Місяць тому Анастасію Вашукевич (більш відому як Настя Рибка) і Олексія Кирилова (відомого як Алекс Леслі) звільнили з таїландської в’язниці. Після прильоту до Росії їх затримали, а через кілька днів відпустили. Про цю справу особисто висловлювався президент Білорусі Олександр Лукашенко. Зараз Настя перебуває в Москві, у Білорусь поки не збирається, тому що їй «не радили під час допитів у ФСБ».
Ім’я 28-річної громадянки Білорусі Насті Рибки (Вашукевич) стало відоме після розслідування російського опозиціонера Олексія Навального на тему можливих корупційних зв’язків російського мільярдера Олега Дерипаски і заступника голови уряду Росії Сергія Приходька. Радіо Свобода розпитало її про таїландську в‘язницю, білоруських чиновників і про плани на велику політику.
«Навіть Лукашенко про мене висловлювався»
– Чи встигли ви побувати в Білорусі після звільнення або, може, збираєтеся найближчим часом?
– Російське ФСБ наполегливо радило мені в Білорусь поки не їздити. Чому – не знаю. Я не чула, щоб у Білорусі на мене завели якусь справу. Здається, ні в яких базах мене немає. Навіть президент висловлювався на мою користь, що треба відпустити, звільнити.
– Для вас стало несподіванкою, що особисто Лукашенко втрутився у вашу справу?
– Я чекала якоїсь протекції, в Білорусі в мене багато друзів. Але щоб президент особисто висловився, я не очікувала, звичайно.
– Можливо, міліція чи інші силовики приходили до ваших родичів у Білорусі?
– Ні, я про це нічого не чула.
– Чи думали ви, перебуваючи у в’язниці, що, якби Олексій Навальний не помітив того відео з яхти, нічого б узагалі не було. Можливо, шкодували, що навколо стільки галасу?..
– Галас мене в якійсь мірі врятував. Невідомо, що було б, якби галасу навколо мене не було. А вся ця історія з яхтою... це було настільки давно, я настільки зжилися з цією історією, що важко уявити, як було б, якщо «відкотити» події назад.
– З моменту звільнення минув уже місяць. Чи встигли ви повернутися до звичного життя?
– Людина дуже швидко забуває погане і звикає до хорошого. Був класний період, відразу після виходу з в’язниці, коли ти всьому радієш, усе навколо викликає щенячий захват. Зараз це почуття вже притупляється, починаєш звикати до комфорту, до ванни тієї ж. А хочеться, щоб це почуття захоплення якомога довше протрималося.
– Після звільнення в Москві – чи чути щось про вашу кримінальну справу, чи проводять якісь допити?
– Двічі викликали на допит. Потім слідчий говорив, що потрібно прийти, але за день скасував зустріч. Після цього більше не телефонували.
– Представники офіційної білоруської влади якось із вами зв’язувалися?
– Коли я вийшла з ІТТ (ізолятор тимчасового тримання – КР) в Росії, білоруський консул хотів зі мною зустрітися. Але я вийшла в такому стані, що мені було ні до кого. Я десять днів сиділа вдома, ні з ким не мала контактів.
«У камері сидять по 50-70 людей»
– Чи можете змалювати бодай один день у таїландській в’язниці?
– Є дві в’язниці: імміграційна в’язниця і постійна, в такій ми перебували в місті Паттайя. У камері від 50 до 70 людей. Місце для сну – півметра. Якщо вдасться зігнути ноги – добре. Сплять усі, як оладки, одна на одній. Годують рисом із якимись рибними кістками, їсти того не можна. Там можна придбати їжу, замовити. Нам там клали на рахунок гроші, і ми їжу замовляли.
Російський консул нам допоміг, і в тюрмі з’явилися книжки, стало простіше. Тому що о четвертій годині дня тебе заганяють у кімнату – і до 9 вечора, до відбою, ти або дивишся у вікно, або у телевізор із тайськими програмами. Але у вікно постійно дивитися не вийде, тому що стояти і ходити в камері не можна. Дуже тисне відчуття стін, велика кількість людей, які говорять незрозумілою тобі мовою.
