«Протверезіння після псевдопатріотичного запою»: п'ять років із початку «кримської весни»

П'ять років тому остаточно оформилася анексія Криму. За підсумками так званого «референдуму» 16 березня самопроголошена влада півострова на чолі з Сергієм Аксеновим і Севастополя ‒ з «народним мером» Олексієм Чалим оголосили про «незалежність» Криму, і відразу ж попросили прийняти його до складу Росії.

Договір про утворення нових суб'єктів був підписаний 18 березня 2014 року в Кремлі. Російська влада пропонує вважати цю дату святом «історичної справедливості». Україна та країни Заходу не визнають окупацію та анексію Автономної Республіки Крим. У Криму ж підбивають підсумки п'ятирічки російського управління.

Кримський історик і політолог Дмитро Омельчук вважає, що на настрої кримчан впливають великі російські будівництва на півострові.

– Давайте на все, що відбулося подивимося з боку основної маси населення, яка спостерігає небачене досі будівництво не тільки за український, а й за радянський періоди. Це не тільки Кримський міст та аеропорт, півострів повністю перекопаний через будівництво федеральної траси «Таврида» та інших доріг, навіть змінили ландшафт Криму. Це величезне будівництво житла, медичних закладів, установ освіти. Звичайно, це справляє враження, ніби Росія готова вкладати гроші, людей це радує. Але очікування завжди бувають завищеними. Початковий оптимізм пенсіонерів випарувався, є багато перешкод і проблем з охороною здоров'я ‒ записатися до вузького спеціаліста можна тільки на місяць вперед і так далі.

Дмитро Омельчук зазначає, що при цьому кримчани готові змиритися з невдоволенням місцевими чиновниками.

‒ Зростання цін ‒ це одна з найбільш болючих точок. Надії на те, що введення мосту приведе до здешевлення логістики, не виправдалися. Але тут спрацьовує старий, ще радянський принцип: «Аби не було війни». Вся інформація, яку отримують кримчани з місцевих каналів, із загальноросійських про Україну, підводить до однієї думки: там дуже погано, там іде війна, і як добре, що нас це не торкнулося. Люди, загалом, якось скриплять, тому що альтернативи на сьогодні просто немає. Але чому Крим у цих умовах має бути якимось відмінним від усієї Росії? Сюди перейшли всі загальноросійські тенденції, та ж боротьба з бідністю, яка в багатьох регіонах прогресує. Люди йдуть на пенсію з великим терміном на суму 8-9 тисяч рублів на місяць у найкращому випадку. Так що потрібно дивитися, як розвиватиметься сама Росія.

Український політолог Петро Олещук переконаний, що Росія маніпулює громадською думкою щодо подій 2014 року в Криму.

– Росія і будь-яка країна, схильна до тоталітаризму, відрізняється наявністю декількох правд, або багаторівневою правдою. Сенс полягає в тому, що є правда для широкого використання, є правда для зовнішнього вживання та є правда для деяких вузьких категорій. Офіційна позиція Росії зараз досить недвозначна, вона повторюється на найвищих рівнях російським керівництвом: Володимир Путін особисто ухвалив рішення анексувати Крим, завдяки йому це все було реалізоване, славте його. У той же час у Криму поширюється думка, що ось цей «кримський народ» одноразового вжитку ‒ тому що він нібито оголосив незалежність і відразу ж увійшов до Росії ‒ ухвалив ось таке рішення, і Росія тут ніби взагалі була ні до чого. Для зовнішнього вжитку намагаються довести, що Росія відновила якусь «історичну справедливість».

Радіослухач із Криму розмірковує про справжню роль кримчан у подіях 2014 року:

​«Багато тут людей, вихованих радянською владою, комуністами, яким втовкмачували в голови: як сказали, так воно є насправді. Начебто люди дорослі, а кажуть, що прийшли, проголосували... Це було давним-давно заплановане ‒ анексія Криму. Вся ця процедура пройшла дуже успішно для Путіна. Йому потрібний не Крим, а Севастополь ‒ військова база, а людям вішають локшину на вуха. Деякі піддаються: ось як добре! ‒ а хорошого ж нічого немає».

Петро Олещук коментує результати останнього опитування російського фонду «Громадська думка», згідно з якими кількість росіян, які вважають анексію Криму корисною, знизилася з 67% до 39%.

– Про прозріння говорити зарано ‒ можливо, є якесь протверезіння після досить тривалого псевдопатріотичного запою. Але питання в тому, що це може бути сигналом для російського керівництва: потрібно додати нову дозу ось цього ультрапатріотичного наркотику. Нічого доброго ні для України, ні для всього світу це не може означати. До недавнього часу будь-які зниження в підтримці російського керівництва лікувалися розв'язуванням чергової агресії. Важко сказати, хто може бути її об'єктом, але очевидно, що поки основною кандидатурою залишається Україна. Але в Росії об'єктивно громадська думка не є інститутом, який впливає як на зовнішню, так і на внутрішню політику.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

У матеріалі використовується термінологія, вживана на анексованому Росією півострові