Спеціально для Крим.Реалії
Ніколи Візантія не володіла всім Кримом. Спершу їй доводилося ділити контроль над півостровом з хозарами, і потім – з печенігами. А в середині XI ст. кримські степи потрапили під контроль нових господарів – половців.
У першій третині XI століття степи Центральної Азії знову зрушили з місця – починається чергова «ланцюгова» міграція кочових народів зі сходу на захід. Одним із таких народів, тюркським за походженням, були кипчаки, відомі також як кумани чи половці. У 40-х роках кипчаки досягли Поволжя, змусивши тамтешніх огузів відкочувати до Причорномор'я. В 1048 ці огузи, відомі також як торки, опиняються біля кордонів Русі.
І, мабуть, у цей час якась частина огузів вторглася в Крим. Згідно з однією вкрай нечіткою припискою до Сугдейського синаксаря, 29 січня невідомого року святкувалося зняття облоги огузами Судака. Оскільки в тексті згадано василевса Костянтина Мономаха, який правив до 11 січня 1055 року, напад на місто міг мати місце між 1048 і 1054 роком. Не виключено, що захистити Сугдею візантійцям допомогли місцеві печеніги – закляті вороги огузів.
Непрямим підтвердженням такого розвитку подій є напис від квітня 1059 року, знайдений у Херсоні. Він каже: «Споруджено залізну браму преторія, відновлено й інші (ворота) міста… Левом Аліатом, патрикієм і стратигом Херсонським і Сугдейським». З тексту випливає, що, по-перше, обидва міста управлялися однією людиною, а по-друге, вона здійснила масштабну реконструкцію військової інфраструктури. До цього вже кілька десятиліть Сугдея була центром окремої феми, і об'єднання її з Херсоном передбачало наявність серйозної причини.
Але огузи були скороминущою загрозою. Слідом за ними, близько 1055 року, на Русь і, певно, до Криму прибувають і перші половці.
На відміну від своїх попередників, кипчаки не залишили стару країну – територію сучасного Казахстану. Сприятливі кліматичні умови на той час призвели до зростання чисельності стад і табунів у Великому Степу, а отже – і чисельності кочівників. У руках половців опинилася вся територія від Іртиша на сході до Дунаю на заході. Влада їхня була настільки відчутною, що весь простір від Причорномор'я до Аралу отримав у джерелах назву Дешт-і-Кипчак, або Половецький степ. І беззаперечною частиною цієї території був Крим.
Русь і Половецька земля майже 200 років урівноважували одна одну
Численні та войовничі кипчаки стали для Русі головним зовнішньополітичним чинником. Князі воювали проти половців разом і поодинці, наймали їх для війн проти інших князів, вступали з ними в союзи, а «красні діви половецькі» неодноразово ставали матерями княжичам. Частина половецьких правителів навіть прийняла християнство. Русь, розпадаючись на конгломерат суверенних земель, і Половецька земля, яка ніколи не була єдиною державою, майже 200 років урівноважували одна одну.
Інакше складалася ситуація у Криму. Візантія могла мобілізувати всі сили й дати відсіч кочівникам на Балканах (що й траплялося неодноразово), але захистити від них кримські володіння була не здатна. Тому підтримання миру на півострові було основним завданням візантійської влади.
Точна дата появи половців у Криму невідома, але сталося це вже у 60-х роках XI ст. До 1066 року належить звістка про наявність у Херсоні чиновника з титулом «катепан». Візантійські катепани були воєначальниками, не підвладними фемній адміністрації, кимось на кшталт пізніших генерал-губернаторів, і призначалися переважно у прикордонні області.
Крим у 60-ті роки опинився у складній військово-політичній ситуації: з півночі проникали половці, але на сході зміцнювалася зайнята русами Тмутаракань. Ймовірно, для ефективного реагування на ці погрози візантійські володіння на півострові були перетворені на катепанат – особливий округ – голова якого мав усю повноту військової влади.
Для першого, безіменного, катепана перебування на цій посаді закінчилося трагічно – у 1066 році під час повстання у Херсоні він був «побитий камінням» (детальніше про цю справу ми поговоримо іншим разом). Але оскільки на рубежі XI та XII століття (або в 1060-1080 рр.) відомий Никифор Алан – катепан не лише Херсона, а й «Хазарії» – реформа себе загалом виправдала.
Чи супроводжувалося проникнення половців до Криму завоюванням візантійських міст – питання дискусійне. З одного боку, в Херсоні, як і раніше, циркулюють монети та печатки василевсів і туди продовжують засилати ворогів імперії. У титулатурі Мануїла I Комніна в 1166 році згадана Готія і Хазарія, а в договорі 1169 року між Візантійською імперією і Генуєю йдеться про владу імператора над «Русією» і Таматархою (тобто Тмутараканським князівством), що виглядало б вкрай дивно, якби Візантія не володіла Кримом.
Але з іншого боку, низка географічних творів свідчить про владу половців над деякими з кримських поселень. У путівнику Аль-Ідрісі 1154 року згадується Джаліта (Ялта) – «місто в країні ал-Куманійя», а в «Зводі» Ібн аль-Асіра 1230 року Судак названий «містом кипчаків». У Боспорі (нинішній Керчі) розкопаний приморський квартал, в якому зафіксовані сліди руйнувань самого початку XII століття, які традиційно пов'язуються з половецьким вторгненням.
