Спеціально для Крим.Реалії
Кримське військо підійшло до переправи, яку боронили від кількох сотень до тисячі московських ратників. Здавалося, ніщо не може перешкодити Сахібу Гераю перейти Оку і розгромити зненацька застигнутого супротивника. Але хану довелося пити чашу поразки через зраду одного з його беїв.
Похід 1541 року. Битва за Оку
На світанку суботи 30 липня 1541 року військо Сахіба Герая підійшло до вказаної Семеном Бєльським переправи через Оку. Хан «став на високому місці», на північ розташувалися загони ширинського бея, а за ними – і бей Баки зі своїми ногайцями. Кримці почали готуватися до форсування річки на плотах.
І стріли полетіли, як дощ
Їм протистояв передовий полк князя Івана Турунтая-Пронського – на той час на протилежному березі перебували, за підрахунками Реммала-Ходжі, близько двох сотень ратників, які «почали з татарами перестрілюватися». «Татари ж бачили передовий полк і сподівалися, що всі люди прийшли, раптово [вийшли] на берег багатьма людьми і в річку побрели, і на плоти почали сідати. А передовий полк почав стріляти багатьма стрілами, і стріли полетіли, як дощ. Цар же наказав з гармат бити і з пищалей стріляти, і звелів відбивати людей від берега, а захотів за річку лізти».
Під прикриттям артилерійського вогню першим розпочав переправу Алі Килич-бей. На нього чекав успіх – «переправившись через річку, вклинилися у військо невірних. Тоді російське плем'я було розбите вщент і розкидане увсебіч».
Плацдарм з іншого боку Оки був захоплений, і тепер Сахібу Гераю слід було вести туди головні сили. Але тільки-но хан почав готуватися до переправи, як йому принесли тривожну звістку: «О благословенний падишаху, дивись, не будь в невіданні. Баки-бек сказав, що як тільки хан сяде на пліт і почне переправлятися, пограбує його скарбницю, а самого вб'є на плоту, а на його місце ханом призначить сина Іслям Герай-султана, що перебуває у ногайців, а вілаєта захопить стільки, скільки побажає. І тому військо не буде суперечити йому... У всякому разі, він [Баки-бек] готується, з думкою, якщо сьогодні наперед не виконає цю справу, то хан обов'язково не залишить його в живих. Якщо не вірите, то дозвольте переправитися йому через річку. Якщо переправиться на плоту спокійно, тоді це слово є брехнею, а якщо не зможе переправитися, тоді не будете сумніватися в істинності сказаного».
Сахіб Герай прислухався до поради і наказав, «що раніше, поки не переправиться мангитське військо, рішуче не переправлятися всім». Потім хан відправив гінців до Баки з наказом якнайшвидше перейти Оку: «Звичайно, сьогодні треба переправитися через річку. Якщо переправа буде відкладена на потім, то російське військо збереться на протилежному березі річки і встановить гармати в гирлі переправи, а їхні стрільці-рушничники не пустять татар, тому негайно, не стуляючи очей, підемо».
Як і слід було очікувати, Баки відмовився, заявивши, що не вартий переправлятися «попереду падишаха» і війська Ширінов. Хан кілька разів через своїх гінців наполягав, бей заперечував. Реммал-Ходжа писав згодом, що Баки так вчинив, «бо рішуче був російським лазутчиком».
Хай там як, в суперечках дорогоцінний час було втрачено, й ініціативу перехопили московити. «І побачив цар: ідуть великий полк, та й права рука і ліва. І почав цар дивитися і дивуватися, що йде багато людей, ставши у полки... і кожен воєвода у своєму полку. І прийшли проти царя, і почали ставитися, і людей розставляти». При цьому, додає літописець, «люди великого князя ще й не всі прийшли на берег проти царя», зокрема, не прийшли підкріплення з Угри.
Збентежений побаченим, Сахіб Герай закликав Бєльського і почав дорікати йому: «Сказали мені, що великого князя люди до Казані пішли, а мені зустрічі не буде... А старі мої татари, які на багатьох ділах бували, то ж кажуть, що стільки багатьох людей і нарядних [тут: артилеристів] в одному місці ніде не бачили».
Через Оку зав'язалася ціла артилерійська дуель
Тим часом «прийшли на берег з усіх полків небагато людей допомогти передовому полку, і відбили татар від берега, і почали ганьбити татар і береги просити». Через Оку зав'язалася ціла артилерійська дуель: «І турки з багатьох гармат і з пищалей почали стріляти на людей великого князя, і воєводи великого князя наказали з багатьох гармат і з пищалей стріляти, і багатьох татар побили царевих добрих, і в турків багато гармати розбили». Плацдарм був втрачений, тож Сахіб Герай навіть «хотів бігти години тої, князі ж утримали його. Він же відійшов у табір свій у великому роздумі».
Вночі ж на поле бою прибула московська артилерія великого калібру, «і наказали воєводи пускати гармати великі і пищалі до ранку готувати... а того дня їх не було». З недільного світанку 31 липня кримці побачили таку картину: «На протилежному березі річки, ніби чорний рій мурах, метушилося російське військо... майоріли прапори, і видавалися звуки суворі, а на гирлі переправи розмістили гармати, і вили, як собаки. Незабаром пролунали постріли з гармат, що призвело до відступу татар від берега річки».
Кримське військо втратило свій головний козир – раптовість
Кримське військо втратило свій головний козир – раптовість, а форсувати річку за переваги супротивника в артилерії було самогубством. Тому Сахібу Гераю нічого не залишалося, як скомандувати відступ. Автор Воскресенського літописця зловтішався: хан «прислав до великого князя з великим знесенням: «Прийду на тебе, і стану під Москвою, і розпущу військо своє, і полоню землю твою!»… Прийшов з такою з великою похвалою, а побіг з великим страхом, не міг і на коні сидіти, і повезли його у возі; багато ж возів посікли, а інші, із запасом, покидали».
