Українці в останні роки мають змогу святкувати Різдво Христове за «новим» і «старим» стилем – 25 грудня і 7 січня. Обидва ці дні є офіційними державними вихідними. Коли саме відзначати Різдво? Дискусії з цього приводу тривають. Дискутували про це і в XVII століття. Про це йдеться у статті професора Петра Кралюка, яка вперше була опублікована ще в 2019 році.
Зараз в Україні постало питання, за яким календарем – старим юліанським чи новоюліанським, наближеним до григоріанського, – мають вірні східного обряду (православні й греко-католики) святкувати релігійні свята, зокрема Різдво Христове. Принаймні серед вірян Православної церкви України (ПЦУ) та греко-католиків є люди, навіть окремі архієреї, які не проти перейти на новоюліанський чи григоріанський календарі.
Варто сказати, що це питання серед вірних східного обряду в Україні та Білорусі порушувалося й раніше. Так, дискусія щодо церковного календаря розгорнулася в 40-х роках XVII століття. І зініціював її Касіян Сакович (1578–1647) – один із видатних українських інтелектуалів того часу.
Прихильник передових ідей
Цього діяча в нас знають насамперед як автора «Віршів на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного», написаних, озвучених і опублікованих у 1622 році. Це один із кращих зразків тогочасної української поезії.
Автор, прославляючи гетьмана Конашевича-Сагайдачного та запорозьких козаків, порівнював їх із героями старовини, а також звертався до ідей античних філософів. Фактично це було нове слово в українській поезії.
Сакович відомий і як один із перших пропагандистів ренесансного аристотелізму в Україні. У 1620 році він уклав і видав твір під назвою «Аристотелівські проблеми…» До речі, спонсором цього видання був відомий захисник православ’я, волинський чашник Лаврентій Древінський. У 1625 році Сакович видав ще один твір, написаний у дусі ренесансного аристотелізму «Трактат про душу…». У той час цей діяч працював ректором Київської братської школи, а пізніше проповідником у Люблінському православному братстві.
Будучи доволі освіченою людиною, Сакович зустрічав несприйняття в середовищі православних консерваторів. Зрештою, він перейшов у табір прихильників унії, посприявши такому ж переходу двох видатних українських культурних діячів – Мелетія Смотрицького й Кирила Транквіліона-Ставровецького. Він і його соратники сподівалися, що в унійному таборі їм вдасться легше й краще реалізовувати свої просвітницькі ідеї.
Календарна дискусія
Саковича не задовольняли різні «абсурди», що існували в середовищі православних. На жаль, із такими «абсурдами» він зустрівся і серед прихильників унії. Одним із таких «абсурдів» мислитель вважав дотримання старого юліанського календаря, який був менш точним, ніж календар григоріанський.
Ініціатори унії з православного боку, єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький, ведучи переговори з римською курією в 1595 році, обумовили, що з’єднані з католиками вірні східного обряду в Україні й Білорусі дотримуватимуться юліанського календаря. Вони не хотіли, щоб опоненти звинувачували їх у «новинах».
Та все ж серед освічених прихильників унії й навіть православних, які на унію не пішли, були люди, що розуміли потребу введення григоріанського календаря. Власне, одним із них був Сакович. У 1640 році він підготував твір «Старий календар…», де вказував на помилки юліанського календаря.
Твір у рукописній формі був поданий на розгляд у Віленському Свято-Троїцькому монастирі. На цьому дійстві присутніми були представники вищого унійного духовенства – митрополит Антоній Селява, архімандрит цього монастиря Олексій Дубович та інші. При цьому Олексій Дубович одержав благословення від митрополита на друкування цього твору. Опублікований «Старий календар…» було прочитано й схвалено. При схваленні теж був присутній митрополит Антоній Селява. Навіть супротивник Саковича – турово-пінський єпископ Пахомій Война-Оранський – сприйняв цей твір, хоча йому не подобалися гострі висловлювання автора щодо невідповідностей в юліанському календарі. Здавалося, був зроблений серйозний крок у плані підготовки до запровадження григоріанського календаря.
Однак така позиція, яка полягала в здійсненні календарної реформи, не приймалася багатьма адептами унії. Вони прагнули зберігати свою «унійну ідентичність», відділяючи себе від католиків.
Словом, Сакович не знайшов розуміння в таборі прихильників унії. Це стало поштовхом для його переходу у стан католиків, що він і зробив у 1641 році. Сакович писав: «Я залишив облуди, єресі та забобони греко-руські, про знищення яких не турбується унійна влада, а тих, які хотіли викорінити їх, переслідують. Я, на жаль, на собі відчув це, коли через видання книги виявив їх видиму облуду в календарі, а потім показав їм невеликі помилки та блуди… За це мене переслідували мало не до смерті».
Уже будучи католиком, у 1642 році Сакович пише й видає полемічний твір «Перспектива…», де він піддав критиці різні «абсурди» як у православній, так і в унійних церквах. Не обійшов він питання й календаря. Водночас письменник-полеміст виступав за розвиток освіти. Він, зокрема, хвалив православного київського митрополита Петра Могилу за його культурно-освітню діяльність.
«Перспектива…» Саковича викликала критику і з боку православних, і прихильників унії. Православні відповіли об’ємним твором «Ліфос, або камінь…»
З унійного боку проти Саковича з низкою своїх творів виступив дерманський архімандрит Іван Дубович. Один із них називався «Календар правдивий Христової Церкви», де, зрозуміло, порушувалося календарні питання. Гостро критикував Саковича уже згадуваний єпископ Пахомій Война-Оранський, який випустив проти нього полемічний твір «Дзеркало, або заслона…». Саме він серед унійних владик належав до найбільш ревних захисників юліанського календаря.
І православні, й прихильники унії, критикуючи Саковича, часто вдавалися до його компрометації, образливих висловлювань. Тобто ідеї мислителя, в тому числі думка про необхідність прийняття григоріанського календаря, не сприймалися.
Загалом же унійне й православне середовища в Україні середини XVII століття виявилися занадто консервативним.
Відтоді минуло чимало часу. Є сподівання, що цей консерватизм зменшився. І вірні східного обряду в Україні все ж зважаться на те, щоб відмовитися від старого юліанського календаря.
Петро Кралюк, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