Кордон розселення кипчаків у Криму, якщо судити зі знаменитих «половецьких баб», пролягав берегом Качі, а найближче до Херсона половецьке святилище розташовувалося за 12 км від міських стін. Найімовірніше, південніше кочівники не жили – гори погано підходили для випасу численних табунів. Що ж до Ялти із Судаком, то ясність вносить Вільям Рубрук – проїжджаючи Кримом у 1253 році, він записав, що до монгольського вторгнення тут жили комани, які змушували приморські міста і замки платити їм данину.
Єдиний відомий нам випадок візантійсько-половецького протистояння, пов'язаний із Кримом, стався наприкінці XI століття. У 1089 році в Константинополі з'явився якийсь чоловік, який видавав себе чи то за Костянтина, чи то за Лева Діогена – синів імператора Романа IV. Обидва загинули: Костянтин – за 15, а Лев – за 2 роки до описаних подій. Якийсь час Лжедіоген виголошував свої претензії на трон на вулицях, потім був схоплений і засланий до Херсона під варту.
Але, як розповідає Анна Комнін, «він, опинившись у Херсоні, почав ночами підніматися на міську стіну і, висунувшись, заводив бесіди з куманами, які зазвичай туди приходили торгувати і купувати потрібні їм товари. Обмінявшись з ними клятвами, одного разу вночі він обв'язав себе мотузкою і спустився вниз. Кумани разом із ним вирушили до своєї країни». Сталося це приблизно 1092 року.
Лжедіоген прожив серед половців «досить довго і досяг того, що кумани вже почали називати його імператором. У спразі сьорбнути людської крові, скуштувати людського м'яса і забрати з нашої країни багатий видобуток, вони вирішили «під приводом цього Патрокла» вторгнутися всім військом у Ромейську землю, щоб посадити його на трон, який нібито належав його батькові». Таке рішення було більш ніж дивним, враховуючи, що 1091 року половці допомогли візантійцям розбити печенігів.
Хай там як, у 1095 році половецьке військо дійшло до самого Адріанополя (Едірне), причому низка міст відкривали ворота перед ім'ям Діогена. Однак того ж року самозванець був зрадливо схоплений і осліплений, а половці – розбиті в бою. Отже, якщо Боспор і справді був узятий кипчаками, то пов'язано це було саме з цим конфліктом.
Піввікова епоха ворожості половців із сусідами – Руссю та Візантією – добігла кінця
Також у середині XI століття у запустіння приходить і Дорос-Мангуп – там відсутній культурний шар, а поодинокі знахідки й написи датуються рубежем XII – XIII століття. Очевидно, основна частина населення покинула місто і перебралася в Ескі-Кермен, але що стало причиною цього – незрозуміло. Знайдено залишки житлових комплексів із побутовим інвентарем, які загинули в пожежі не пізніше початку XI століття. Деякі звинувачують у занепаді міста половецьке вторгнення, проте переконливих доказів немає, ймовірніше, що руйнування пов'язані з повстанням Георгія Цули.
Проте піввікова епоха ворожості половців із сусідами – Руссю та Візантією – добігла кінця. На рубежі ХІ – ХІІ ст. половці заволоділи всім причорноморським степом. Якщо раніше вони кочували всі разом, то тепер кожне половецьке об'єднання отримало свою територію, за межі якої не виходило. Так почалося відокремлення кримських половців, яким було набагато вигідніше торгувати, а не воювати з Візантією.
Надалі дунайські і бузькі половці кілька разів виступали союзниками болгар у їхніх війнах із Візантією, але самостійних війн проти Константинополя не вели, а XIII – XIV ст. навіть наймалися до імперії на службу. Тож немає підстав думати, що у Криму візантійсько-половецькі відносини були ворожими.
Виникають постійні місця зимівель, а поруч із ними – ґрунтові могильники, хоча традиційно половці ховали своїх у курганах. Один із таких могильників знайдений просто під стінами Судака – покійники там поховані за кочівницькою традицією, але з окремими християнськими предметами. У степах півострова знайдено половецькі поховання XII – XIII ст. з візантійськими монетами («оболами Харона») у роті. З іншого боку, половці принесли в кераміку гірського Криму орнаменти, характерні для Центральної Азії.
При цьому самі половці, окрім купців, у містах не жили. Зайнявши місце печенігів, кипчаки перейняли й їхню роль у посередницькій торгівлі. На північ половці перевозили, головним чином, амфори з вином та горіхи, на південь – худобу, хутро та рабів. Для себе кипчаки купували тканини, ювелірні прикраси та вино. У словнику «Кодекс куманікус» зустрічаються слова «базар», «торгівля», «продавець», «сплата», «борг», «ціна», «монета», «міняла», а також назви тканин і східних прянощів.
Отже, не вперше на півострові встановлюється візантійсько-кочівницьке двовладдя: міста управляються далекою імперією, але при цьому віддають частину доходів найближчим сусідам.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
