Переслідування журналістів у Криму: чого бояться російські силовики

За п'ять із половиною років після анексії Криму українські правозахисники зафіксували як мінімум 369 випадків переслідування журналістів у Криму, серед них сотня припадає на перший місяць силового захоплення півострова. Про це на слуханнях у Верховній Раді України розповіла голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

Про свободу слова в Криму, роботу громадських журналістів та їхнє переслідування російськими силовиками, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Сергієм Мокрушиним говорять кримські адвокати Еміль Курбедінов та Едем Семедляєв, а також начальник відділу прокуратури Автономної Республіки Крим Вадим Лушпієнко.

‒ Еміле, ви були одним із доповідачів на цих парламентських слуханнях. Про що ви говорили?

Курбедінов: Основною темою були громадські журналісти, як ми їх називаємо. Регламент ‒ три хвилини, я намагався донести основний меседж щодо людей, які взяли на себе обов'язок висвітлювати суди, обшуки. Те, що відбувається щодо викрадених, те, що відбувається всередині будівель, де відбуваються ці обшуки. Я трохи розповів про те, як все починалося в 2014 році, як зачищають поле незалежних ЗМІ, журналістів. Я перерахував прізвища громадських журналістів, які зараз у в'язниці, яким загрожує до довічного позбавлення волі.

– Послухаймо виступ Тетяни Печончик, яка загалом окреслила ситуацію зі свободою слова в Криму:

«Приблизно сотня журналістів і десять редакцій були змушені через переслідування й тиск переїхати на материкову частину України, а багато з тих, хто залишився в Криму, через погрози та залякування були змушені піти з професії. Були захоплені українські теле- та радіочастоти в Криму. Зараз на території Криму немає українських телеканалів, радіосигнали глушаться, до того ж, заблоковані два десятки онлайн-видань. Тобто людям складно читати цю інформацію, добувати її навіть через Інтернет. Було відкрито понад десяток кримінальних справ проти кримських журналістів і блогерів, зокрема, проти Андрія Клименка, Миколи Семени, Анни Андрієвської та інших. Був заборонений в'їзд на територію окупованого Криму для українських журналістів-фрілансерів, які, незважаючи на ризик, продовжували туди їздити, щоб добувати інформацію».

– Тетяна Печончик також вказала на те, яку роботу виконують громадські журналісти в Криму:

«Російська Федерація, грубо порушуючи норми міжнародного гуманітарного права як країна-окупант змусила наявні у Криму видання перереєструватися за російським законодавством. Безліч редакцій, які були неугодні окупаційній владі, пройти таку реєстрацію не змогли й відмовилися від цього. Фактично, в умовах тотальної зачистки та створення інформаційного гетто, єдині, хто зараз намагаються доносити звідти інформацію, це громадські журналісти. Кримськотатарські активісти з ініціативи «Кримської солідарності» роблять відеостріми, блоги, розповідаючи про обшуки, арешти та інші грубі порушення прав людини в Криму. Вони стали наступною мішенню для переслідувань із боку окупаційної влади. Так, приблизно десять цих журналістів зараз перебувають за ґратами за звинуваченням у сфабрикованих справах про тероризм: Наріман Мемедемінов, Ремзі Бекіров, Сервер Мустафаєв та інші».

‒ Едеме, нагадайте, будь ласка: що змусило цих людей зайнятися громадською журналістикою?

Семедляев: Була порушена кримінальна справа стосовно такого іменитого журналіста, як Микола Семена. Провели низку обшуків у Лілі Буджурової, в інших журналістів. За ними спецслужби ходили по п'ятах, показуючи, що вони під контролем, за ними стежать. Хтось був змушений виїхати, хтось ‒ відійти від професії. Саме на такому ґрунті з'явилися громадські журналісти, які з простими телефонами, не маючи досвіду, їздили на обшуки, затримання, на суди, і, як могли, так і знімали, брали якісь інтерв'ю, передавали інформацію телеканалам, іншим масмедіа. Таким чином виходила хоч якась інформація з Криму ‒ не та офіційна, яка транслювалася на всіх телеканалах.

‒ До речі, як масові обшуки у кримських мусульман подаються в підконтрольних Росії ЗМІ в Криму?

Курбедінов: Переважно це офіційна інформація на сайті прокуратури, або на сайті ФСБ про те, що затримані терористи, викритий черговий терористичний осередок. ЗМІ намагаються про це мовчати. Тільки коли резонанс досягає піку, виходять передачі ‒ щодо мого арешту так було ‒ в яких говорилося, що я ‒ «адвокат терористів», «адвокат диявола». Тобто, коли вони бачать, що інформаційно вже не можуть мовчати, тоді долучаються місцеві канали та подають картинку однобоко, в тому ключі, який потрібний правоохоронним органам: мовляв, це терористи, ті, хто готує акції, провокації. Ми на цих телеканалах ‒ персони нон-грата, думка іншої сторони ніколи не вивчається і не подається глядачеві.

Семедляєв: На силовиків дуже впливає публічність, зазвичай вони намагаються зробити все по-тихому. Розголос дає захист: ми знаємо, що в цій сім'ї провели обшук, людину забрали, вона у силовиків. Були випадки, як наприклад, з Ренатом Параламовим, якого забрали до ФСБ, а через добу розшукали вже зі слідами тортур.

