Так виглядає з моря грот Шаляпіна або Естрадний у скелях гори Коба-Кая. Грот князем Голіциним був впорядкований, розширений, а у глибині обладнаний «Естрадний зал» ‒ через прекрасну акустику. Існує думка, що там виступав Федір Шаляпін, однак достовірних документальних підтверджень цього немає. Втім, у Криму про багато чого немає достовірних відомостей, натомість легенд хоч відбавляй.Розташоване неподалік від Судака селище Новий Світ справедливо вважається однією з перлин Криму. У російських виданнях і путівниках пишуть, що заснований він князем Левом Голіциним наприкінці 19 століття.
Але це зовсім не так. Селищем Парадиз після захоплення Криму Росією наприкінці 18 століття володів Б. Галлера, який отримав ці землі в подарунок від Катерини II. А перші поселення тут були ще в давнину ‒ у різних місцях знайдені предмети таврської культури; в одному з урвищ виявлені знаряддя людей, які жили в кам'яному столітті, залишки печі для випалювання вапна. У горах повсюдно зустрічаються старі стежки й дороги, залишки будівель, занедбані каменоломні, млинові жорна, які виготовлялися в незмінному вигляді упродовж середньовіччя.
В одному з документів Генуезької адміністрації 1449 року згадується село Парадиз (Paradixi de lo Cheder). Так що, Голіцин ніякий не засновник, але для розвитку селища зробив дуже багато: винний завод збудував, дороги й знамениту стежку.
Дорога в селище Новий Світ, якому, якщо вірити історикам, близько півтори тисячі років, йде крутим серпантином. Можна не сумніватися, що так само вона звивалася і століття тому ‒ інакше дістатися до оточеної скелями бухти Судак-Лиман просто неможливо. Круті підйоми, повороти та спуски змушують бути дуже уважним на вузькій дорозі. Їду обережно, але, несподівано перед поворотом зустрічною смугою мене обходить автомобіль-таксі. Обгін тут всюди заборонений, але таксиста рубль жене. Тим часом, у серпні 2016 року на набагато менш небезпечній трасі поблизу Щебетовки рейсовий автобус упав у прірву. Чотири людини загинули й близько двадцяти отримали серйозні травми. А в липні нинішнього року саме на трасі Судак ‒ Новий Світ автобус в'їхав у бетонний відбійник на слизькій після селевого потоку дорозі. Ніхто не постраждав, на щастя.
У центрі селища, як і в усьому Криму, на видних місцях плакати про оренду житла. Тут же поруч крутяться «менеджери» приватних койко-місць. Ледве поставив машину на платну стоянку, до мене відразу ж попрямували продавці квадратних метрів подобово. Але, побачивши севастопольські номери, скинули швидкість і здалеку поцікавилися односкладово: «Житло?». Я заперечливо похитав головою.
Вузькими вуличками починаю спускатися до моря. Людей не дуже багато, хоча й час зараз не дуже прогулянковий, скоро полудень. Увечері тут будуть дефілювати й ті, хто зараз на пляжі, й ті, хто відпочиває в номерах.
Не заблукати допомагають численні покажчики. У принципі, орієнтир ‒ море ‒ видне практично з будь-якої точки. Воно вабить блиском мільйонів іскорок.
Вулиці в Новому Світі вузькі, йдуть за рельєфом, звиваючись змійкою. Деякі громадяни, які приїхали на відпочинок, примудряються спускатися ними на машинах, а потім крутяться в пошуках парковки. Паркувальні місця є, але всі вони за шлагбаумами та натягнутими тросами, біля яких сидять засмаглі до чорноти хлопці у вицвілих за літо помаранчевих безрукавках.
Асфальт раптово закінчується біля чергової недобудови, яких у селищі більш ніж достатньо, а далі ‒ присипана щебенем ґрунтовка. Вітер підіймає вихори рудого глиняного пилу.
Швидше б на пляж, а назад буду шукати іншу дорогу, чистішу.
