автократ Лукашенко не міг не розуміти того, що коли «ефект Криму» вичерпається, російські збирачі чужих земель згадають про його країну. І ось, схоже, цей момент настав.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