Курбедінов: Я б додав, що громадська журналістика показує згуртованість людей, їхню небайдужість. Ми завжди говоримо, що до людей у таких категоріях справ, від початку обшуку і до відбування ними покарання, ставляться як до терористів. Вони зброю ніколи не тримали, не мають боєприпасів, а до них приїжджає Росгвардія, озброєні люди, і це проводиться, як антитерористична спецоперація. І ці кадри вийшли назовні! Нам завжди кажуть, що ми брешемо, але хлопці зафіксували кадри, як відбуваються обшуки. Дуже важливо певне документування, яке знадобиться нам у міжнародних інстанціях.

‒ Громадського журналіста Нарімана Мемедемінова нещодавно засудили на два з половиною роки колонії-поселення ‒ нібито за «публічні заклики до терористичної діяльності». Які злочини кримські силовики побачили в його діях?

Семедляєв: Він ‒ батько громадської журналістики в Криму. Один із перших приїжджав на суди, фіксував це ‒ ще у першій севастопольській «справі «Хізб ут-Тахрір», коли навіть близько до суду не підпускали слухачів, коли тим, хто приходив підтримати хлопців, відразу вручали повістки й викликали на допити. Нарімана Джеляла та Ільмі Умерова викликали на допит, коли вони просто як слухачі приїхали подивитися, як відбуваються судові засідання. Тоді Мемедемінов і починав організовувати висвітлення, просив когось приїжджати, сам знімав. Аби помститися, спочатку була адміністративна справа, коли йому виписали штраф, і потім вже кримінальна справа ‒ за відеоролики, які він знімав ще при Україні.

‒ Що там було?

Семедляєв: Це такого плану ролики, де Наріман розповідає про якесь ісламське свято, вітає, де він розповідає про ситуацію в Сирії і ще щось. Слідчі взяли ці інтерв'ю і відіслали своїм черговим експертам, які угледіли там пропаганду тероризму. На цьому й будується вся кримінальна справа. Про ці ролики стало відомо нібито від двох громадян, які побачили їх, дуже сильно ці відео їм не сподобалися, і вони відразу ж побігли в ФСБ і написали з цього приводу заяву.

‒ До речі, і сьогодні кожен може знайти ці ролики на каналі Нарімана Мемедемінова. Значить, у російських силовиків є експерти, які на постійній основі вивчають такий контент і роблять потрібні висновки?

Курбедінов: Це не кримчани, це експертні установи на території Росії, наприклад, Башкирський університет імені Акмулли, де робили релігієзнавчу та лінгвістичну експертизи. Ви не уявляєте, наскільки перекручувалися усі діалоги людей, коли йшлося про прослуховування розмов. Вони говорили про політику, про утиски мусульман у Росії ‒ робився висновок, що це таємне зібрання осередку, на якому обговорювалися такі питання, і нібито ці люди планували конституційний переворот у Росії. Тобто, силове захоплення влади в Росії. Чотири чоловіки: продавець картоплі, штукатур-маляр, ще хтось. Виявляється, вони вчотирьох або вп'ятьох намагалися захопити владу. І саме на таких експертизах ґрунтуються кримінальні справи, плюс засекречені свідки ‒ ось два стовпи. Ну і, звісно ж, рішення Верховного суду Росії від 2003 року, яке визнає «Хізб ут-Тахрір» терористичною організацією.

‒ Тобто, для звинувачення досить цього й не потрібні реальні дії?

Курбедінов: У Росії є федеральний закон «Про протидію тероризму», де все чітко прописано. Тероризм ‒ це вибухи, підпали, захоплення заручників, захоплення адміністративних будівель із метою вплинути на рішення органів державної влади. Нічого цього в обвинуваченні ви не побачите. В жодній справі не були знайдені ні зброя, ні близько щось схоже.

‒ Вадиме, які найпоширеніші порушення відносно журналістів у Криму фіксує прокуратура Автономної Республіки Крим?

Лушпієнко: З моменту окупації відомі численні факти зникнення журналістів, перешкоджання їхній професійній діяльності, протидії свободі слова, запровадження цензури. Всі зафіксовані випадки перешкоджання журналістській діяльності систематизовані в матеріалах кримінальних справ, в межах яких здійснюється дослідження та оцінка наявних фактів порушення прав журналістів на окупованій території. Серед найбільш поширених ‒ перешкоджання законній діяльності журналістів через те, що вони висвітлюють події, які суперечать інтересам окупаційної влади, а також проведення незаконних обшуків у помешканнях журналістів. Окремо хотів би відповісти, що розслідування злочинів проти журналістів є одним із пріоритетів прокуратури Автономної Республіки Крим, адже саме вони допомогли зафіксувати окупацію та висвітлити незаконні процеси в той час.

‒ Хто є підозрюваними в таких справах?

Лушпієнко: Зазвичай це працівники правоохоронних органів, судді так званої Республіки Крим. Якщо говорити про справу журналіста Миколи Семени, то в цій кримінальній справі проходять так званий слідчий-криміналіст незаконного утворення «Управління ФСБ в Республіці Крим та Севастополі», який разом з іншими невстановленими особами провів незаконний обшук у квартирі Семени, а також суддя незаконно створеного Залізничного районного суду міста Сімферополя, який порушив право на справедливий офіційний судовий процес. Це право передбачене статтею 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року та частиною 4-ю статті 175 протоколу до Женевської конвенції 1949 року.

(Текст підготував Владислав Ленцев)