Спеціально для Крим.Реалії
Провал спроби форсувати Оку 1541 року настільки вплинув на Сахіба Герая, що той більше не здійснював масштабних походів на Московію. Однак логіка протистояння двох країн була такою, що малі бойові дії все одно велися все наступне десятиліття.
Похід 1541 року. Останній бій та повернення
Остання сутичка тієї кампанії відбулася під Одоєвим, куди, відокремившись від головних сил, прийшов ханський син Емін. Князь Володимир Воротинський зі своїми людьми «проти татар з Одоєва вийшов, багатьох татар побив, а інших, живих взявши, до великого князя на Москву прислав» (втім, цих полонених було лише 45 осіб, що вкотре підкреслює умовність літописних «багатьох» і «небагатьох»).
Перейшовши кордон Московії, Сахіб Герай розбив табір на одній із річок, звідки розіслав кілька листів. У Бахчисарай він писав «про благополучне і неушкоджене прибуття з походу і про неможливість переправитися через річку Ока через Баки-бека і його витівки». До Москви ж відправилася грамота такого змісту, адресована юному Івану IV:
«Гей, проклятий і невірний, і зловмисний мій московський раб-орач! Нехай буде тобі відомо, що моїм наміром було пограбувати твій край і вілаєт і, схопивши тебе, запрягти тебе в плуг. Ми не змогли переправитися через Оку через Баки. Дякуй йому. Тепер же спочатку провчу вовка серед моїх овець і врятую свій сад від колючок і бур'янів, а потім візьмуся за тебе».
Семен Бєльський звідти ж писав польському королю Сигізмунду, що хан «з великим військом і гарматами пішов на ворога вашої милості, виполонив, випалив, вивів людей і майно, шкоди всякі вчинив. Таких шкод багато років над собою не бачили!».
Кампанія 1541 року була завершена. Сахіб Герай міг почуватися задоволеним
Кампанія 1541 року була завершена. Незважаючи на те, що під час неї кримцям не вдалося ані перейти Оку, ані навіть захопити другорядний Пронськ, Сахіб Герай міг почуватися задоволеним. Московський похід проти Казані, запланований на цей рік, не відбувся, і Сафа Герай отримав необхідний перепочинок. Крім того, було розвідано та випробувано нову переправу через Оку.
Що ж до Баки – головного винуватця невдачі – то він незабаром отримав по заслугах. Восени того ж року хан увійшов до його намету зі звинуваченням: «У той час, коли я збирався піти на землі росіян, переправившись через річку Ока, ти створив перешкоди і задумав погане проти мене. Я ж стільки добра зробив тобі, вибрав тебе як найдостойнішого серед усіх своїх беїв. А ти натомість відповів злом на добро». Бея схопили, відвезли у Бахчисарай і з настанням морозів стратили.
Але то був не останній кримський похід на Оку.
Походи та переговори 1542 року
У березні 1542 року ханський син Емін «з багатьма людьми» здійснив масштабний напад на Сіверську землю – його загони підступали до Путивля, Новгород-Сіверського і Стародуба. Місцеві воєводи відбили атаки кримців і «язики у них взяли і на Москву прислали», але цих полонених було лише 20 людей. Інші, успішно «повоювавши Сіверу», повернулися до Криму.
26 липня знову «приходив кримський [царевич], а з ним князь Семен [Бєльський], і був бій під Білими Колодязями». Напад явно пройшов невдало – незабаром після нього бунтівний воєвода поїхав до Литви і там його слід загубився.
Більш масштабним був наступний похід. 16 серпня «приходили на Рязанські місця багато людей кримських, Ішмагмет-мурза і Саталкул-улан, і Сулеш-мурза, і Битяк-мурза Адрахманов та інших багато мурз, і прийшли до Миколи до Заразського», тобто до Зарайська.
Московські війська на чолі з князем Петром Пронським «проти кримських людей вийшли і з ними зустрілися, і язиків у них взяли; і кримські люди від того здвигнулися та пішли з великого князя украйни геть». На зворотному шляху вони «воювали Рязанські місця» і захопили ясир.
Потім московські війська вдарили на кримський ар'єргард: «Воєводи великого князя за государевим наказом ходили до Дону і наздогнали татарські сторожі на Куликовому полі, і багатьох татарських сторожів великого князя сторожі побили, а інших перехопили, а інші повтікали».
Втікачі передали звістку про переслідувачів основним силам, після чого кримські війська швидким маршем залишили межі Московії. «І воєводи великого князя, дійшовши до Мечі, їх не наздогнали, і звідти вернулися».
Напади не заважали продовженню кримсько-московських дипломатичних відносин
Але ці напади не заважали продовженню кримсько-московських дипломатичних відносин. Так, 24 липня з Криму повернувся посол князь Олександр Кашин, «а привіз від Саїп-Гірея царя до великого князя шертну грамоту; а з ним разом цар прислав своїх людей із грамотами ж, Тамача [Тогмача] з товаришами, а писав цар у грамотах про братерство і про міцну дружбу». Щоправда, Кашина хан відпустив не просто так, а за викуп у 500 рублів, «а в посольське місце залишився в Криму» Євстафій Андреєв. А вже 11 вересня Тамач/Тогмач поїхав на півострів, із ним вирушив московський посланник Федір Вокшерінов «із грамотою».