Навіть Реммал-Ходжа визнавав, що «військо рухалося прямо до Ору засмученим і не виконавши наміреного».
Відступ
Звістку про відступ Сахіба Герая було негайно передали до Москви, а за ханом послали розвідувальний загін під керівництвом Іллі Левіна. За деякий час той відписав, «що цар пішов тією ж дорогою, якою в землю йшов, а сам піде за царем царевим слідом». У ставці московського війська почалася дискусія – чи переслідувати кримців усіма силами чи дотримуватись звичаю, «що всіма людьми в погоню не ходять»?
У результаті вирішили «відпустити за царем» князів Семена Микулинського та Василя Оболенського-Серебряного, «а з ними багатьох людей, вибравши з усіх дворових полків і міських». Назад до Рязані був відправлений воєвода князь Михайло Трубецькой «з товаришами і з людьми, які з ними прийшли». Головні московські сили залишилися на Оці.
Воєводи зведеного полку, «йдучи за царем, відсталих багатьох татар побили, а інших живих татар взяли та до великих воєвод… відіслали». Від тих полонених стало відомо, що війна ще не закінчилася.
Облога Пронська
З отриманих відомостей складалася така картина. Роздратований Сахіб Герай говорив своїм беям, що на Оці «здобув собі безчестя велике», а шкоди ворогові не завдав. Ті у відповідь нагадали йому про Тамерлана, який «так само на Русь приходив з багатьма силами, бажаного не отримав» і був змушений задовольнятися взяттям Єльця. Натхненний цим прикладом, хан сказав: «Є і у великого князя місто в Полі ім'ям Пронськ, близько шляху нашого лежить, і ми його, йдучи, візьмемо і створимо йому, як Єльцю, нехай не кажуть люди, що цар приходив на Руську землю, а Русі не вчинив нічого!». І негайно «пішов з усіма силами і з нарядом до Проні».
У відповідь головний воєвода Дмитро Бєльський послав «ще воєвод за царем» – князів Юрія Оболенського-Пенінського та Василя Мезецького, «а з ними послали багатьох людей, і наказав їм зійтись усім разом із рязанськими воєводами та йти за царем разом, і справи великого князя берегти, Проні пособляти».
3 серпня 1541 року Сахіб Герай підійшов до Пронська. Сам він «став за річкою за Пронею близько міста, а війську велів приступати до міста з гарматами і з пищалями, і містобійним нарядом». Воєводами нечисленного гарнізону були Василь Жулебін та Олександр Кобяков. «Татари ж приступили всіма полками до міста, і з гармат і з пищалей почали бити по місту, а стріли їх, як дощ, полетіли. І до стін міста наблизилися, з міста ж проти почали гармати і пищалі на татар пускати, а які татари до стіни приступили, тих із міста кілками та камінням побили. Татари ж увесь день до міста приступали, з містянами билися, і багатьох татар з гармат і з пищалей із міста побили».
Зазнавши невдачі під час штурму, Сахіб Герай 4 серпня вирішив схилити місто до капітуляції миром. «Князі ж і мурзи, приїжджаючи до міста, Василю кажуть, щоб місто здав, а цар їм ласку покаже, а, не взявши цареві міста, геть не йти. Василь же відповідав: «Божим велінням місто ставиться, а без Божого веління хто може міста узяти! А почекав би цар мало великого князя воєвод, а великого князя воєводи за ним ідуть».
Кримці ненадовго «відступили в стани свої», але лише для того, щоб готуватися до нового штурму – «тури робити і містобійні приступи». Про відчайдушне становище обложених 5 серпня свідчить особливо зазначений у Воскресенському літописі факт, що на роботи з укріплення міста («кілки і каміння, і воду носити») воєводи вийшли не лише «з усіма людьми», а й із «жіночою статтю».
Однак того ж дня князь Микулинський прислав до Пронська двох дітей боярських із сімома товаришами з наказом Жулебіну та Кобякову, «щоб сиділи в місті міцно, а ми йдемо до міста поспіхом з багатьма людьми, і хочемо з царем діло робити, скільки нам Бог допоможе». Від цієї новини «була у місті радість велика».
Один із містян потрапив до рук ханському дозору, і від нього Сахіб Герай дізнався про причину веселощів у Пронську, а дозорці підтвердили, «що тих людей і самі бачили, коли в місто їхали». У результаті «цар приступ відклав, а тури і наряд велів попалити, а сам пішов геть від міста в суботу» 6 серпня.
Піскаревський літописець додає до цього: «Воєводи великого князя прийшли до міста, а цар пішов геть від міста з усіма людьми. І воєводи за царем пішли години тієї, прийшли до Дону, а цар уже Дон переліз, і воєводи за царем відпустили небагатьох людей, а самі повернулися».
Уходил Сахиб Герай не с пустыми руками – окрестности Пронска были разорены, число пленных составило более тысячи
Втім, йшов Сахіб Герай не з порожніми руками – околиці Пронська були розорені. Мурза Ібрагім пізніше вихвалявся, що коли хан «посилав землю Московську воювати і дав йому 20 тисяч людей», то він «з тими людьми землю Рязанську до самої Кашири воював, і з усіма пожитками та людьми, які при ньому були, в цілості назад приїхав». За даними Реммала-Ходжі, «число всіх полонених становило понад тисячу. Ісламське військо, задовольняючись тим, забуло минулий смуток. З радістю в серцях, зупиняючись на привали і рухаючись далі, здійснюючи трапези, благополучно та неушкодженими вийшли за межі земель невірних».
Але кампанія все ще не завершилася.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
