Керівник одеського департаменту освіти і науки Олена Буйневич повідомила, що 83 відсотки батьків одеських першокласників обрали для навчання своїх дітей українську мову. Чиновник повідомила, що це – тенденція останніх років, проте минулого року таких батьків було на 20 відсотків менше.
Можна сказати, що саме 2018 року відбувся знаменний перелом – коли вже не просто більше половини батьків школярів, а переважна більшість українських молодих співвітчизників повірила й у перспективи Української держави, і в перспективи своєї рідної мови. Адже бажання повернути рідну мову своїм дітям – одне із найприродніших людських бажань.
«Мужик усе винесе, все переживе, всіх переконає і повільно, крок за кроком, але неухильно й непереможно з усіх боків втісниться до міст, і те, що тепер вважається мужицькою говіркою, буде в них за два покоління мовою газет, театрів, вивісок – і ще більше», – писав 1911 року про майбутнє української мови та освіти великий одесит Володимир Жаботинський.
Зараз цей прогноз справджується і для його рідного міста, яке в різні періоди своєї історії вважалося оплотом імперської лояльності, невгамовного чорносотенства та антиукраїнських настроїв. Але це не було рухами душі Одеси, швидше – насильством над душею прекрасного українського міста.
«Одеська мова» – культурне надбання єврейського народу
З першого дня свого існування Одеса була оточена не лише Чорним морем, але і морем українських, молдавських, гагаузьких, болгарських сіл
Одеса створювалася як портове місто на нескінченних просторах Бессарабії. З першого дня свого існування вона була оточена не лише Чорним морем, але і морем українських, молдавських, гагаузьких, болгарських сіл. Всі ці люди, які стали першопрохідцями Одеси, спілкувалися між собою мовою імперії – в самому портовому місті до них додалося значне єврейське і російське населення. Російська мова Одеси, якою так люблять захоплюватися як культурним феноменом – це речення, які перекладені з ідиш із присмаком українських та румунських слів та виразів, її інтонаційний ряд, який прийнято у нас вважати неповторним, цілком «повторний» – так розмовляли російською мовою у єврейських містечках і так досі розмовляють в Ізраїлі, особливо коли вивчають російську мову як іноземну. І нічого дивного в цьому немає – така доля будь-якої імперської мови, яка потрапляє на язик носіїв інших мов і культур. Я б ризикнув назвати «одеську мову» справжнім культурним надбанням – тільки не російського, а єврейського народу, ще одним ідишем або ладіно, на якій – о диво! – заговорили навіть самі генерал-губернатори і перші секретарі обкомів партії!
Але все останнє сторіччя в Одесі все менше носіїв цього дивовижного діалекту і все більше – мешканців навколишніх українських сіл і містечок. Вони і складають сьогодні більшість жителів Одеси та інших міст регіону. Залишилося всього лише одне місто, де етнічні росіяни є найбільшою громадою (але не більшістю населення). Зрозуміле бажання імперії русифікувати Бессарабію за допомогою її найбільшого міста. Але в незалежної України – інше завдання.
Диво української Одеси
Шовіністи намагалися перетворити Одесу на ключ до русифікації всієї південної України – відповіддю їм був єврейський сміх і українська кмітливість, «одеська мова», яка за допомогою своїх носіїв розфарбувала в яскраві кольори сумне небо середньої смуги російської літературної мови. Ну а в незалежній Україні Бессарабія стає ліками для одеської душі.
Мине всього кілька десятків років – і на бульварах і вулицях прекрасного міста одесити розмовлятимуть між собою чудовою українською мовою. Як добре, що тепер це – не слова, а цифри. Статистика шкіл. І як важливо зберегти і зміцнити українську державність, щоб диво української Одеси відбулося.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
