В рамках угоди про припинення вогню, яку підписали Вірменія, Азербайджан і Росія, російські миротворчі війська будуть розміщені на території Нагірного Карабаху.
Що означає мирна угода для Нагірного Карабаху, Вірменії, Азербайджану?
У ніч на 10 листопада, коли угода набула чинності, президент Азербайджану Ільгам Алієв повідомив у телевиступі, що не тільки Росія, але й Туреччина візьме участь у миротворчій місії. За словами Алієва, ця домовленість означає звільнення регіону від «окупації» і, «по суті, капітуляцію» Вірменії.
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що його рішення базується на «глибокому аналізі бойової ситуації та обговоренні з найкращими експертами в цій галузі».
Пашинян заявив у вівторок, що уклав мирну угоду під тиском власної армії. Бій уже йшов на околиці головного міста Карабаху, Степанакерта, і якби конфлікт тривав, весь Карабах був би втрачений, сказав він у фейсбуці. «Ми мали б набагато більше втрат», – заявив він.
Це не перемога, але поразки немає, поки ви не вважатимете себе переможенимиНікол Пашинян
«Це не перемога, але поразки немає, поки ви не вважатимете себе переможеними», – сказав Пашинян. Але він назвав угоду «неймовірно болючою як для мене, так і для нашого народу».
Згідно з угодою, Азербайджан збереже територіальні переваги, отримані в ході шести тижнів важких боїв із вірменськими силами. Під контроль Баку відійдуть південні території Нагірного Карабаху, включаючи друге місто анклаву Шуша, яке вірмени називають Шуші. До 1 грудня вірменські сили повинні відмовитись від контролю не тільки над уже програними територіями, а й іще над низкою інших.
Із моменту початку розгортання бойових дій 27 вересня Азербайджан заявляє, що повернув собі значну частину земель у Нагірному Карабасі і навколо нього, які він втратив у війні 1991–1994 років, в якій загинуло близько 30 тисяч людей.
Це – гірський анклав, розміром з українське Закарпаття, але населений не так щільно, і переважно вірменами, бо азербайджанці мусили покинути регіон, коли вірмени встановили свій контроль над ним. Внаслідок кривавого конфлікту, що тягнеться з кінця 1980-х років, Нагірний Карабах перейшов під контроль Вірменії з 1994 року, але, відповідно до міжнародного права, належить Азербайджанові.
Тоді, в середині 1990-х, було підписано перемир'я, але не мирну угоду, і конфлікт було заморожено на кілька десятиліть.
Низку домовленостей про припинення вогню вже було укладено за допомогою посередників після того, як у вересні знову почалися бойові дії, але всі вони провалились.
Про те, скільки саме людей загинуло в перебігу нинішнього загострення, точних даних немає. Обидві сторони заперечують, що метою було вбивство цивільних осіб, але звинувачують у цьому іншу сторону.
Фактична сепаратистська влада Нагірного Карабаху заявляє, що в результаті бойових дій загинуло майже 1200 військовослужбовців, і були численні цивільні жертви. Азербайджан не оприлюднив дані про загибель своїх військових, але заявив, що в результаті бойових дій загинуло понад 80 мирних жителів, у тому числі 21 людина в результаті ракетного удару по місту Барда минулого місяця. Президент Росії Володимир Путін минулого місяця заявив, що в результаті бойових дій загинули майже 5 тисяч людей.
Реакція в Баку і Єревані
Припинення вогню спричинило святкування в Баку, столиці Азербайджану, де люди виходили на вулиці, сигналили автомобільними клаксонами і їздили містом, розмахуючи азербайджанськими прапорами.
А у Вірменії почалися заворушення. Протестувальники заявляли, що боротьба повинна тривати до кінця, і вони були впевнені в перемозі. У Єревані протягом ночі натовп штурмував і грабував будівлі уряду і парламенту. Люди називають цю угоду зрадою і вимагають відставки прем’єр-міністра Нікола Пашиняна.
Він гніву натовпу постраждала навіть офіційна резиденція Пашиняна, який заявив, що вони «викрали комп’ютер, годинник, парфуми, водійські права та інші предмети». Але до ранку вівторка цей гнів, здавалося, стих.
Провідні політики, за винятком Пашиняна, ведуть переговори щодо пошуку виходу з кризи, яку спричинили військові втрати.