Ось і пляж. Відпочивальників досить багато як для початку осені. Позначається температура повітря 26-27 градусів і води 20-21. У закритому з трьох сторін горами Новому Світі майже завжди на один-два градуси тепліше, ніж у Севастополі, який з трьох сторін оперезаний морем і продувається наскрізь усіма вітрами.
Вода в бухті Судак-Лиман при будь-якій погоді чиста та прозора, за кольором зеленувата, через що бухту називають також Зеленою. На виході з бухти між обома мисами на глибинах 25-30 метрів виявлені залишки будівель портової слободи, причалів і корабельного вантажу ‒ амфори, глечики та інша кераміка 8-15 століть. Концентрація кераміки та залишки суден розповідають про корабельні аварії, які трапилися тут.
Можна прогулятися стежкою Голіцина, яка петляє скелями, до Царського пляжу довжиною чотири кілометри. Дорога в обидва кінці займе близько двох годин, а стільки часу в моєму розпорядженні немає. До того ж потім втомленим їхати за кермом проблематично. Вирішую покататися на катері морем, благо зазивали на кожному кроці. Ось так Новий Світ виглядає з моря.
Так виглядає з моря грот Шаляпіна або Естрадний у скелях гори Коба-Кая. Грот князем Голіциним був впорядкований, розширений, а у глибині обладнаний «Естрадний зал» ‒ через прекрасну акустику. Існує думка, що там виступав Федір Шаляпін, однак достовірних документальних підтверджень цього немає. Втім, у Криму про багато чого немає достовірних відомостей, натомість легенд хоч відбавляй.
Цими скелями звивається стежка Голіцина або Соколина, прокладена в 1912 році до приїзду царя Миколи II. Якраз під час цього візиту імператор, випивши місцевого шампанського, повідомив, що тепер бачить все в новому світлі. І селище, яке до цього мало ім'я Парадиз, тобто Рай, було перейменоване на Новий Світ.
На зворотному шляху на катері я був один ‒ усі зійшли на Царському пляжі. Розговорився з капітаном, запитав, чи нудно взимку в селищі, в якому за статистикою проживає всього 1200 осіб. «Ні, ‒ відповів він. ‒ Взимку у нас саме життя, час творення (прям так поетично й сказав ‒ авт.). Ми всі щось будуємо, розбудовуємо, та й відпочиваємо. А з початку травня й до кінця вересня ‒ ні вихідних, ні прохідних, по 12 годин оремо. Що заробимо в сезон, на те й живемо».
Висадившись на пляжі, підіймаюся в селище вже іншим шляхом. Біля наметів з речами для пляжу та відпочинку окрім продавців нікого.
У парку жінка розкладає груші та інші фрукти з домашнього саду. Цікавлюся ціною й розумію, що в Севастополі набагато дешевше. У південнобережних селищах все дорого ‒ націнки від 50 до 100 відсотків.
Дорогою зустрічається галявина з кактусами-опунціями. У путівниках пишуть, що це місцева визначна пам'ятка, хоча опунцій у Криму хоч греблю гати ‒ зустрічаються від Севастополя до Карадагу та Агармишу. У Севастополі навіть у дворах ростуть, а в околицях, наприклад, на горі Телеграфній. Це найпівнічніша межа ареалу кактусів у світі. Вважається, що завезли опунцію під час Кримської війни 1853-1856 років солдати острівного королівства Сардинія, куди вона потрапила з Мексики під час епохи Великих географічних відкриттів.
Виходжу до палацу князя Голіцина, який, втім, правильно називати садибою. Збудований у 1879-1880 роках. Перед входом табличка, що запрошує до продуктового магазину. Й у дворі дійсно магазин.
У правому крилі ‒ ще один магазин у сучасній прибудові. Ну це вже ні в які ворота! Історична будівля все-таки. Але для бізнесу не існує інших цінностей, окрім грошей.
У внутрішньому дворі, окрім уже згаданого магазину, розташовані відділення поліції, банку та пошти. Суворий чоловік зробив мені зауваження, що фотографувати заборонено. І це в музейному комплексі, між іншим.
Експрес-огляд селища Новий Світ закінчений. Попереду зворотний шлях серпантином.
Євген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
