Спеціально для Крим.Реалії
Українські президентські вибори відтіснили на другий план підсумки другого туру виборів глави Словаччини. Тим часом, світова преса активно пише про обрання президента невеликої країни в Центральній Європі. На те є свої причини. Активістка громадянського суспільства Зузанна Чапутова ‒ приклад того, що європейська політика дійсно може бути іншою. На тлі перманентного тріумфу консерваторів і популістів у Центральній Європі обрання президентом Словаччини громадської активістки з ліберальними поглядами ‒ важливий прецедент.
Найяскравіший приклад російського офіційного підходу до «активізму» ‒ Наталія Поклонська
Та й на сході континенту ‒ зовсім інша модель політики. У таких країнах, як Україна, громадські активісти часто опиняються на допоміжних ролях у політичних проектах або навіть старанно підіграють пропаленим популістам. А найяскравіший приклад російського офіційного підходу до «активізму» ‒ колишній російський прокурор анексованого Криму та депутат Державної Думи Наталія Поклонська. Так, вона дуже активна ‒ але людиною ліберальних або навіть сучасних поглядів її не назвеш, сама ідея такого «активізму» ‒ відтіняти своєю архаїчністю «сучасний» вигляд російської або кримської влади.
А з Чапутовою ‒ все точно навпаки. У переважно католицькій центральноєвропейській країні вона не боїться підтримувати право жінок на аборти й лояльно ставиться до прав сексуальних меншин. Вона ‒ справжній виклик політичним елітам Словаччини, авторитет яких значно похитнувся після резонансного вбивства журналіста Яна Куцяка, який займався антикорупційними розслідуваннями.
Чапутова ‒ справжній виклик політичним елітам Словаччини
Корупція у владі ‒ одна з найголовніших проблем Словаччини, як, утім, і багатьох інших європейських країн, які виявилися не здатними впоратися з цією проблемою й протиставити їй ефективну судову та правоохоронну систему. І те, що словаки вирішили обрати своїм президентом відому антикорупційну активістку ‒ теж символ роздратування, того самого роздратування, в якому тепер десятиліттями судилося перебувати й українцям. Але антикорупційний активіст на чолі країни, яка безуспішно бореться з корупцією ‒ це, можливо, українське майбутнє. А в Словаччині ‒ вже нині.
Зрозуміло, що це теперішнє викликає справжнє роздратування у традиційної еліти ‒ причому не тільки словацької. Інститут колишнього президента сусідньої Чехії Вацлава Клауса ‒ політика, відомого своїм євроскептицизмом та тісними контактами з Москвою ‒ вже назвав Чапутову малокваліфікованою й зажадав озвучити, «хто їй платить». Телеграм-канал російського політичного експерта Євгена Мінченка назвав нового президента Словаччини «квазіпопулістським проектом, який підтриманий істеблішментом і при цьому використовує антиістеблішментську риторику».
Роздратування це легко пояснити. Для «традиційних» політиків та їхньої експертизи сама можливість того, що в політику замість учасників корупційних угод і безвідповідальних популістів із олігархічних скриньок приходитимуть чесні люди, які працюють на суспільство ‒ страшний сон. Але в Словаччині цей «сон» вже починає збуватися.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