Ставлення як до людей другого сорту. Треба вклонятися командору, для нас це незрозуміло, ми не можемо прийняти цю культуру. За рахунок цього було дуже багато конфліктів.
– У вас є дві книжки вже, може, після всіх цих подій захочете написати третю?
– Я її вже зараз пишу – про таїландську в’язницю. Хочу показати, як там люди живуть. Я дивлюся, що це цікаво і викликає відгук. Якісь речі для себе хочу запам’ятати. Цей життєвий досвід, яким би він не був, потрібен. Там було багато різних речей, одкровень. Ми сиділи там, як у монастирі, мало чи не з обітницею мовчання. У нас у жіночій зоні було 600 людей, приходили на візит, напевно, до ста. Якщо ти потрапляєш до в’язниці, від тебе відвертаються люди. Людям не зрозуміти, наскільки важливо хоча б лист написати. І я розумію, чому так. Люди не розуміють, які там потреби, що необхідно.
«У Росії мене затримали незаконно»
– Після Таїланду вас збиралися депортувати до Білорусі, ви дійсно збиралися в Мінськ?
– У мене була депортація, згідно з правилами, паспорт мені повинні були віддати в аеропорту Мінська. Мене не мали права там, у Москві, гальмувати. Мій паспорт забрали в літаку і самі поставили штамп про те, що я пройшла кордон. Є ж диво-відео, як мене тягли на територію Росії.
У Росії мене поки не чіпають, не саджають, тож поки буду тут. Думати над якимись черговими перельотами поки не планую.
– Із Алексом Леслі у вас не зіпсувалися стосунки після всієї цієї історії?
– Я йому вдячна за багато чого, він мене дуже сильно підтримував там. У нього зараз свій проект якийсь, я іншим займаюся. Він не зовсім це схвалює, вважає, що це для мене дрібно. А мені дуже хочеться самій щось вирішувати – після в’язниці, після всіх цих подій, які пройшла. Хочеться бути незалежною не тільки від Алекса Леслі, це всіх стосується.
Навколо мене зараз люди, які повністю підтримують, не лізуть із порадами в мої в особисті рішення. А Алексу це важко: він мій учитель, батько в якомусь сенсі. Але ми спілкуємося, не те щоб ми були у сварці.
– Багато відомо про ваші стосунки з російськими олігархами і чиновниками, а як щодо білоруських?
– Мені доводилося з ними знайомитися, у мене багато друзів. Але це дружні стосунки, вони допомагають мені і зараз.
«Збираюся в політику»
– Чи не думали ви, після всієї історії з олігархами, чиновниками, зайнятися політикою?
– Поки що я дивлюся, аналізую, читаю біографії цікавих людей. На політолога я не тягну.
– А взяти участь, наприклад, у виборах президента Білорусі?
– Все може бути. Я зараз розвиваю кампанію допомоги людям, які застрягли в інших країнах. Із тваринами у мене був досвід роботи, це був притулок, де їх погано доглядали, я намагалася виправити це. Мені здається, що я можу допомагати. А для чого ще ці підписувачі в соцмережах, якщо нікому не допомагати? Грошима мене не зіпсуєш, їх було і дуже багато, і дуже мало. Так що в політику, гадаю, я коли-небудь піду.
– У білоруську чи російську політику?
– Та не важливо. У Росії більш широке охоплення, але з ним потрібно вміти впоратися. Але мені цікаво; якщо кожен буде прагнути допомагати людям, все буде ідеально.
– А хто з політиків найбільше подобається?
– Поки не можу назвати, тому що з моїм ім’ям багато бруду пов’язано, і коли я починаю когось вирізняти…
– А якщо з історії?
– Тоді Вінстон Черчилль. У людини був довгий шлях...
