8 травня в Україні відзначають День пам'яті та примирення, а також згадують жертв Другої світової війни. Трагічні події того часу стали основою для багатьох стрічок українського виробництва, що зняті на високому технічному рівні, й за цими критеріями не поступаються тим, які звикли переглядати 9 травня громадяни пострадянських країн. Не кажучи вже про заангажованість радянських фільмів комуністичною пропагандою та спотворенням дійсності.
Радіо Свобода зібрало список українських художніх та документальних стрічок про період Другої світової війни, які варто переглянути.
-
«Хайтарма» – художній фільм українського режисера Ахтема Сейтаблаєва, знятий в 2013 році.
Фільм «Хайтарма» розповідає про сталінські депортації кримських татар 1944 року. Цю трагічну дату в історії народу показали через призму сприйняття прославленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу – кримського татарина Амет-Хана Султана.
Фільм починається з національного танцю «Хайтарма», що символізує повернення до життя. Ахтем Сейтаблаєв виступив режисером і виконавцем головної ролі. У масових сценах брали участь понад три тисячі людей, приблизно 700 із яких особисто пережили цю трагедію.
-
«Назви своє ім’я» – повнометражний документальний фільм режисера Сергія Буковського, знятий 2006 року.
Продюсером стрічки був американський кінорежисер Стівен Спілберг та український бізнесмен Віктор Пінчук. Для Стівена Спілберга, який має українське коріння (його предки походять з Одеси), це був особливий проект. Саме завдяки йому він вперше відвідав Україну.
Фільм розповідає про трагедію євреїв у період Голокосту на території Україні під час нацистської окупації українських земель. Фільм базується на свідченнях очевидців трагедії, що їх зібрав Фонд Шоа і які зберігаються у Сполучених Штатах.
-
«Далекий постріл» – художня стрічка Валерія Шалиги, відзнята 2005 року.
Член спілки кінематографістів України Валерій Шалига дебютував у кінематографі як режисер 1993 року на кіностудії імені Олександра Довженка.
«Далекий постріл» описує події 1941 року. В часи Другої світової війни у німецькому полоні зустрічаються закляті вороги – боєць Червоної армії та вояк із лав Української повстанської армії. Вони обидва воюють за Україну, але кожен бачить її шлях по-своєму. Та потім стає зрозуміло обом, що їхні цінності спільні – це Україна. В описі до фільму вказано: «Стає зрозуміло, де справді цінують свободу, де справді воюють за Україну, де справді є друзі, які одне за одних не пошкодують життя, щоб звільнити з полону. З того, як закінчились їхні життя, можна зробити окремий висновок про жорстокість того часу»
-
«1377 – спалені заживо» – телевізійний документальний фільм Івана Кравчишина, знятий в 2009 році.
1377 – це кількість сіл, які були спалені під час нацистської окупації території України.
У документальній стрічці «1377 спалених заживо» особливу увагу приділено селу Корюківка на Чернігівщині, де 1-2 березня 1943 року спалили 1290 будинків і 6700 людей. Серед усіх знищених нацистами поселень, Корюківка була найбільшою, а тому й каральна операція зі знищення цього поселення вважається найбільш масштабною.
-
«Війна. Український рахунок» – український документальний фільм режисера Сергія Буковського, знятий 2002 року.
9-серійний документальний фільм є одним із найбільш відомих в українській документалістиці. Режисер Сергій Буковський за його виробництво був удостоєним премії «Телетріумф».
В інтерв’ю Радіо Свобода режисер розповів про історію створення стрічки: «Ми робили її на якомусь неймовірному куражі, ентузіазмі, з неймовірним завданням закінчити і зробити це кіно. Тому що я виріс у сім’ї фронтовика – я знаю, що таке справжня війна, якою вона була на екрані, і якою вона була насправді. І ми у цьому фільмі дали слово простим людям. Це правда. Ми знімали їх. І це дуже, дуже, дуже цікаво. Для мене це дорого»
-
«Хроніка Української повстанської армії 1942–1954» – український документальний фільм, виробництва Громадського телебачення. Режисерами-постановниками виступили Тетяна Алфьорова та Олена Елісєєва.
Стрічка розповідає про шлях українського політичного діяча, основного теоретика українського націоналістичного руху ХХ століття, а також розвінчує міфи навколо його постаті.
Велику увагу автори стрічки приділяють саме періоду Другої світової війни та історичного контексту, в який вписана біографія Степана Бандери.