1543-1544 роки
На початку наступного року переговори продовжилися. 16 березня 1543 року Вокшерінов повернувся з Криму в компанії ханського посланця Ак-Сеїта з грамотою, «а писав цар у грамоті про міцну дружбу». Того ж місяця Ак-Сеїт вирушив додому, а з ним поїхав боярський син Федір Челіщев – зрозуміло, теж із грамотою і теж про дружбу. Цей обмін приніс свої плоди – наступні півтора року минули мирно.
Ситуація змінилася влітку 1544 року. У той час кримські війська напали на околиці Рязані, але двоє тамтешніх воєвод, князі Василь і Петро Оболенські-Серебряні розбили нападників і захопили 60 з них. Більше того, як спеціально зазначив літописець, «полон у кримських татар весь відполонили».
Геть інакше завершився зимовий похід. 30 грудня «приходив кримський царевич Імін-Гірей калга, Саїп-Гіреєв царів син, з багатьма кримськими людьми безвісно на українські місця Бельовські та Одоєвські, і по гріхах за недбалість полонив багатьох людей». В Олександро-Невському літописі збереглося унікальне свідчення цієї «недбалості». Виявляється, між трьома тамтешніми князями-воєводами: Петром Щенятєвим, Костянтином Шкурлятєвим і Михайлом Воротинським, – виникла супеерчка «про місця», тобто про субординацію. Жоден з них не хотів бути в підпорядкуванні в інших, і «того заради не пішли допомагати тим місцям, і того ради татари, полонивши багатьох людей, відійшли».
1545-1547 роки
Щоб уникнути повторення подібної ситуації напередодні нової війни з Казанню, влітку 1545 року «ходив князь великий на Коломну проти свого недруга кримського царя Сафа-Кірея [помилка, має бути «Сахіба»], а з ним був брат його князь Юрій Васильович, а стояв на Коломні на березі, на Московському гирлі». І незважаючи на те, що основні московські сили були відправлені до Казані, кримці того року не нападали.
Початок наступного, 1546 року був для Кремля багатообіцяючим – внаслідок перевороту казанський хан Сафа Герай втратив престол і втік у Ногайську орду по допомогу, а його місце зайняв московський ставленик Шах-Алі. Це, втім, означало дуже високу ймовірність війни з Кримом: «Тієї ж весни прийшли відомості до великого князя з Криму, що бути кримському цареві на Коломну».
Тож 6 травня Іван IV вирушив до Коломни, «а з ним були на Коломні й у Серпухові багато воєвод і сила велика всієї Московської держави, стільки, кажуть, людей на Коломні від початку не бувало». Іван простояв там до серпня, «і кримський цар, побачивши великого князя на Колоні, не пішов». Втім, у липні Сафа Герай за допомогою ногайців повернув собі престол.
Московію знову лихоманило у військовій тривозі
Наприкінці року Московію знову лихоманило у військовій тривозі, тож Іван IV був змушений перервати свою поїздку до Новгорода і Пскова та стрімко повернутися до Кремля «грудня на 10-й день о третій годині ночі з суботи на неділю безвісно». 500 кілометрів від Тихвіна до столиці Іван «у пів-чотири дні перегнав тому, що чаяли з полоняникових вістей кримського царя чи царевичів до Москви». Але тривога виявилася хибною.
Причина того, що кримський хан дав спокій московському великому князю, лежала далеко на сході. 1546 року в Хаджі-Тархані (Астрахані) прийшов до влади новий хан Ямгурчі, який відразу ж зайняв різко антикримську позицію. Він наказав перебити купців родом з півострова, тож Сахібу Гераю довелося оголосити сусідові війну. У її ході ворожу столицю було взято та зруйновано, що призвело до початку довгої війни з Ногайською ордою – покровителькою Хаджі-Тархана.
У січні 1547 року Іван IV вінчався на царство, символічно прирівнявши свій статус до ханського. Зрозуміло, ані в Казані, ані поготів у Криму новий титул не визнали. Восени Іван особисто повів своє військо на Казань, але московіти вкотре зазнали поразки. Щоб прикрити фланг від можливого кримського удару, окрема рать була зосереджена в Калузі: «А в Калузі був за кримських відомостей астраханський царевич Едігер, а з ним князь Іван Хворостинін». Але й цього року нападу не сталося.
1548-1550 роки
Ця хвиля кримських походів була найскромнішою за масштабами – давалися взнаки наслідки ворожнечі з ногайцями. У липні 1548 року один чамбул з'явився на околицях Мещери, але тамтешній воєвода Михайло Воронов «кримських людей побив багатьох, а 30 людей до Москви привів».