Але в самому Нагірному Карабасі фактичне керівництво анклаву визнало, що, якби бойові дії продовжувались, головне місто Степанакерт було би втрачено за кілька днів, адже бої вже велися у передмісті.
Посилюється роль Росії у короткостроковій перспективі, Туреччини – у довгостроковій
Під час телевиступу президент Росії Володимир Путін заявив, що російські миротворці будуть розміщені для патрулювання на передовій. Міністерство оборони Росії підтвердило, що буде залучено 1960 осіб військового персоналу, 90 бронетранспортерів, 380 машин та одиниць іншого обладнання. Повідомляється, що у вівторок літаки вже вилетіли з авіабази в російському Ульяновську, перевозячи миротворців та бронетранспортери до Карабаху.
За угодою, російські миротворці залишатимуться на місці принаймні п’ять років, розширюючи військовий слід Москви в регіоні. Путін заявив, що вони будуть розміщені вздовж лінії фронту в Нагірному Карабасі і в коридорі між регіоном та Вірменією. Усі економічні й транспортні зв’язки в регіоні будуть відкриті і контролюватимуться російськими прикордонниками.
За словами Путіна, біженці зможуть повернутися в Нагірний Карабах, також відбудеться обмін військовополоненими і тілами загиблих.
Як вважають західні оглядачі, угода, найімовірніше, посилить роль Росії, яка є військовим союзником Вірменії і має на території цієї країни військову базу. Договір передбачає військову підтримку Росії в разі нападу на Вірменію, але він не включає Нагірний Карабах або інші азербайджанські райони, захоплені вірменськими силами.
У 2011 році сторони домовились про так звані Мадридські принципи, згідно з якими Вірменія мала поступитися контролем над сімома районами, що оточують Нагірний Карабах, і вступити у переговори про статус самої території. Проте цього не було зроблено.
Нині, на думку деяких європейських аналітиків, Росія дозволила Азербайджанові добитися виконання цих принципів силою, але Москва зупинила Азербайджан в той момент, коли він міг загрожувати існуванню Вірменії.
«З точки зору Росії, Вірменія не має іншого виходу, окрім як сподіватися на Росію. Вірменія знає, що Росія залишається єдиною країною, яка введе війська для її захисту. Отже, навіть якщо Росія дозволить Азербайджанові відвоювати деякі території, Вірменії доведеться залишатися лояльним російським союзником, – вважає аналітик Європейської ради з закордонних відносин Ніку Попеску.
З іншого боку, на думку аналітика, багато людей на Південному Кавказі і за його межами запам’ятають, що Росія відмовилася допомогти союзникові, а її заяви в критичний момент мало відрізнялися від заяв тих країн, які мають знано менші інтереси в регіоні.
Ніку Попеску вважає, що Росія так вчиняє не через свою слабкість, а тому, що вона намагається маневрувати в регіоні, можливо, приносячи довгострокові інтереси в жертву тимчасовим. Росія продає зброю як Вірменії, так і Азербайджанові, при цьому Вірменія є членом Організації Договору про колективну безпеку, яку очолює Москва. Але Москва також має міцні зв’язки з Азербайджаном, а його відверто підтримує Туреччина, яка є членом НАТО.
Туреччина входить на Південний Кавказ
Росія залишається головним арбітром у регіоні, який вона вважає своєю зоною впливу, незважаючи на спроби Туреччини залучити свої сили.
Відповідно до угоди, Азербайджан також отримає дорожнє сполучення з Нахічеванню – азербайджанським ексклавом на ірансько-турецькому кордоні – через територію Вірменії. А це дасть Туреччині сухопутний міст до решти Азербайджану.
Виступаючи на пресконференції в Анкарі, міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що угода забезпечить передачу Азербайджанові семи районів, які дотепер були під фактичною владою вірмен у Нагірному Карабасі й навколо нього. Міністр додав, що Туреччина буде продовжувати підтримувати своїх «азербайджанських братів».
Протягом двох десятиліть турецькі військові готували азербайджанських офіцерів. У серпні їхні Збройні сили провели широкомасштабні військові навчання в Азербайджані. Туреччина також є третім за величиною постачальником військової техніки в Азербайджан після Росії й Ізраїлю. Відомо, що Анкара продає безпілотники і ракетні установки. За словами Озґюра Унлюхісарджикли, директора відділення в Анкарі Фонду Маршалла, Туреччина, можливо, також відправила і військових операторів безпілотників на допомогу Азербайджанові.
