Спеціально для Крим.Реалії
Після смерті голови угруповання «ДНР» Олександра Захарченка голова російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров наполегливо повторює одну й ту ж тезу ‒ про «неможливість» і навіть «блюзнірськість» проведення подальших зустрічей у «нормандському форматі».
Ці заяви міністра закордонних справ Росії можна було б пояснити банальною політичною пропагандою, якби тільки він не супроводжував їх ремаркою, що країни-учасниці «нормандського формату» ‒ Німеччина та Франція ‒ «не можуть вплинути на президента Порошенка». І єдиний, хто може впливати на українську сторону ‒ це США.
Ця заява, очевидно, не має жодного стосунку до смерті Захарченка, та й сам Лавров підкреслює, що робить її «в ширшому плані». І тоді все стає на свої місця. Кремль просто користується загибеллю Захарченка, щоб «зіскочити» з зустрічей у «нормандському форматі» та повернутися до переговорів із американцями.
Ці зістрибування та підстрибування відбуваються хвилеподібно, й усякий раз для них знаходять приводи, що не мають жодного стосунку до політичної реальності
Ці зістрибування та підстрибування відбуваються хвилеподібно, й усякий раз для них знаходять приводи, що не мають жодного стосунку до політичної реальності. Діалог із американським представником Куртом Волкером заморозили, бо нібито були обурені його публічними заявами та й взагалі не були впевнені в тому, що Волкер має вплив на Київ. Волкер із публічними заявами виступати не перестав, але тепер виявляється, що розмовляти треба зі Сполученими Штатами. Через кілька тижнів відбудеться ще щось, що дасть Москві привід у черговий раз відмовитися від діалогу з американцями та повернутися до «нормандського формату» ‒ про Захарченка тоді й не згадають, ніби й не було його ніколи. Тому що справа не в Захарченку, не в публічних заявах і навіть не в українській позиції. Справа в небажанні Кремля йти з Донбасу, в прагненні закріпити «статус» «народних республік» просто за допомогою політики доконаних фактів, за допомогою часу.
Часто говорять, що Кремлю набагато простіше піти з Донбасу, ніж із Криму ‒ нібито через те, що Крим офіційно приєднаний до Росії й «записаний» в її Конституції, а з Донбасом нічого такого не сталося, Росія, як і раніше, визнає територіальну цілісність України ‒ без Криму ‒ і не визнає державності «народних республік». Але ці доводи ‒ самозаспокоєння.
Путін із Донбасу не втече. І з Криму не втече. Що, втім, зовсім не означає, що територіальні цілісності України та інших колишніх радянських республік не будуть відновлені
Державності Придністров'я Росія ось уже 27 років не визнає, що не заважає їй утримувати цю фактично окуповану частину Молдови й співпрацювати з нею як із «майже повноцінною» державою. Державності Абхазії та Південної Осетії Росія не визнавала аж до війни 2008 року, територіальна цілісність Грузії не піддавалася сумнівам. А потім за декілька днів усе змінилося, Росія фактично анексувала й Абхазію, й Південну Осетію ‒ і про територіальну цілісність Грузії більше вже ніхто не згадував. Тому не варто обманювати самих себе. Путін із Донбасу не втече. І з Криму не втече. Що, втім, зовсім не означає, що територіальні цілісності України та інших колишніх радянських республік не будуть відновлені.
Адже Сталін теж нізвідки не йшов, а тільки приходив. І Хрущов, і Брежнєв. І навіть Горбачов не хотів нізвідки йти ‒ ні з балтійських країн, ні з України.
Радянський Союз ‒ потрібно віддати йому належне ‒ нізвідки не пішов. Він просто розвалився.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
