Павло Казарін: Депортація. Злочин без покарання

Спеціально для Крим.Реалії

Росія, схоже, створила собі громадянську релігію з 9 травня. І викреслила з неї кримських татар. Через це вони приречені бути у себе на батьківщині не тільки в чисельній меншості, але ще й в етичній.

Йдеться про 18 травня ‒ день депортації. Цю дату відокремлює від дев'ятого травня лише кілька діб. Але якщо першу дату в Росії згадують пишно та голосно, то другу намагаються не помічати. Тому що пам'ять про неї ризикує зруйнувати все те, на що спирається сучасна Росія.

Після того, як Крим був звільнений від німців, корінний народ півострова вивезли в Центральну Азію. На відміну від багатьох інших народів кримським татарам не дозволяли повернутися додому аж до кінця перебудови. І навіть після того, як СРСР розвалився ‒ радянська міфологія продовжила жити в Криму.

Після 1991 року півострів перетворився на заповідник. Прорадянська ностальгія пустила тут своє коріння куди глибше, ніж у багатьох інших регіонах колишньої імперії. Міф про «споконвічно російський Крим» ретельно зберігали ‒ і тому будь-які спроби розфарбувати чорно-білу картинку припинялися.

Радянська концепція дозволяла викреслити кримських татар з історії регіону. Вона дозволяла оголосити цілий народ зрадником, щоб потім відмовити йому у праві на дім. Причому вони були винятком навіть на тлі інших народів СРСР. Усіх інших Радянський Союз оголошував народами-переможцями, серед яких були окремі колабораціоністи. І тільки кримських татар оголосили народом-зрадником, серед якого «зустрічалися окремі герої».

Будь-яка дискусія на цю тему вважалася неприпустимою. Тому що вона руйнувала головний міф радянської імперії ‒ про Велику Вітчизняну війну.

У межах цього міфу вся історія війни подавалась як боротьба абсолютного Добра з абсолютним Злом. Якщо вписати у цей нехитрий концепт депортацію кримських татар, то вийде, що у Криму Добро перемогло Зло і потім, 18 травня 1944 року, саме вчинило злочин. Такий підхід абсолютно неуявний для радянського обивателя, а тому про депортацію вважали за краще не згадувати, або одбувалися черговими фразами, або говорили про те, що кримські татари самі винні у своїй долі.

Депортація корінного народу дозволила перевигадати історію Криму. Кримськотатарську топоніміку поспіхом замінили. Підручники історії ‒ переписали. І навіть люля-кебаб у кримських закладах аж до краху Радянського Союзу подавали як «ковбаски по-Сімферопольськи».

Втім, радянська міфологія не вмерла разом з СРСР. Минуло зовсім небагато часу ‒ і тепер вона знову піднята на знамена нинішньої Росії. Навіть більше, «Велика Вітчизняна» стала громадянською релігією, покликаною виправдовувати все, що було ДО війни, і все, що трапилося ПІСЛЯ неї. Нинішні правителі Кремля оголошені спадкоємцями перемогли, а тому будь-яка незручна правда про ті роки безжально викреслюється і забороняється. Тому що руйнує етичний фундамент існування сучасної Росії.

Радянська етика, риторика і навіть самовідчуття тепер знову мейнстрім у сучасній Росії. Яка відтепер бореться за право переграти 1991 рік. Після анексії Криму корінний народ півострова приречений жити у країні, яка викреслює його з власної історії. А день депортації сприймається як день покаяння ‒ але не перед кримськими татарами, а для кримських татар.

Їх поставили перед дуже простим вибором. Вони мають прийняти етику та естетику тієї держави, яка в середині минулого століття відіслала їх у депортацію. Мають погодитися з громадянською релігією сучасної Росії, яка фактично виправдовує всі дії воєнного періоду, включаючи виселення кримських татар з території півострова. На додачу ‒ від них вимагають прийняти нове громадянство півострова. В іншому випадку їх і надалі будуть розцінювати як головних порушників спокою і потенційних порушників територіальної цілісності Російської Федерації.

З усіма наслідками, що випливають.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції