Чому на окупованих територіях залишаються ті, хто підтримує Росію – хоча багатьом стало зрозуміло, що сусідня країна війну в регіоні розв'язала, але «кримський сценарій» не повторила? Як діяти молоді, яка зараз живе в ОРДЛО, але підтримує Україну? Що відбувається із психікою і світоглядом людей по той бік лінії розмежування, і чому вони хочуть, але бояться повертатися під контроль України?
Радіо Донбас.Реалії знайшло відповіді на ці запитання із соціальним психологом Вадимом Васютинським, письменниками Сергієм Жаданом та Володимиром Рафєєнком під час відкритої дискусії «Психологія окупації» до триріччя радіомовлення на окуповані терени. Пропонуємо до вашої уваги головні тези зустрічі.
Дезорієнтація, відсутність планів на майбутнє та почуття провини – це три основні характеристики свідомості громадян, які зараз залишаються в окупації, вважає завідувач лабораторії психології мас Інституту соціальної та політичної психології Вадим Васютинський. За словами експерта, місцеві жителі не розуміють, що саме відбувається і кому довіряти, а головне – не уявляють, що з ними станеться через кілька років.
«Коли перемогла Помаранчева революція, вони сприйняли це як приниження. Потім переміг Янукович, і виявився нікчемним. Їм не було особливо за що чіплятися, а тут їм дають це прекрасне майбутнє – «референдум» і ще трішечки й будемо в Росії. І ця пустка в образі майбутнього заповнилася раптом чимось прекрасним та чудовим, а тепер і цього немає», – каже Вадим Васютинський.
Почуття провини – це звичайна характеристика людської свідомості, каже соціальний психолог. Усі відчувають за собою провину або засуджують когось.
На сході України – «винні хто завгодно, але не вони» – так можна узагальнити уявлення більшості.
«Як ви вважаєте, а хто винний у цій ситуації?» – російськомовний чоловік мені відповів: «Російська мова»Вадим Васютинський
Україномовна людина також може бути українофобом – третій висновок соціального психолога з подій останніх 5 років. Якщо на іншій території України мова у більшості випадків визначає політичні погляди людини, то на Донбасі – ця залежність не фіксується. «Коли я стояв на КПВВ Майорськ влітку 2018 року та опитував людей, які йшли з окупованих територій, то на питання: «Як ви вважаєте, а хто винний у цій ситуації?» – російськомовний чоловік мені відповів: «Російська мова. У 1991 році потрібно було все і всіх перевести на українську, і цього б тоді не було».
Регіони завжди мають дещо різну ідентичність, але Донбас завжди відрізнявся дещо більше. Так склалося історично, каже Васютинський, адже великий відсоток населення було завезено на Донбас у радянські часи.
«У них була ідентичність радянська, зорієнтована на Москву, потім раптом для них утворилася незалежна Україна. І їм потрібно було ставати щирими українцями. А це нелегко для багатьох жителів Харкова, Одеси та Києва. Це також має свої психологічні причини. Росіянами їм бути немає сенсу, радянська влада вже втратила свою актуальність, треба набувати української або якоїсь іншої ідентичності. І там почала розвиватися регіональна ідентичність», – каже Васютинський.
Письменник Володимир Рафєєнко – родом із Донбасу. Каже, завжди спілкувався російською, і його ніколи не утискували за це. Хоча цікаво, що в Україні збірки Рафєєнка не публікували. Його перша книга була надрукована в Москві, й тоді його підписали як «донецького письменника», а не українського. До 2014 року сам Рафєєнко не бачив в цьому нічого поганого, але після подій на Донбасі почав писати та спілкуватися українською. Каже, це його власний протест.
Мені було дуже важко: півтора роки я писав україномовний роман. Я заборонив собі писати тексти російськоюВолодимир Рафєєнко
«Ці люди прийшли на Донбас «захищати» мене від моєї країни. А мене не потрібно було захищати 45 років. Мені дозволяли писати та говорити російською, друкуватися в Москві, брати премії. Коли я приїхав до Києва, то не міг зв'язати і трьох слів українською мовою. І я сказав, що не знаю, коли саме, але я напишу роман саме українською. Мені було дуже важко: півтора роки я писав україномовний роман. Я заборонив собі писати тексти російською», – розповів про свою власну війну Рафєєнко.