Туреччина неодноразово заявляла, що прийде на допомогу Азербайджанові, якщо Баку попросить, але поки що немає доказів того, що Туреччина брала активну участь у конфлікті. Анкара заявляє, що Азербайджан здатний воювати без підтримки Туреччини.
У Грузії, яка також має тісні безпекові контакти з Туреччиною, аналітики вбачають позитивний сигнал у тому, що Туреччина відіграватиме роль у вирішенні нагірно-карабаського конфлікту. В інтерв’ю кореспонденту Радіо Собода Бату Кутелія, віце-президент «Атлантичної ради Грузії», співробітник програми the Next Generation Leader при Інституті міжнародного лідерства МакКейна, сказав, що «російська миротворча діяльність ніколи не стосується миру», і нагадав про досвід Балканських війн. Тому, на його думку, справжній мир приходить у регіон, якщо там мир підтримують не російські війська, а військові країн НАТО.
«Це також меседж нашим західним партнерам: нам потрібна більш активна, але не реактивна участь Заходу, він нагадує про стратегічний інтерес США, європейський інтерес, розширення НАТО в регіоні. Я думаю, що це хороший імпульс для того, щоб реально підсилити процес інтеграції України і Грузії до НАТО», – вважає аналітик.
Погляд із України
Туреччина отримала те, що хотіла спочатку, вважає експерт аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілія Куса.
«Вона увійшла в Південний Кавказ як один із гравців і модераторів, закріпила свій вплив, підтримавши Азербайджан у війні технологіями, найманцями і озброєннями, посилила свій контроль над Баку і їхнім силовим блоком і вийшла на той самий прийнятний для них двосторонній прямий формат переговорів із Росією замість тієї старої конструкції у вигляді Мінської групи ОБСЄ, яку Ердоган послідовно критикував протягом усієї цієї військової ескалації», – сказав аналітик у розмові з телеканалом «Настоящее время», створеним Радіо Свобода спільно з «Голосом Америки».
На думку експерта, Росія також у виграші, тому що отримала можливість посилити свій контроль і вплив на Вірменію і проштовхнути свою ж ідею про російських миротворців, показавши вірменам, що Росія готова обговорювати їхнє питання з Туреччиною.
«Введення миротворців, особливо разом зі створенням цього спільного російсько-турецького миротворчого центру, – це все дуже схоже на сирійську модель, де Туреччина і Росія теж створили спільні механізми спільного патрулювання, моніторингу перемир'я, але там не миротворці, а військові. Але, в принципі, функціонал цих механізмів не буде сильно відрізнятися від того, що ми побачимо в Нагірному Карабасі», – вважає аналітик.
Український військовий оглядач Юрій Бутусов вважає, що Вірменія залишилася у програші від того, що повірила у союзницькі зобов’язання Росії.
«Те, що зараз відбувається в Вірменії та Азербайджані, треба дивитися керівництву України, Володимиру Зеленському та Андрію Єрмаку, Кравчуку, Демченку і всім іншим нашим політикам, які штовхають Україну до миру з Росією на її умовах – якщо ви на таке підете, наслідки будуть більш жорстокими, так що дивіться Єреван, вчіться», – закликає Бутусов на своїй сторінці у фейсбуці.
При цьому Путіну вдалося підхопити на гачок і Вірменію, і Азербайджан, вважає Бутусов. «Він дав Алієву гарантії невтручання і війною повністю придушив спроби вірмен повернути на прозахідний курс. Росія тепер посилює свою присутність, по суті, Вірменія передає частину своєї території для створення Азербайджаном шляхів сполучення, і цей шлях взагалі не контролює. Росія як гарант угоди стає головним гравцем вірменської політики. І стає важлива для Азербайджану як гарант коридору в Нахічевань», – пояснює Бутусов.
Також Бутусов наводить свідчення того, що вірменське керівництво намагалося приховати справжній сумний стан справ на фронті, а тому повідомлення про те, що Вірменія покине більшу частину Нагірного Карабаху, стало шоком для населення країни. На думку Бутусова, в цьому також урок для українського керівництва – що замовчування проблем веде до «показухи і непрофесійності», а ціна за них – «велика кров».
