Першим населеним пунктом України, який почав рухатись до відмови від поліетилену, стало селище Славське на Львівщині. Але шлях попереду довгий. Еко-активісти, наприклад, вважають основною альтернативою пакетам багаторазові торбинки. В ООН стверджують: навіть пакети з органічної сировини не є повністю безпечними. Натомість окремі компанії все ж переробляють поліетилен, але через нестачу сировини від населення мусять імпортувати її з-за кордону і закуповувати оптом у підприємств.
В селищі Славське Львівської області депутати закликали місцевих мешканців відмовитись від поліетилену ще наприкінці жовтня. Щоб донести до них потенційну шкоду від одноразової тари, місцева рада вирішила залучити місцеві ЗМІ і почати просвітницьку роботу в навчальних закладах.
Тоді ж, згідно з інформацією на сайті Славської громади, місцева селищна рада схвалила звернення до Верховної Ради щодо внесення змін у законодавство для заборони використання поліетиленових пакетів.
Пакети переробляють. Чи ні?
Майже одночасно з рішенням депутатів Славського 28 жовтня з’явилася інформація про початок прийому поліетиленових пакетів на переробку у Києві. Допис про це і досі можна зустріти у соцмережах.
У дописі розміщене посилання на карту з адресами пунктів, де нібито приймають поліетилен. Але ці адреси збігаються з розміщеними по столиці пунктами підприємства «Київміськвторресурси». Консультант підприємства, еко-активіст Сергій Волков переконує, що ця інформація застаріла: підприємство дійсно збирало пакети, але той проект «Пакет пакетів» почався у 2016-му, а закінчився – півроку тому.
«Два роки тому ми ініціювали, були «двіжняками» цього проекту. Потім зрозуміли, що це ведмежа послуга. Витратна частина потім не закриває дохідну частину з переробленою продукцією: агломерати, гранули і так далі», – пояснює він.
За словами Волкова, підприємство змогло зібрати 40 тонн пакетів, але, уточнює він, ця цифра становить не більше ніж 2% від усієї упаковки, яка виходить на ринок. Крім того, переробка поліетилену на матеріали, які можна повторно використати, виявилася нерентабельною.
«Наприклад, ви зібрали ці пакети, помили, розгранулювали, а підприємство-партнер, яке робить поліетиленові труби, скаже: ну дядьку, вибач, я не можу тобі заплатити 10 гривень за це, бо мені пруть з Європи по 3–4 гривні і краще», – каже він.
Крім того, на думку активіста, поширення інформації, що пакети можна переробити, не йде на користь усвідомленому споживанню. Мовляв, люди покладаються на можливість переробити поліетилен замість того, щоб замінити його багаторазовими торбинками чи намагатися використовувати повторно. Тому головним виходом із ситуації Волков називає використання багаторазової тари.
Тим не менш, повідомлення про нібито прийом пакетів досі доступне – наприклад, на сторінці Facebook-спільноти «Киев, я люблю тебя».
На питання, чому група поширює застарілі дані, Радіо Свобода на момент публікації матеріалу не відповіли.
Волков наполягає на тому, що частково вирішити проблему пакетів можна на рівні законодавства, якщо запровадити мінімальну ціну за пакети, які пропонують безкоштовно в магазинах.
«Хоча ніякі вони не безкоштовні, просто це перекладається в ціну товару, а по-друге – в невирішену проблему на сміттєзвалищах», – додає він.
Переробити поліетилен все ж можливо, якщо знайти підприємство, яке готове це робити, і пункти прийому.
Пакети з-за кордону
У компанії «Вторма» Радіо Свобода запевнили, що ще з 2016 року приймають поліетилен низького тиску, з якого й роблять пакети. Пункти прийому розташовані в місті Бровари Київської області.
«Вся плівка, в тому числі пакети, проходить ретельне сортування працівниками нашої компанії, ділиться на сорти високого та низького тиску, а також за кольорами і переробляється на гранулу», – розповіла речниця компанії Ганна Хмуренко.
Вторинна гранула з поліетилену низького тиску може бути використана при виготовленні, зокрема, нових пакетів, плівки чи труб.