Важко жити в окупації і демонструвати проукраїнські погляди, вважають гості дискусії.
«Стокгольмский синдром» ніхто не відміняв. На третій-четвертий день починають зазвичай підтримувати тих, хто їх захопив. А там вже 5-й рік окупація. Як би не змінювалася назва тієї країни, яка захопила Донбас – Орда, Московське царство, Російська імперія чи СРСР – вона за системою організації, за психотипом залишається ордою. Вони, коли захоплювали, то ставили умову: здаєшся і йдеш з нами, якщо ні – ми тебе знищуємо. Якщо вони вже зайшли, то ти вимушений підтримувати. Чому? Тому що люди з радянських часів пам'ятають: краще говорити російською і мовчати про свої уподобання», – каже міжнародник Павло Жовніренко.
Що може зробити Україна, щоб повернути людей, які зараз перебувають в окупації?
- Не слід узагальнювати всіх
«Після початку війни на Донбасі побувала величезна кількість українців – з центральної, південної України, галичани, закарпатці. Хтось як військовий, як волонтер, як журналіст, активіст, митець вперше побував у своєму житті на Донбасі. Зазвичай, люди, які там побували і особисто спілкувалися з мешканцями звільнених територій, не керуються ідеологічними, інформаційними та пропагандистськими кліше. У них більш спокійне ставлення до людей, які там живуть», – вважає Сергій Жадан, письменник і уродженець Луганщини.
- Сплатити українські пенсії
Ми цим людям повинні показати, що як українці ми їх приймаємоЖанна Максименко-Довгич
«Україна б могла зробити дуже просто – визнати, що ті люди, які працювали в Україні, ті 500 тисяч людей, які зараз вимушені брехати, що живуть на підконтрольній території, просто була можливість отримати пенсії. Щоб їм не потрібно було перетинати ці блокпости. Ми цим людям повинні показати, що як українці ми їх приймаємо», – каже режисер Жанна Максименко-Довгич.
- Прописати їхнє майбутнє
«Хто може сказати, що з ними буде, коли ці території повернуться до України? Я взяв закон про деокупацію на Донбасі і не знайшов там жодного слова про це», – зазначає Вадим Васютинський.
Коли ці території стануть українськими, то люди, які зараз там проросійськи налаштовані, за півроку мене вчитимуть українському патріотизмуВолодимир Рафєєнко
«Коли ці території стануть українськими, то люди, які зараз там проросійськи налаштовані, за півроку мене вчитимуть українському патріотизму. І не тому, що люди перевзуються у повітрі. А тому що у людей настрій залежить від того, в яких умовах вони існують. Перший закон – це самозбереження своєї родини, а для цього потрібно чітко ловити, як змінюється ситуація», – зауважує Володимир Рафєєнко.
- Не ставитися як до зрадників
«Як радянська влада, яку ми не дуже любимо, ставилася до жителів звільнених територій України, які радянська армія спочатку покинула, а потім визволила? Вони всі були під підозрою, всі були «зрадниками», хоча більшість цих людей не були винні взагалі. Чи можемо ми так само думати про те, що коли ми звільнимо Донбас, то будемо так само ставитися до тих жителів? Ні!» – каже Вадим Васютинський.
- Пам'ятати, що війна стосується не лише Донбасу
Не впадати в позу ментора і когось повчати. Просто розуміти, що ми – одна країнаСергій Жадан
«Нам всім потрібен час, розум і почуття совісті. Не кидатися якимось ідеологічними термінами, не впадати в позу ментора і когось повчати. Просто розуміти, що ми – одна країна, одне суспільство. Все, що відбувається, відбувається з нами всіма, незалежно від того, де саме ти живеш – на Одещині, Закарпатті чи у Харкові», – каже Сергій Жадан.