8 серпня того ж року путивльські козаки під керівництвом Михайла Черкашеніна «на Дону на Великому Перевозі» напали на з'єднані сили «черкеського козака Елбулзлука» та кримського бея Емінека («Аманака»). Перший йшов з артилерією штурмувати неназваний острог на Дону, другий їхав із посольством у Хаджі-Тархан. У бою вони були розбиті, а Черкашенін захопив сім гармат, які згодом привіз до Москви.
У червні 1549 року до Тули підійшов 3-тисячний чамбул на чолі з «Аллагатом-князем», проти нього вийшов із полком воєвода Захар Яковля. Підсумок бою виявився невтішним для кримців – вони зазнали поразки, а їхній ватажок потрапив у полон.
Того ж року внаслідок нещасного випадку загинув Сафа Герай, залишивши казанський престол своєму дворічному синові. Користуючись ситуацією, московські війська щорічно ходили під Казань – але щоразу безуспішно.
Влітку 1550 року «прийшли до великого князя звістки про кримського царя, що хоче бути на його украйну». 18 липня путивльський намісник Семен Шереметєв надіслав до Москви звістку, що 19 червня передові роз'їзди помітили, як «прийшло людей багато на великого князя украйну, і [государя українні міста]». Для запобігання можливій загрозі «липня у 20-й день, у неділю, виїхав цар і великий князь Іван Васильович всієї Русі з Москви на Коломну, а звідти на Рязань». У Коломні на нього чекав станичний голова Іван Іванов, «а сказав, що лізли Донець на Великому перевозі та іншими перелазами з кримського боку багато людей, і які лізли на Великому перевозі, і тих він помітив двадцять тисяч... а того не відомо, хто в них у головах і на які місця йдуть». Втім, великого походу в той рік не сталося, тож уже 23 серпня Іван повернувся до столиці, наказавши, «що будуть йти царевичі з Криму до Казані, і відпустити б цареві та великому князю воєвод із Коломни на полі царевичів пильнувати».
Застереження вийшло не зайвим. Ще 6 серпня «прийшли на мещерські місця багато людей», і від полоненого бортника Івашки, який втік від них, стало відомо, що «прийшов царевич кримський, а з ним тридцять тисяч, а говорили між собою, що їм, опочивши, бути на мещерські й на рязанські місця». Того ж дня Іван IV відправив їм на перехоплення рать на чолі з князем Семеном Микулінським, але до бою, швидше за все, так і не дійшло.
Ще один напад стався 15 листопада, «як кримські люди на Бельовські місця приходили і на Карачівські та у Підлісся». Тамтешнім воєводам Іван IV послав підкріплення, «а наказав їм государ, тих міст дітей боярських зібравши, бути з тими дітьми боярськими в Бєльові та справи своєї з воєводами пильнувати».
Того ж року стався і великий дипломатичний скандал. У липні до Путивля з Криму прибув «посол Баєм князь та Тетя, а з ними кримських людей [300 чоловік]». Але по дорозі до Москви, пройшовши Боровськ, посол «упився вина і помер» (чи був отруєний). Хай там як, скоріш за все, саме тоді Іван IV отримав зневажливий лист від Сахіба Герая. Хан хвалився своїм взяттям Хаджі-Тархана та отриманням данини з кавказьких племен, а потім ставив цареві ультиматум – якщо той хоче миру, нехай надсилає не менше 15 тисяч злотих, які дає польський король. Якщо Іван погодиться платити – Сахіб буде з ним у мирі та любові, ні – прийде з війною: «Я готовий іти до Москви, і твоя земля буде під ногами коней моїх». «Досі був ти молодий, а тепер уже в розум увійшов, можеш розсудити, що тобі прибутковіше і що збитковіше».
На престол у Бахчисараї сів найстрашніший її супротивник за всю 300-річну історію їхніх відносин – Девлет І Герай
30 липня 1550 року Іван IV відправив до Криму «великого посла» Івана Полевого, з чого випливає, що питання данини він був готовий обговорювати. Однак узимку Полевой надіслав листа, в якому повідомляв, «що його цар Сап-Гірей грабував і нечестя йому вчинив велике: тримав його, пограбувавши, голого день на морозі, а піддячого Ступку по тому ж голого тримав день на морозі. А на той час був у царя литовського короля Жигимонта Августа посол і ту срамоту бачив». Соловйов додавав, що голому піддячому зашили ніс і вуха й так водили базаром, а 55 московських купців обернули на холопів. Розгнівавшись, цар розірвав дипломатичні відносини – свого посла відкликав, ханських гінців посадив у в'язницю, а «кримських людей пограбував, і корму в них відбавив і нечестя їм учинив велике».
Однак це все вже не мало жодного значення, тому що влітку 1551 року хан Сахіб був повалений і незабаром убитий. Але й Москві це не принесло жодного полегшення, бо на престол у Бахчисараї сів найстрашніший її супротивник за всю 300-річну історію їхніх відносин – Девлет І Герай.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