За словами Хмуренко, тільки за два місяці – у вересні й жовтні – компанія отримала від населення (через пункти прийому і контейнери на прибудинкових територіях) 2 188 кілограми пакетів.
При цьому потужності на добу переробляють до семи тисяч кілограмів – як пояснює представниця компанії, сировину закуповують в інших підприємств і імпортують із-за кордону.
Довге життя
За даними ООН, щороку у світі використовують 5 трильйонів поліетиленових торбинок. При цьому кожного ж року до океану потрапляє 8 мільйонів тонн пластикової тари – в тому числі й пакетів. Морські жителі ковтають шматочки пластику, що може призвести до смерті.
Наприклад, на початку літа 2018 року в Таїланді зоологи кілька днів намагались врятувати чорного дельфіна. Врешті-решт тварина померла, а посмертний розтин показав, що в її шлунку накопичилося вісім кілограмів поліетиленових пакетів.
За оцінками, на які посилаються фахівці ООН у своїй доповіді щодо поліетилену, пакети можуть розкладатися тисячі років.
При цьому автори доповіді скептичні і щодо так званих біорозкладних пакетів, які виробляють з органічної сировини (кукурудзяного крохмалю, коренів касави чи цукрової тростини). Як вони стверджують, навіть біопакети треба утилізовувати вручну, вони не розкладаються автоматично у навколишньому середовищі, особливо в океані.
В Україні замість пакетів з органічної сировини поширені пакети з домішками, які пришвидшують їхній розклад на мікропластик. Втім, еко-активісти і тут песимістичні: домішки в пакетах не лише не роблять їх більш безпечними, а й ускладнюють переробку.
«Хоч мікропластик непомітний для неозброєного ока, цей процес розкладання відмінний від біорозкладу… Протягом усього процесу розкладання мікропластик залишається у навколишньому середовищі, включаючи океани. З накопиченням мікропластику у екосистемах з’являється ризик його біоакумуляції, у тому числі у харчовому ланцюжку, що негативно впливає на здоров’я людей та стан довкілля», – мовиться в заяві Фундації Елен МакАртур, яку переклала українська громадська еко-організація Rethink.
Торбинки, кошики та інші альтернативи
Еко-активістка Тетяна Євлоєва мешкає у Києві. Вона згадує, що остаточно відмовилася від використання одноразової тари навесні 2016 року.
«Навіщо витрачати цей шматочок пластику, який прослужить мені хвилин 15–30, поки додому донесу – а потім кілька сторіч валятиметься на звалищі (тоді їх у переробку взагалі ніде в Україні не приймали) і отруюватиме ґрунт, воду, повітря, погіршуючи якість в тому числі й мого життя?» – обґрунтовує вона своє рішення.
Сухі продукти (наприклад, овочі й фрукти) дівчина купує в торбинках із тканини, вологі – в багаторазовій пластиковій чи скляній тарі.
«Яйця купую у кошик, якщо (йду – ред.) пішки, або у лоточки, якщо ровером. Масло вершкове зовсім без пакування придбати нереально – але я беру у мінімальному пакуванні (у харчовій плівці на базарі), яке потім мию й утилізую, та якомога більшим шматком, який вдома розрізаю на порції і кладу до морозильника», – розповідає вона.
За словами Євлоєвої, продавці реагують по-різному, але зараз дивуються вже не так сильно, як пару років тому, коли покупців із торбинками було менше, ніж зараз.
«Я ніколи не шкодую коротенько пояснити, чого я хочу й чому саме у свою тару, чому це для мене важливо. Хтось перейнявся і сам став пропонувати менше кульочків, а хтось, як, наприклад, мій м’ясник, пояснюючи іншим своїм клієнтам, чому мене так дивно й без питань обслуговують, загітував ще чотирьох осіб купувати у свою тару», – розповідає активістка.
Євлоєва додає, що, якщо обійтись без поліетилену чи іншої не еко-дружньої упаковки не виходить, вона миє її після використання і здає на переробку. Відходи, які до переробки не надаються,вона здає на платну утилізацію – спалення при високій температурі.
«Коли береш на себе відповідальність за все сміття, до утворення якого маєш стосунок, – бажання його зайвий раз утворювати падає просто неймовірно», – каже вона.
